Макрон обдурив лівих: новий уряд у Франції не подобається нікому

Після нескінченних консультацій у Єлисейському палаці Еммануель Макрон призначив прем’єр-міністром правого політика Мішеля Барньє. Його вибір спричинив нову політичну кризу в країні.

Після програшу Національного об’єднання на позачергових виборах голоси в Національній асамблеї розділилися на три рівносильні і непримиренні групи: ультраправих, лівих і макроністів. Незважаючи на сформовану традицію, президент Франції не зобов’язаний погоджувати кандидатуру прем’єр-міністра. Його призначення – це прерогатива глави держави, закріплена в конституції.

У цій ситуації Макрон не став поспішати з вибором нового глави кабінету і не прийняв відставку Габріеля Атталя. Президент попросив уряд продовжити роботу і забезпечити проведення Олімпійських ігор, які пройшли цього літа в Парижі. За цей час Макрон провів серію консультацій з усіма партіями, які пройшли до парламенту, щоб узгодити нову кандидатуру прем’єра.

Судячи з висловлювань політиків, які побували в резиденції президента, Макрон не давав жодних обіцянок і відповідав ухильно на спроби нав’язати необхідну кандидатуру. Між лівими і президентом навіть вибухнув скандал: «Новий народний фронт» запропонував кандидатуру чиновниці паризької мерії Люсі Касте. Але господар Єлисейського палацу навідріз відмовився розглядати її кандидатуру.

Аналітики вважають, що ця відмова закономірна, оскільки «Національне об’єднання» в коаліції з правими партіями не допустять лівого уряду. Також проти висловляться і прихильники Макрона. Тож проєкт лівого кабінету на чолі з пані Касте видається мертвонародженим, оскільки проіснує до першого вотуму недовіри уряду, що трапиться під час обговорення першого ж закону в парламенті.

Більш миролюбною була зустріч Макрона з Марін Ле Пен та її протеже Жорданом Барделла, головою «Національного об’єднання». Усі розуміли неможливість призначення Барделла на посаду прем’єра, оскільки тоді його кандидатуру загорнуть ліві та макроністи. У підсумку необхідно було знайти компромісну фігуру в правому фланзі, яка б влаштувала як поміркованих правих, так і самих лепеністів. І така фігура знайшлася.

Серед усіх можливих кандидатур незмінно поставала фігура Бернара Казнева, який був нетривалий час прем’єром за часів президента Олланда. Однак проти Казнева висловлювалися його ж однопартійці – соціалісти. З боку правих називалися фігури Валері Пекресс і навіть Жана-Луї Борлоо, 73-річного колишнього міністра, який ще 2014 року оголосив, що йде з великої політики.

У результаті переговорів вибір припав на 73-річного Мішеля Барньє, не надто відомого, який побував міністром ще за Міттерана і Ширака. Його найвище досягнення – це переговори з Великою Британією щодо Брекзиту, які він очолював і написав про це книгу. Кандидатура Барньє перекреслює французьку політичну традицію «співжиття»: коли президент призначає прем’єром представника конкуруючої партії, яка перемогла на парламентських виборах.

Це рішення викликало бурю обурення серед лівих, які звинуватили Макрона у зраді демократичних принципів. Лівий «Фронт», який переміг, опинився не тільки без прем’єрського крісла, а й без міністерських посад: правий політик Барньє навряд чи погодиться пустити до кабінету своїх політичних супротивників. Лідер «Нескореної Франції» Жан-Люк Меланшон закликав прихильників вийти на вулиці – і понад 100 тисяч людей взяли участь у протестах по всій країні.

Досі про політичну платформу Барньє відомо дуже небагато. Експерти зазначають, що вибір не випадковий: Макрон зупинився на правому політику, щоб заручитися підтримкою лепеністів, а також бути впевненим у його старанності. У разі вибору лівого кабінету під удар потрапили б усі останні досягнення президента: пенсійна реформа, зміни в імміграційній політиці та євроінтеграція.

Сам Барньє каже, що зараз настав час прислухатися до кожного француза. Однак його становище нестійке: попереду – обговорення бюджету країни на наступний рік, і ліві вже пообіцяли не тільки вотум недовіри новому уряду, а й намагаються організувати імпічмент самого президента. Франція вступає в період невизначеності: за недостатньої підтримки новий кабінет буде паралізовано, а вся законодавча робота перетвориться на перетягування каната принаймні ще на один рік – раніше призначати позачергові вибори заборонено конституцією.