Майбутнє Ердогана і Туреччини: між внутрішніми викликами та регіональними амбіціями

Політична траєкторія Туреччини та її лідера Реджепа Таїпа Ердогана залишається у фокусі міжнародної уваги. Аналіз відкритих джерел, включно із зарубіжними ЗМІ та експертними оцінками, дає змогу виокремити ключові тенденції, які визначатимуть майбутнє країни найближчими роками…

Згідно з прогнозами турецьких політологів, Ердоган продовжить зміцнювати свої позиції через стратегію «розділяй і володарюй». Після арешту мера Стамбула Екрема Імамоглу в березні 2025 року, якого розглядають як головного суперника президента, опозиція зіткнулася з кризою легітимності. Як зазначає Foreign Policy, «режим більше не турбується про збереження навіть видимості демократії». 

Важливим інструментом для Ердогана залишається курдське питання. Заклик лідера РПК Абдулли Оджалана до розпуску збройного крила організації в лютому 2025 року створив ґрунт для діалогу з прокурдськими партіями. На думку Дімира Бечева з Carnegie Europe, це може допомогти Ердогану заручитися підтримкою курдських депутатів для зміни конституції, що дасть йому змогу балотуватися на третій термін. Однак, як підкреслює політолог Серен Селвін Коркмаз, опозиція поки що не змогла запропонувати конкурентоспроможну альтернативу.

Туреччина активно використовує регіональні кризи для посилення своєї ролі. Після падіння режиму Асада в Сирії Анкара прагне стати архітектором нового порядку на Близькому Сході. Як пише The Globalist, Ердоган розглядає Сирію як можливість створити «ісламістський успішний проект» за зразком своєї партії AKP. При цьому, за даними Alexander McKeever, Туреччина продовжує наполягати на розпуску курдських автономій у Північній Сирії, що залишається каменем спотикання у відносинах зі США.

На європейському напрямку Анкара балансує між прагматизмом і риторикою. Після перемоги Ердогана на виборах 2023 року західні ЗМІ, які раніше критикували його авторитаризм, змістили акцент на необхідність співпраці. Як зазначає UnHerd, Туреччина, володіючи другою за величиною армією в НАТО, стає «незамінним посередником» у врегулюванні конфліктів – від України до Лівії. Однак, за оцінкою дослідника E-IR.info, зовнішня політика Ердогана залишається «стратегією без доктрини», заснованою на ситуативних союзах та ідеологічній гнучкості.

Програма дезінфляції, запущена 2024 року, поки що не принесла стабільності. Як зазначають експерти Turkey Recap, збереження високих відсоткових ставок і скорочення держвидатків ведуть до зниження внутрішнього попиту, що посилює соціальну напругу. Незважаючи на це, Ердоган, на думку Forbes, може дозволити собі ще рік жорсткої економічної політики, відкладаючи вибори до 2027 року.

Ключовим ризиком залишається політизація економіки. За даними MECouncil, падіння курсу ліри та інфляція підривають довіру населення, особливо середнього класу. Це створює підґрунтя для протестів, подібних до тих, що послідували за арештом Імамоглу, коли на вулиці вийшли до 2 млн осіб.

Сценарії на найближчі роки

• Конституційна реформа і третій термін: для зміни основного закону Ердогану необхідно заручитися підтримкою 400 депутатів. За прогнозами Neslihan Çevik, малі партії, сформовані колишніми членами AKP, імовірно, підтримають поправки, але не увійдуть до правлячої коаліції до 2026 року;
• Ранні вибори: вірогідність дострокових виборів у 2025 році оцінюють як низьку: уряду потрібен час для стабілізації економіки та консолідації успіхів у Сирії. Однак, як зазначає Roj Girasun, динаміка політичного процесу може прискоритися через зростаючу поляризацію;
• Регіональна дестабілізація: внутрішні кризи в Туреччині можуть послабити її вплив у Сирії та Лівії, створивши вакуум для Росії та Ірану. Крім того, як попереджає Melik Kaylan у Forbes, ескалація на Близькому Сході здатна посилити антизахідну риторику Ердогана, що ускладнить відносини з ЄС і США.

Майбутнє Ердогана і Туреччини залежить від здатності поєднати авторитарну консолідацію з вирішенням економічних і соціальних проблем. Як резюмує політолог з Oxford University, «Ердоган більше не довгострокове рішення, але режим не запропонував наступника». У цьому контексті ключовим питанням залишається стійкість створеної ним системи, яка, незважаючи на зовнішньополітичні успіхи, стикається зі зростаючими внутрішніми протиріччями.