90 днів життя: як впав уряд Мішеля Барньє у Франції

На початку грудня депутати французького парламенту більшістю голосів підтримали вотум недовіри уряду Мішеля Барньє, знову зануривши країну в чергову політичну кризу. Кабінет міністрів Барньє не пропрацював і трьох місяців, а сам він став найбільш недовговічним прем’єром в історії Французької Республіки. Чому французький уряд занепав, яку роль у цьому відіграли ультраправі Марін Ле Пен, і що буде далі?

4 грудня депутати французьких Національних зборів більшістю голосів (331 голос за необхідних 289) підтримали вотум недовіри уряду Мішеля Барньє. Після цього кабінет міністрів подав у відставку, не пропрацювавши і трьох місяців, а Барньє став найбільш недовговічним прем’єр-міністром в історії П’ятої Французької Республіки. Він перебував на посаді лише 90 днів.

Сам Барньє звинуватив депутатів у безвідповідальності за те, що вони дозволили його уряду впасти. «Я не можу погодитися з тим, що дестабілізація [державних] інституцій може стати метою, яка об’єднує більшість законодавців у той момент, коли наша країна зіштовхнулася із серйозною моральною, економічною, фінансовою та громадянською кризою», – заявив він перед голосуванням у парламенті. А вже після невдалого для нього голосування прем’єр, за словами джерела Politico, сказав міністрам свого уряду, що з «цими [Національними] зборами неможливо працювати». «Я щиро бажаю наступному уряду удачі», – додав він.

Однак якщо хто й винен у тому, що Барньє не зміг спрацюватися з Національними зборами, то тільки людина, яка й призначила його на посаду прем’єра у вересні цього року – президент Франції Емманюель Макрон. Адже саме Макрон у червні несподівано вирішив провести позачергові парламентські вибори після поразки своєї центристської коаліції на виборах до Європарламенту. За іронією долі, так він хотів зміцнити підтримку центристів у Національних зборах.

Однак за результатами виборів пропрезидентська коаліція «Разом за Республіку» (Ensemble) втратила 76 місць у парламенті, а перемогу здобув лівий «Новий народний фронт» (NFP) зі 188 місцями. Ультраправі Марін Ле Пен з партії «Національне об’єднання» (RN) також зміцнили своє становище, набравши 142 місця. У підсумку парламент виявився розділеним між трьома політичними силами, жодна з яких не отримала абсолютної більшості, і загруз у суперечках замість вирішення назрілих проблем країни.

А у вересні, після двох місяців «політичного паралічу», Макрон призначив прем’єр-міністром досвідченого консервативного політика і колишнього парламентера ЄС щодо Брекзиту Мішеля Барньє. Головним завданням нового глави уряду, яке в підсумку і призвело до його падіння, стало ухвалення бюджету на 2025 рік. У рамках скорочення дефіциту бюджету (який, за прогнозами, може становити 6,1% ВВП Франції за цей рік) Барньє планував підвищити податки і скоротити державні витрати на суму 60 млрд євро.

Однак такі радикальні пропозиції не сподобалися жодній із політичних сил, включно з промакронівською коаліцією, яка й забезпечувала підтримку уряду. У підсумку після кількох тижнів суперечок щодо бюджету 2 грудня Барньє, який так і не зміг провести через парламент законопроєкт про скорочення бюджету фонду соціального страхування, застосував статтю 49.3 Конституції країни. Згідно з цією статтею, уряд під свою відповідальність може ухвалювати закони, які насамперед стосуються держбюджету, ігноруючи думку Національних зборів. Але є одне «але»: у депутатів у такому разі є право проголосувати за вотум недовіри кабінету міністрів. І 4 грудня, вперше з 1962 року, так і сталося – парламент більшістю голосів виніс вотум недовіри уряду Барньє.

Причому проти кабінету міністрів виступили як ультраліві, так і ультраправі, які спільно проголосували за вотум недовіри. «Обставини змушують нас голосувати з крайніми лівими […] Ми просто використовуємо це як інструмент, щоб зупинити цей токсичний бюджет», – сказала з цього приводу лідерка «Національного об’єднання» Марін Ле Пен.

За ще однією іронією долі, саме як компроміс з ультраправими Макрон багато в чому і зупинився у вересні на кандидатурі консерватора Барньє. Оскільки Ле Пен брала  активну участь у переговорах щодо призначення нового прем’єра, вважалося, що вона не зацікавлена в такому швидкому падінні уряду і задовольниться можливістю чинити вирішальний вплив на його політику. Однак цього лідеру «Національного об’єднання» явно виявилося замало.

І під час обговорення проєкту бюджету на 2025 рік, за словами джерела Politico, незважаючи на те, що уряд Барньє постійно йшов на поступки ультраправим, Ле Пен неодноразово змінювала умови, на яких вона готова була підтримати цей проєкт. «Умови Ле Пен постійно змінювалися, – заявив один із міністрів уряду Politico, – у неділю вона представила вже сімнадцяту версію своїх вимог. Прем’єр-міністр відреагував у понеділок, і цього знову виявилося недостатньо».

В уряді Барньє вважають, що Ле Пен прагнула до того, щоб зробити політичну ситуацію в країні більш хаотичною. Адже падіння уряду занурить Францію в політичну і фінансову кризу, і ще більше обвалить рейтинг президента Макрона, що може в підсумку призвести до його відставки і позачергових виборів, на яких Ле Пен має всі шанси здобути перемогу. Крім того, лідерка «Національного об’єднання» ніяк не могла підтримати плани Барньє зі скорочення держвитрат, оскільки вони зачіпали пенсії, а саме виборці старшого віку можуть зіграти вирішальну роль у її можливій перемозі на наступних президентських виборах.

У результаті завдяки несподіваному союзу між ультралівими і ультраправими уряд Барньє впав. І хоча Барньє залишився на посаді як в.о. прем’єра до призначення нового кабінету міністрів, перед президентом Макроном постало завдання якнайшвидше знайти нового главу уряду, щоб усе ж таки ухвалити бюджет на наступний рік і уникнути погіршення політичної кризи. Однак, як показує приклад самого Барньє, це завдання аж ніяк не буде легким.

«Франція… вступає в нову еру політичної нестабільності», – зазначила старший економіст по Франції та Швейцарії банківської групи ING Шарлотта де Монпельє, – Президенту Еммануелю Макрону доведеться призначити нового прем’єр-міністра, який повинен буде сформувати новий уряд. З урахуванням того, що Національні збори вкрай поляризовані та розділені на три основні табори – лівих, право-центристів та ультраправих, – знайти прем’єра, проти якого одразу ж не винесуть вотум недовіри, буде вкрай складно, – розповіла вона, – тож цілком імовірно, що Франція залишиться без уряду на кілька тижнів, якщо не місяців».

І Макрон уже почав вести переговори з різними політичними партіями про кандидатуру нового прем’єра. Так, 9 грудня він зустрівся з лідерами «Зелених» і Комуністичної партії, що входять до «Нового народного фронту», і незалежної центристської парламентської групи Liot. Щоправда, ультраліві з «Нескореної Франції», які також входять до «Нового народного фронту» і набрали найбільше голосів у рамках коаліції на минулих виборах, відмовилися від зустрічі з президентом і закликали його піти у відставку.

Що ж стосується безпосередньо кандидатур на посаду нового прем’єра, то найчастіше звучать імена міністра оборони Себастьяна Лекорню, давнього соратника Макрона, який обіймає свою посаду ще з 2017 року, і лідера правоцентристського «Демократичного руху» Франсуа Байру, ветерана французької політики на кшталт Мішеля Барньє, що тричі невдало брав участь у президентських виборах. Також називають кандидатури міністра внутрішніх справ Брюно Ретайо, відомого своєю жорсткою позицією з питання боротьби з нелегальною імміграцією, та експрем’єра за часів президента Франсуа Олланда, соціаліста Бернара Казнева.

За словами джерела AFP, Макрон нещодавно зустрічався з Байру у своїй резиденції, що може свідчити про те, що президент всерйоз розглядає його кандидатуру на посаду нового прем’єра.

Перші три політики прийнятні для ультраправих Ле Пен, однак у разі призначення вони цілком можуть повторити долю Барньє. Тобто залишатимуться при владі, лише поки виконують вимоги «Національного об’єднання», і перебуватимуть під постійною загрозою падіння свого уряду. І хоча Ле Пен заявила, що після призначення нового прем’єр-міністра її партія «дасть йому можливість працювати» і допоможе створити «бюджет, який влаштує всіх», вона також сказала, що «Національне об’єднання» може ще раз винести вотум недовіри уряду.

У цій ситуації найкращим виходом для Макрона було б передати формування уряду до рук тих, хто виграв минулі парламентські вибори – тобто лівих із «Нового народного фронту». У результаті новий кабінет міністрів могла б підтримати як найбільша політична сила в парламенті, так і, можливо, промакронівська центристська коаліція, що дало б йому змогу ухвалити бюджет на 2025 рік попри опір ультраправих і уникнути долі уряду Барньє.

І заяви лідера Соціалістичної партії Олів’є Фора про те, що він готовий обговорити компроміс із Макроном, свідчать про те, що помірковані ліві цілком можуть підтримати уряд, сформований з урахуванням їхніх інтересів. Однак французький президент, який боїться, що лівий уряд може переглянути те, що він вважає своєю політичною спадщиною, вже одного разу вважав за краще піти на компроміс з ультраправими. І він цілком може повторити цей досвід.