600 днів пекла: як протести заручників похитнули позиції Нетаньяху

28 травня 2025 року Тель-Авів охопила хвиля людського відчаю. Тисячі ізраїльтян, тримаючи в руках фотографії заручників і жовті стрічки – символ надії на звільнення – заповнили Площу заручників біля Тель-Авівського музею мистецтв. Привід був одночасно трагічним і символічним: 600 днів з моменту захоплення 251 людини бойовиками ХАМАС 7 жовтня 2023 року. Але за ритуалом пам’яті ховався політичний вибух: протестувальники вимагали від уряду Біньяміна Нетаньяху негайно укласти угоду з ХАМАС і припинити війну в Газі… 

Площа заручників, яка з жовтня 2023 року стала епіцентром громадянського активізму, в цей день перетворилася на простір гніву. Арт-інсталяції – порожній суботній стіл, що символізував відсутніх, 25-метровий макет тунелю ХАМАС – служили похмурим тлом для промов звільнених полонених і родичів тих, хто залишився в ув’язненні. Кіт Сігел, колишній заручник, зачитав на мітингу обвинувальний вердикт сімей: «600 днів ми без наших близьких, 600 днів ХАМАС тримає їх у полоні, а кривавий ізраїльський уряд кидає їх, щоб зберегти цілісність своєї коаліції».

Але кульмінація дня настала біля штабу партії «Лікуд». Десятки протестувальників, подолавши поліцейські кордони, увірвалися в будівлю, намагаючись дістатися до кабінетів керівництва партії. Їхні гасла – «Зараз або ніколи!» і «Вони вмирають, поки ви торгуєтеся!» – відображали наростаючу лють. Поліція затримала 12 осіб за «порушення громадського порядку і спробу штурму». Цей інцидент став найрізкішим проявом громадянської непокори з початку війни.

Протести 28 травня виявили глибокий розкол в ізраїльському суспільстві. З одного боку – «Штаб сімей заручників і зниклих безвісти», який вимагає за будь-яку ціну домогтися звільнення полонених через переговори. Їх підтримують десятки тисяч: тільки в Тель-Авіві на мітинг вийшло близько 120 тис. осіб. «Уряд повинен вибрати: рятувати життя або кидати їх», – заявила на площі звільнена заручниця Арбель Єхуд.

З іншого – рух «Тіква» (Надія), що об’єднує сім’ї заручників і військовослужбовців. Вони вважають часткові угоди зрадою національної безпеки. Іцік Хорн, батько двох заручників, порівняв запропонований США план обміну 10 ізраїльтян на палестинських в’язнів з «нацистським відбором, що прирікає інших на смерть». Цей розкол паралізує політичні рішення: будь-яка поступка Нетаньяху загрожує розпадом його правої коаліції.

На тлі протестів ХАМАС зробив демонстративний жест: 28 травня рух заявив про готовність звільнити 10 ізраїльських заручників в обмін на палестинських в’язнів і «постійне припинення вогню». Однак, як зазначала The Jerusalem Post, у заяві не вказані ключові деталі: кількість палестинців для обміну і доля загиблих заручників. Анонімне джерело видання розкрило суть глухого кута: «Спроба ХАМАС використовувати [американського посланника] Віткоффа для просування своїх умов не увінчається успіхом».

Позиція Ізраїлю залишалася жорсткою: Біньямін Нетаньяху публічно наполягав на військовому контролі над Газою і відмовлявся від «постійного припинення вогню» до ліквідації ХАМАС. При цьому тиск на нього наростав навіть з боку союзників: Дональд Трамп, чий авторитет в Ізраїлі високий, напередодні заявив, що «перемир’я може бути досягнуто протягом наступного тижня».

До 28 травня 2025 року ситуація досягла критичної точки:

• Військова операція «Колісниця Гідеона» не принесла обіцяного розгрому ХАМАС, незважаючи на введення всіх регулярних бригад ЦАХАЛ в Газу;
• Статистика заручників ставала вбивчим аргументом протестувальників: з 58 полонених, що залишилися, лише 20 вважалися живими, 28 – загиблими, а статус 2 був невідомий;
• Ультраправі міністри Смотрич і Бен-Гвір блокували угоди, погрожуючи виходом з коаліції.

У таких умовах протести 28 травня стали не просто меморіалом, а передвісником політичної кризи. Сім’ї заручників подали законопроект про розпуск Кнесету, а їхній форум зажадав відставки глави переговорної групи Рона Дермера, заявивши: «З моменту його призначення не повернувся жоден заручник».

Політолог Дмитро Сніг (Інститут Близького Сходу, Москва) в інтерв’ю Euronews попереджав: «Нетаньяху балансує на лезі ножа. Кожен день без прогресу щодо заручників – це не тільки моральний удар, але й політичне самогубство. Хвиля протесту може змістити його кабінет до кінця літа».

28 травня 2025 року Ізраїль зіткнувся не просто з акцією пам’яті, а з вимогою революції в підході до війни. Жовті стрічки на рукавах демонстрантів, порожні стільці на Площі заручників і прорвані поліцейські кордони біля «Лікуду» злилися в єдиний образ суспільства, яке вичерпало кредит довіри до уряду. Як писала The Guardian, сім’ї заручників відкрито звинуватили Нетаньяху в тому, що він «засуджує їхніх близьких до смерті заради збереження коаліції з ультраправими».

600 днів війни показали: військова сила не вирішила кризу заручників. А зростаючий громадянський бунт сигналізував: у Нетаньяху залишається все менше часу на те, щоб почути крики з Площі заручників. Інакше хвиля гніву може змести не тільки офіси «Лікуду», а й резиденцію прем’єр-міністра на Бальфур.