Українські олігархи: кому в країні жити добре!?

Українські олігархи, як і будь-які інші, — це невелика група найбагатших бізнесменів, які домінують в економічному та політичному житті країни. Більшість з них придбали свій стан 90-х, скупивши задешево державні активи під час приватизації. Одночасно ці люди, по суті, відрізняються від інших лише тим, що вчасно знайшли не такі вже й великі кошти, стали власниками прибуткових монополій.

Через два роки після того, як Володимир Зеленський став президентом, він, схоже, зумів набути почуття мети:

Саме ці сміливі заяви допомогли кандидату Зеленському здобути переконливу перемогу у 2019 році. Але відколи він обійняв посаду, жодних ознак виконання декларованих на виборах гасел і обіцянок струсити устрій країни виборці майже два роки так і не бачили. Поки що 05.11.2020 не було підписано закону про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із впливом олігархів в Україні.

Проте, на той момент добре фінансовані «щупальця» олігархів вже глибоко проникли у суспільство. Багато хто з них має власні політичні партії і телеканали, що їх підтримують. Деякі мають свої ставленики в суді та на високих посадах чиновницького апарату. І кожен із протеже готовий виконати наказ покровителя, якщо виникне така потреба.

Природно, що така прогнила структура сильно чинить опір будь-якій реформі чи ініціативі, що загрожують вибудуваній екосистемі. Але останнім часом з огляду на певний тиск з боку Білого Дому нарешті з’явилися ознаки того, що передвиборчі обіцянки президента все-таки можуть бути виконані.

NewsPrice спробував зрозуміти, а проти кого, власне, дружимо? І ось які персони потрапили в поле зору…

Ігор Коломойський

Пан Коломойський, мабуть, найвідоміший представник українського «клубу олігархів», який має широке коло ділових інтересів – від добувної промисловості до авіакомпаній. 2016 року отримав за заснований ним «ПриватБанк» одну гривню, після чого підприємство було націоналізоване. Причиною тому стало зникнення з балансу фінансової установи 5,5 млрд. Сам Ігор Валерійович з таким трактуванням подій був не згоден, але як там все відбувалося насправді?

Для українського підприємця за часів заснування «ПриватБанку» набагато цікавішим був проект готелю «Westin» у Клівленді, яким він володів спільно з партнерами. У 2016-му він став центром найвпливовіших зборів республіканців у країні. У ньому ж кандидат Дональд Трамп розмістив свою штаб-квартиру, члени його сім’ї та провідні радники зупинилися у президентському пентхаусі.

У вестибюлі, де було виставлено сучасне еклектичне мистецтво, майбутній президент зустрівся з натовпом репортерів наступного ранку після промови про прийняття з’їзду і захопився місцевою гостинністю. “Вестибюль готелю “Westin” – палац для інсайдерів”, – писала тоді газета Washington Post.

Через п’ять років 484-номерний готель з видом на набережну став об’єктом судового розгляду, в якому власники борються з кредиторами за контроль над одним з останніх залишків американської імперії нерухомості Коломойського.

Актив є частиною портфеля, що включає культові хмарочоси в Клівленді – який розсипався на тлі ряду приголомшливих невдач і федерального розслідування звинувачень у тому, що Коломойський «з подільниками» вкрали сотні мільйонів доларів з найбільшого банку України, а потім таємно вклали викрадені кошти в американську нерухомість.

Крім того, Ігор Валерійович примудрився проникнути і в сталеливарну промисловість США, скуповуючи заводи від Нью-Йорка до Техасу. І як стверджують американські прокурори – все за ті ж викрадені гроші.

Проте, найтривожнішим прикладом того, що із законами про фінансову прозорість США щось пішло не так, залишається діяльність все в тому ж Клівленді під назвою «Optima» – олігарх та його партнери практично монополізували нерухомість великого американського міста, не розкриваючи своєї власності.

58-річний мільярдер із «товаришами» викупили вежі через компанії, створені в штаті Делавер, одному з головних притулків для корпоративної таємниці в країні, через безліч офшорних підставних компаній на суми, які змусили платників податків в Україні перерахувати мільярди заради порятунку банку.

Далекий від притулків для тіньових грошей Клівленд став центром міжнародного розслідування масового відмивання грошей, який привернув увагу Конгресу і змусив його агентів кілька разів відвідати Київ для зустрічі з керівниками правоохоронних органів країни.

Справа ускладнюється тим, що Клівленд переживав історичний спад на ринку нерухомості, коли олігарх із партнерами стали найбільшими комерційними орендодавцями, а місцеві лідери шукали способи залучити до міста таких необхідних інвесторів.

Розслідування порушує питання про те, наскільки ретельно місцеві керівники перевіряли ситуацію, коли надавали мільйонні державні кредити компанії в рамках угод, які сьогодні є предметом судових суперечок, наражаючи на ризик мільйони доларів платників податків та інвесторів.

Кошти були надані власникам на реконструкцію готелю під висококласний бренд, але вони перестали платити за кредитами на суму понад 36 мільйонів доларів і ведуть боротьбу з призначеним судом управителем, який взяв на себе управління об’єктом та виставив його на продаж.

Справа була наведена експертами з фінансових злочинів на підтримку основних пропозицій, представлених Казначейством США, які повинні забезпечити велику прозорість угод з нерухомістю, вимагаючи розкриття інформації про власників.

Потік мільйонів у Клівленд та інші місця вже викликав розслідування федерального журі в Огайо, внаслідок якого агенти ФБР у 2019 році здійснили рейд у знаковий хмарочос компанії “Optima” – “One Cleveland Center”. У той же день ФБР також нагрянуло в 55-поверховий пентхаус підприємства в Майамі з видом на затоку Біскейн, що стало першим публічним сигналом про кримінальне розслідування, в якому бере участь підрозділ Міністерства юстиції щодо боротьби з відмиванням грошей.

ФБР, яке під час обшуків забрало коробки з документами, не відповіло на запити електронною поштою. В даний Наразі нікому не пред’явлено звинувачення, але тоді, у 2019-му, прокурори вжили заходів щодо конфіскації деяких будівель, включаючи 22-поверховий хмарочос у центрі міста, в рамках справ про конфіскацію майна, внаслідок якої сотні мільйонів було вивезено з України до США. у період з 2008 до 2016 року.

Авантюра Коломойського в Клівленді почалася ще 2008-го, коли він і його товариші перевели в країну 12,9 мільйонів доларів для покупки однієї з найпомітніших висоток міста: 55 Public Square. Як стверджують американські прокурори в позові про конфіскацію майна, того ж року «підприємці» вивели в США ще 36 мільйонів доларів на придбання 31-поверхової вежі One Cleveland Center.

У 2010 році вони додали до вже переведених сум мільйони через чотири різні офшорні банківські рахунки, щоб купити будинок «Huntington Building», ціна якого склала 18,5 мільйонів доларів. До 2011 року Коломойський з компанією переправили гроші в країну для покупки ще двох визначних пам’яток Клівленда: 21-поверхової вежі, яка колись була світовою штаб-квартирою «Penton Media», та 9 мільйонів доларів для покупки будівлі, в якій зараз знаходиться готель. Westin».

Керівництво міста заявило, що походження коштів було невідоме, але надихнуло присутність іногороднього інвестора в той час, коли місто сильно страждало від безробіття і одного з найвищих у країні показників розкриття прав на житло.

Прокурори стверджують, що кошти надходили до Клівленду з «ПриватБанку» за схемою, в якій працівники цієї установи, лояльні до Коломойського, який на той час був великим акціонером, виводили гроші з банку. Рік за роком «вірні» співробітники видавали мільйонні кредити компаніям, які таємно перебували під контролем олігарха та його колеги-мільярдера Геннадія Боголюбова, створеним на Британських Віргінських островах та Кіпрі. Найчастіше кредити були шахрайськими. Наприклад, 12 мільйонів доларів було видано із заявленою метою «фінансування поточних операцій», пов’язаних із виробництвом феросплавів в Україні, але натомість гроші пішли на покупку «One Cleveland Center» у 2008 році.

В іншому випадку, через п’ять років, 20 мільйонів доларів були надані компанії Ігоря Валеоевича в Україні для поповнення запасів марганцевої руди, але натомість вони були переведені через безліч офшорних компаній на покупку сталеливарного заводу в Кентуккі.

Пан Касовіц, який представляє інтереси американського партнера олігарха, оскаржив ці твердження, заявивши, що законність позик була підтверджена в судах України, включаючи шість окремих судових процесів та два апеляційні суди, і що жодних правопорушень не було.

Але кілька українських юридичних аналітиків кажуть, що ці судові рішення були ухвалені в ході кампанії з подання сотень позовів у пошуках сприятливих суддів та відмови від участі в інших судах, щоб уникнути програшу. «Вони намагалися використати будь-які маніпуляції», – заявила юрисконсульт Центру антикорупційних дій в Україні Тетяна Шечук.

Минулого року український парламент нарешті відповів тим, що депутати назвали «антіолігархічним законом» – документом, розробленим урядом України та Міжнародним валютним фондом, який забороняє олігарху знову отримати контроль над своїм колишнім банком.

У березні 2020 року американські прокурори подали клопотання, в якому йдеться, що весь потік грошей був побудований на нестримному шахрайстві та крадіжці. «Заявки на отримання кредитів містили брехню не лише про цілі кредитів, а й про способи їх погашення», – писали обвинувачі. За їхніми словами нові кредити затверджувалися для погашення старих.

Через «Optima» Коломойський та його партнери володіли чотирма офісними будівлями та готелем – найбільшою кількістю комерційних площ серед усіх власників у місті, зазначили прокурори у суді. До 2014 року місто, округ Куахога та Міжнародний фонд Клівленда передали компанії близько 42 млн доларів у вигляді позик, взявши на себе зобов’язання перетворити старіючий готель на чотиризірковий та вдихнути нове життя.

Влітку 2016 року оновлений «Westin» із фірмовим рестораном та президентським номером на 23-му поверсі став штаб-квартирою передвиборчої кампанії Трампа. Про зв’язок між GOP – Республіканської партії США та «Optima» нічого не відомо, крім того, що готель пропонував зручності, необхідні кандидату та його оточенню.

Але протягом кількох років відбулася низка проблем, які пролили нове світло на компанії «Optima» та вдарили за станом олігарха. Підозрюючи широкомасштабне шахрайство, уряд України привласнив банк, який виводив мільйони до штатів, припинивши потік грошей, який підтримував статки олігарха у сфері нерухомості. Зрештою уряд виявив у ньому нестачу у розмірі 5,5 млрд доларів, що змусило платників податків відшкодувати різницю.

У 2019 році «Westin» почав зазнавати труднощів із виплатою кредитів і незабаром не зміг забезпечити 1,4 мільйона доларів податків на нерухомість, а також сотні тисяч за газ, електрику та державні податки з продажу. Приватні кредитори подали позов про позбавлення права викупу на 55 Public Square – першу офісну вежу, куплену олігархом та його соратниками, після того як вони прострочили мільйонні виплати.

Захоплення українського банку, аудит уряду та судовий позов банку в Делавері дозволили відокремити один від одного верстви корпорацій та лабіринт підставних компаній, що використовувалися для переміщення грошей, та виявити основних гравців, які стояли за покупками у Клівленді. Хаїм Шочет – 35-річний уродженець Південної Флориди керував закордонною нерухомістю та у позові «ПриватБанку» названий «підставною особою» справжніх власників.

Едмонд Дж. Мартін – колишній спеціальний агент Казначейства США, заявив, що оскільки компанії були створені в штаті Делавер без повного розкриття інформації про бенефіціарних власників, місцеві чиновники повинні були вимагати інформацію про кожного власника готелю та їхнє минуле, незалежно від інших поданих ними документів. .

Компанія, що керує федеральною програмою, яка дозволяє іноземцям робити інвестиції в американські проекти в обмін на отримання грін-карти, «позичила» 36 млн. доларів без аудованої фінансової звітності – ключових записів, підготовлених незалежними бухгалтерами, які дають змогу простежити джерела коштів.

Після довгих років домінування на небосхилі центру міста, «Optima» тепер зводиться до однієї офісної вежі та бореться за те, щоб готель не був проданий керуючим. Програвши недавню апеляцію про припинення торгів, готель передав справу до Верховного суду штату Огайо, а керуючий знайшов покупця, який погодився заплатити 40,6 мільйона доларів. Якщо гроші не будуть повернуті платники податків та інвестори втратять мільйони.

У зв’язку з причетністю до масштабної корупції, у березні 2021 року США офіційно оголосили про заборону для Ігоря Коломойського та членів його сім’ї в’їзду на їхню територію:

«Сьогодні я оголошую про публічне призначення олігарха та колишнього українського державного чиновника Ігоря Коломойського у зв’язку з його причетністю до значної корупції.У своїй офіційній якості губернатора Дніпропетровської області України з 2014 по 2015 рік Коломойський був залучений до корупційних дій, які підірвали верховенство закону та віру українського суспільства в демократичні інститути та суспільні процеси, включаючи використання свого політичного впливу та службових повноважень у особистих інтересах. Хоча це включення засноване на діях під час його перебування на посаді, я також хочу висловити занепокоєння з приводу нинішніх зусиль Коломойського з підриву демократичних процесів та інститутів України, які становлять серйозну загрозу для її майбутнього. Це призначення зроблено відповідно до розділу 7031(с) Закону про асигнування для Державного департаменту, іноземних операцій та суміжних програм на 2020 рік. Крім Ігоря Коломойського, я публічно вказую наступних членів найближчої родини Ігоря Коломойського: його дружину, Ірину Коломойську, його дочку, Анжеліку Коломойську та його сина, Ізраїля Цві Коломойського. Цю дію позбавляє Ігоря Коломойського та кожного з цих членів його найближчої родини права на в’їзд до США. Це рішення підтверджує відданість США підтримці політичних, економічних та судових реформ, які є ключовими для євроатлантичного шляху України. Сполучені Штати продовжують підтримувати всіх українців, робота яких сприяє просуванню реформ. Міністерство продовжуватиме використовувати подібні повноваження для притягнення до відповідальності корумпованих суб’єктів у цьому регіоні та у всьому світі.» – Ентоні Дж. Блінкен (прес – реліз Державного секретаря США)

Попри все вищезгадане, боротьба, зважаючи на все, розгортається на користь Ігоря Валерійовича. Незважаючи на оголошену боротьбу з олігархами, мільярдер «почується» цілком добре, а його бізнес процвітає настільки, що він навіть дозволив собі придбати новий телеканал, незважаючи на тотальну заборону діяльності у ЗМІ.

В результаті покупки логотип компанії “Аргумент ТВ” змінився на “УНІАН ТВ”. Раніше ця цифрова ліцензія належала ТОВ «Телеодин» – юридичній особі телеканалів «М1» та «М2», що входять до медіагрупи «StarLightMedia».

У 2021 році компанію «Діджіван», право власності якої належало генеральному директору «1+1» Олександру Ткаченка, переоформили на співвласника «Студії Квартал 95» Світлану Міщенко. Ось таким хитрим чином цифрова ліцензія «М2» перейшла до каналу групи «1+1», що належить олігарху.

Рінат Ахметов

Ахметову належить найбільша в Україні приватна енергетична компанія ДТЕК, а також найкраща футбольна команда країни та безліч підприємств, що в основному розташовані на сході України. До них відносяться сталь та залізо, виробники руди, банк, страхові компанії та телеканал, що дало йому величезний вплив у країні з населенням 44 мільйони людей.

Ахметов – не політик, але до кінця 2021 роль бізнесмена в політиці виявилася занадто висока, щоб її ігнорувати. Ринат Леонідович міцно встав на ноги за Леоніда Кучми і з того часу не здає своїх позицій. Навпаки, бізнес-імперія зростає, а в умовах майбутньої енергетичної кризи контроль над більшістю ТЕС лише збільшує його важливість для життя держави.

Олігарх любить показово заперечувати свій вплив на політику, але в парламенті та Кабміні завжди є його протеже – харизматичні політики та їхні проекти, мажоритарники з-поміж колишніх працівників підприємств, міністри, які допомагають збільшувати капітал.

Досвіду в політиці бізнесмену не позичати, він завжди вміло розкладає яйця у різні кошики. Зараз, наприклад, під його патронатом набирає чинності проект Дмитра Разумкова, а перевірені кадри з минулої влади регулярно з’являються в ефірі каналів власних каналів.

Підтримка Разумкова та спроба роздробити “Слуг народу” призвела до відкритої війни Ахметова з Зеленським, переможців у якій апріорі не може бути двоє. З початку 2021 року глава держави веде цілеспрямовану кампанію проти олігархів, зокрема шляхом створення офіційного реєстру підприємців, підозрюваних у закулісному контролі місцевої політики. Що примітно пан Ахметов – один із основних роботодавців країни.

26 листопада під час п’ятигодинного марафону прес-конференції Володимир Зеленський звинуватив оточення олігарха з Донецька у створенні «держави в державі» і навіть в організації державного перевороту, запланованого, за його словами, на перше грудня. За словами президента, люди, близькі до енергетичного магната, вели переговори з російськими офіційними особами напередодні операції з повалення влади у Києві. Після таких заяв президента навіть порушили слідство.

«Повна брехня», – відреагував Рінат Леонідович, скромно додавши, що як громадянин, і одночасно як найбільший інвестор, платник податків і роботодавець країни, він продовжив би «Захищати вільну Україну, вільну економіку, демократію та свободу слова».

Росія також заперечувала свою причетність до такого діалогу, і, якщо чесно, таке вибухове звинувачення Зеленського викликає певні сумніви. Демонстрація 1 грудня назріла давно: вона була спрямована на вимогу відставки дуже впливового голови президентської адміністрації Андрія Єрмака. Цей близький друг Володимира Зеленського звинувачується в державній зраді у справі Вагнергейта – невдалої операції з упіймання 33 російських найманців. Прирівнюючи демонстрацію до спроб державного перевороту, «Зеленський хотів підірвати довіру до акції, що вимагає відставки одного з єдиних людей, яким він довіряє», – пояснює Олексій Гарань, професор політології з Києва.

Ринат Леонідович розбагатів після розпаду СРСР, вклавшись у металургію та вугільну промисловість, а потім розширив свою діяльність на засоби масової інформації та телекомунікації. «Зеленський говорить про «деолігархізацію», але його боротьба з Ахметовим затьмарена підтримкою іншого олігарха», – жартує академік Олексій Гарань.

Тінь Ігоря Коломойського, який підтримав кандидатуру майбутнього президента у 2019 році через свою медіа-імперію, продовжує витати у повітрі: громадянське суспільство звинувачує президента в тому, що він щадив спонсора у своєму антикорупційному наступі. Тепер же завдяки новому закону бізнесу Ахметова буде складніше залучати інвестиції, співпрацювати з міжнародними банками та отримувати кредити.

Далі події полилися як із «рогу достатку» – це і мільярдні збитки через підвищення залізничних тарифів (перевезення вугілля видобувними заводами), і звинувачення у створенні штучного дефіциту вугілля (використовуваного на ТЕС), і скандал навколо торгів на перевезення напіввагонами вантажів, та так далі.

Крім того, через закон зачепили й інформаційні холдинги Ахметова:

• «Медіа Група Україна» – національний ефірний телеканал «Україна»;
• розважальний молодіжний телеканал «НЛО TV»;
• тематичний телеканал «Індіго TV»;
• тематичні телеканали «Футбол 1/2/3»;
• загальнонаціональний інформаційний телеканал «Україна 24»;
• регіональні телеканали «Донбас», «34 телеканал», «Сігма»;
• міжнародні канали «Ukraine1/ Ukriane2», «NLO TV 1/ NLO TV 2».

Наприкінці 2019 року олігарх додав у свій медіа-холдинг ще один канал – «Україна 24». Він зайняв нішу інформаційного мовлення та різко збільшив аудиторію після закриття «NewsOne», «Zik» та «112 Україна».

Всі ці «активи» тим чи іншим чином здатні просувати ідеї та тези господаря. Для залучення аудиторії до політичного порядку денного олігарх запрошує відомих українських політиків та журналістів, заохочуючи їх балаканину величезними грошима, а також нерухомістю. Улюбленими його «іграшками» на сьогоднішній день є Дмитро Гордон та Савік Шустер.

Рінат Ахметов займає 190 місце у рейтингу 500 мільярдерів світу згідно з індексом видання Bloomberg. Причому він єдиний українець, який увійшов до цього рейтингу із загальною вартістю активів $11,7 млрд.

Віктор Медведчук

Багатий бізнесмен і близький друг президента Росії Володимира Путіна потрапив під суд у листопаді 2021 року у справі звинувачення в державній зраді і був поміщений під домашній арешт, що назвав «політичними репресіями». Протягом багатьох років лідера найбільшої опозиційної проросійської партії фракції у парламенті «За життя» терпіли в українських політичних колах, оскільки він вважався за важливий канал зв’язку з Кремлем. Але, оскільки Володимир Зеленський досяг незначного прогресу у спробах домовитися з Росією про припинення війни на сході, очевидно, що розрахунки змінилися.

Віктор Медведчук з останніх парламентських виборів зумів повернути собі солідну політичну вагу, ставши лідером найбільшої опозиційної партії ОПЗЖ, яка має другу за величиною фракцію в парламенті. І хоча поява в Раді моно більшості «Слуг народу» спочатку відвела опозиції швидше за роль статиста, зі зростанням внутрішніх суперечностей у владі політична вага опозиціонерів змінюється з кожним днем.

Незважаючи на кримінальне переслідування та домашній арешт, бізнесмен бере активну участь у політичному житті країни, використовуючи публічність для донесення своєї позиції, часто критичної щодо того, що відбувається в Україні. Медведчук має особливий козир, якого точно немає більше ні в кого в нашій країні — підтримка з боку російського президента Росії. У західній пресі неодноразово писали, що Кремль висував Зеленському умову звільнити олігарха та припинити політичне переслідування. Очевидно, крім власного кума, спертися Путіну в Україні нема на кого, тому його підтримка з боку президента РФ зростає не щодня, а щогодини.

В умовах наближення парламентських та президентських виборів цей бонус сильно підвищить позиції Віктора Володимировича та його партії, адже в проросійському електоральному полі рівних йому немає, що підкреслює демонстративна підтримка навіть представників ОРДЛО.

Процес звільнення та обміну полонених, постачання і транзит російського газу в Україну, що застопорився, війна на Донбасі — мабуть, далеко не повний перелік питань, де Москва може робити ставку на олігарха, надаючи йому перевагу перед тими ж Зеленським і Єрмаком.

Більше того, домашній арешт лідера ОПЗЖ залишається у фокусі уваги європейських та американських ЗМІ, а самого політика часто цитують не лише українські, а й світові агенції. При цьому, навіть не маючи можливості виступати з трибуни Верховної Ради, нардеп проводить зустрічі з європейськими парламентаріями, які потім відкрито говорять про тиск з боку української влади з трибун Європарламенту та інших західних інституцій.

Петро Порошенко

Олігарх, колишній президент України, може виявитися делікатним випадком. Будучи магнатом з виробництва солодощів, він переміг у 2014 році, а через п’ять років програв у запеклій гонці новачку в політиці Зеленському.

Після звільнення з посади президента «збитий льотчик» опинився перед цілою низкою розслідувань і судових переслідувань, правда, всі звинувачення він відкидає як політично мотивовані. Якось президент Зеленський заявив, що його попередник здійснив «багато серйозних і поганих вчинків» і тепер на нього чекає відплата. Але п’ятий президент не залишає надій стати сьомим.

Словесна сутичка названа, дебатами на стадіоні, у 2019 році започаткувала особистий конфлікт Володимира Зеленського з основним опонентом Петром Порошенком, відмінна риса якого — стрункі лави соратників, які активно підтримують колишню-майбутню першу особу держави у Facebook та за її межами. На «Олімпійському» Зеленський прямо заявив: “Я — ваш вирок”, але насправді олігарх третій рік успішно перебуває у статусі народного депутата, зберігаючи вплив на велику фракцію «Європейської солідарності».

З Порошенко афілійовані «Прямий» та «5 канал», що дозволяє його команді постійно перебувати на телеекранах. І хоча рейтинги цих майданчиків далекі від топових, у синергії із соцмережами це дає потужний ефект присутності у медіа-полі. Крім того, у п’ятого президента солідні бізнес-активи, що також дозволяє йому почуватися досить впевнено.

Очевидно, що Петро Олексійович не проти знову взяти в руки булаву, проте його антирейтинг ці шанси зводить до нуля.

Перебуваючи в опозиції, олігарх може сміливо критикувати чинну владу, а хейт та зрада, як відомо, добре продаються. Щодо нього відкриті кримінальні справи, що дозволяє команді п’ятого президента виставляти себе в ролі жертви політичних переслідувань. Загалом він уперся в стелю свого рейтингу і цементував ядерний електорат. Його прихильники, на відміну від інших політсил, готові цілком серйозно виходити на вулицю та висловлювати своє невдоволення.

Можна констатувати, що в руках Порошенка є класичний набір олігарха — медіа, бізнес, депутатська фракція та певний вплив на вулицю. Окрім іншого, залишилися і непогані контакти на Заході, що надає йому деякі гарантії свободи та безпеки.

На прохання президента Зеленського Рада національної безпеки та оборони підготувала список із 13 поки неназваних олігархів.

«Не буде жодного впливу на ЗМІ, жодного впливу на політику, жодного впливу на чиновників”, – сказав він про законодавство – “якщо вплив є, то ці люди отримають квиток під назвою “олігарх”. Вони будуть включені до спеціального реєстру, і тоді цей великий бізнес може втратити більшу частину своїх активів.»

Що це може означати для колишнього президента Порошенка? Із статками $1 млрд, політичною партією та телеканалами він напевно потрапить до будь-якого «реєстру олігархів». Нове законодавство також може завадити йому розпочати боротьбу з президентом Зеленським на повторних виборах у 2024 році.

Це «просто піар»

Є багато людей, деякі з яких близько знайомі з Зеленським, які сумніваються в методології і в тому, чи вона справді працюватиме. Олександр Данилюк був ключовим членом передвиборчої команди кандидата у президенти у 2019 році та його першим керівником з національної безпеки:

Колишній міністр фінансів Данилюк каже, що будь-які заходи проти бізнесу олігархів завдадуть збитків економіці України. Він уїдливо оцінює здатність Зеленського виконувати свої обов’язки.

Відомо, що Володимир Олександрович уважно стежить за своєю популярністю у суспільстві, і деякі сумніваються, чи зможе він витримати шквал критики з боку телеканалів, які належать до олігархії. Але він, принаймні частково, наслідує приклад Володимира Путіна, який на початку свого президентства зажадав від мільярдерів країни або підтримати його, або відмовитися від свого багатства.

Побудова демократії – непросте завдання. Ще більше ускладнює завдання потреба захисту від агресії сусідньої країни. Оскільки президент США Джо Байден оголосив глобальний хрестовий похід за демократію, одним із стовпів якого є боротьба з корупцією, досвід України може дати світові кілька уроків.

Незважаючи на оманливе і навіть згубне відчуття, що країна тоне в корупційному болоті більше, ніж будь-коли, факт залишається фактом: у деяких галузях, таких як прозорість чи моніторинг життя державних чиновників, Україна зараз, можливо, набагато випереджає західні країни. Бо останній став полігоном для новаторських рішень.

Корупційні проблеми країни сягають корінням у розпад Радянського Союзу в 1991 році. Планова економіка, що впала, «засудила» держпідприємства, які були приватизовані за принципом «першим прийшов – першим обслужений» в умовах беззаконня та хаосу, що й породило олігархію, що залишається перешкодою на шляху прогресу України.

У 90-ті впливові бізнесмени взяли під свій контроль ключові сектори економіки, такі як енергетика та видобуток корисних копалин. У 00-ті, щоб захистити джерела свого надприбутку – почали створювати медіахолдинги, поступово скуповуючи існуючі медіаактиви або відкриваючи нові, щоб впливати на громадську думку загалом та на результати виборів зокрема.

Більше того, їх ЗМІ використовували батіг і пряник, вихваляючи лояльних політиків і даючи їм можливість виступати в популярних ток-шоу, а також караючи нелояльних. Отже, ухвалення парламентом законів на користь певних олігархів було досить поширеною практикою. Це створило хибне коло, тоді як гроші, виведені з української економіки, відмивалися через західні фінансові системи.

Одночасно було порушено судові та правоохоронні процеси країни, що часто виконували політичні замовлення. У справах, не пов’язаних із політикою, слідчі або судді могли брати хабарі та приймати рішення на свій розсуд. Щороку мільйони доларів витрачалися на державні закупівлі, зокрема в таких секторах, як охорона здоров’я, інфраструктура та армія.

Секретність даних про власність, наприклад, про власність на нерухомість, землю та компанії, дозволяла використовувати корупційні схеми, забезпечуючи анонімність та приховуючи правопорушення.

Віктор Янукович, президент України з 2010 по 2014 роки. – відрізнявся проросійською політикою та побудовою клептократичного режиму. «Закручування гайок» проти свободи слова та мирних протестів, відмова підписати Угоду про асоціацію з Європейським союзом у листопаді 2013 року та оголошення про дрейф України у бік Митного союзу під керівництвом Росії спровокували “Революцію гідності”, яка зрештою й змусила Януковича втекти у лютому 2014 року, відкриваючи новий розділ у новітній історії країни.

Того ж місяця Росія вторглася до України. Отже, цей шанс для демократизації ще більш цінний, враховуючи, що його захищають українські військовослужбовці, які щодня борються проти військової агресії, що триває.

З 2014 року групи громадянського суспільства, урядові реформатори та міжнародні партнери створювали антикорупційну архітектуру країни. Експерти виступали за ухвалення безлічі законів, а потім контролювали їх виконання та стійкість, ґрунтуючись на досвіді Румунії та Грузії, де подібні реформи базувалися в основному на двох стовпах:

• відкриття для громадськості якомога більшого обсягу контрольованої державою інформації (такої як реєстри або інформація про державні закупівлі або державні витрати), щоб скоротити простір для корупції;
• створення з нуля незалежних антикорупційних інституцій для переслідування найвищих посадових осіб.

В результаті у 2015-2016 роках. уряд відкрив державні бази даних, включаючи реєстри нерухомості, транспортних засобів, землі та компаній, а державні закупівлі були переведені в онлайн-систему «ProZorro», яка дозволяє економити до 10 відсотків коштів, передбачених у бюджеті, завдяки аукціонному підходу сайту, прозорості та конкурентоспроможності.

З 2016 року близько мільйона державних службовців щорічно подавали декларації про активи в систему електронного декларування і зобов’язані були повідомляти про доходи та активи: нерухомість, цінне майно, корпоративні права, бенефіціарне право компаній, банківські рахунки, витвори мистецтва тощо. Враховувалися навіть шуби та готівка, що зберігається у шафах або депозитних осередках. У разі серйозної невідповідності між їхнім способом життя та доходом до них будуть застосовані адміністративні чи кримінальні санкції.

Ці заходи значно розширили можливості експертів громадянського суспільства та журналістів-розслідувачів для виявлення та викриття корупції, істотно підвищивши ризики для корумпованих чиновників, чутливих до будь-якого публічного викриття правопорушень. Крім того, ці заходи сприяли покращенню ділового клімату в країні, зокрема за рахунок кращого захисту прав власності.

Ще один процес оцифрування державних послуг, що триває, – спрощення відносин між громадянами і державою, що також звужує можливості для корупційної поведінки. Результати вже відчуваються: цифровізація лише у сфері містобудування та будівництва дозволяє щороку економити близько 110 мільйонів доларів, які раніше осідали в кишені корумпованих чиновників.

Радикальна відкритість породила більше проектів боротьби з клептократією, що реалізуються соціумом, таких як загальнодоступна національна база даних політично значущих осіб – осіб, які виконують «видну громадську функцію», членів їхніх сімей та близьких соратників.До цих людей входять президент, міністри, члени парламенту, вищі судді та керівники державних підприємств.

Відповідно до міжнародних стандартів боротьби з відмиванням грошей, транзакції з такими цифрами контролюються ретельніше, і має бути надано пояснення походження коштів. Раніше, щоб уникнути цього моніторингу, політично значущі особи свідомо не повідомляли про свій статус фінансових установ. Тепер же база даних включає профілі понад 48 000 високопосадовців та їх співробітників, а також досьє на більш ніж 30 000 афілійованих юридичних осіб. Українські та міжнародні фінансові інститути та правоохоронні органи використовують цю інформацію для перевірки та розслідувань підозрілих транзакцій.

Крім того, в країні створено нові інститути кримінального правосуддя, де основна увага приділяється найму чесних менеджерів та співробітників, які потім боротимуться з великою корупцією. У 2015 році сформовано Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), яке швидко нажило собі ворогів, направивши до суду 325 звинувачувальних висновків.

Завдяки підвищеній прозорості та роботі нових інститутів, громадянського суспільства та журналістів, корупція виявляється, висвітлюється та розслідується дедалі більше. Але справжня відповідальність ще попереду. Реальність така, що Україні все ще потрібна цілісна реформа, щоб очистити суди від корумпованих суддів та нарешті закріпити верховенство закону.

НАБУ багато працює, але поки що виграно лише кілька десятків справ.Незалежний Вищий суд по боротьбі з корупцією – група, створена у 2019 році за допомогою іноземних експертів, які ретельно вивчили всіх кандидатів і пропустили лише тих, що відповідали критеріям сумлінності.

До цього корупційні справи вирушали до звичайних судів, де успішно ховалися через корупцію, завантаженість, непрофесіоналізм або навіть страх протистояти впливовим людям. Оскільки робота Вищого антикорупційного суду набирає обертів, найближчим часом очікується ухвалення нових вироків у основних справах.

Тим не менш, не реформовані суди, як і раніше, становлять загрозу. Ключові установи, що приймають рішення про найм та звільнення суддів, і повинні порушувати дисциплінарні справи, повинні звільняти, але не справляються з цим завданням.

Насправді вони захищають шахраїв і карають викривачів. Вирішення цієї проблеми – реформування органів судового управління із залученням міжнародних партнерів – крок, схвалений Венеціанською комісією, наглядовим органом Ради Європи у сфері правосуддя.

Незважаючи на викриття та закриття низки корупційних схем, зокрема створених олігархами, найбільша боротьба з олігархією в Україні ще попереду. Антимонопольний комітет – ключовий інститут, покликаний боротися та контролювати ринкові відносини, не має можливості протистояти олігархам через відсутність незалежності та ресурсів.

Грунтуючись на попередній практиці, агентство має бути реформоване, і його керівництво необхідно обрати на основі прозорої і сумлінної практики. Крім того, важливо ввести необхідні гарантії, щоб зробити безпідставне різке усунення керівництва просто неможливим.

Зусилля України у боротьбі з корупцією викладають низку важливих уроків перехідним демократіям, які прагнуть подолати аналогічні проблеми – таким як Молдова, або інші країни по всьому світу, де вікно можливостей може раптово відчинитися після зміни влади. Білий дім нещодавно оголосив про створення антикорупційного фонду швидкого реагування, покликаного допомогти «новим демократичним та реформаторським режимам».

В Україні абсолютна прозорість відіграє важливу роль у запобіганні корупції, але підзвітність має бути негайно. У разі створення нових інституцій необхідно забезпечити необхідні гарантії їхньої незалежності. У випадку з Україною це були цілісність та відбір, заснований на закордонних експертах, які грають вирішальну роль у прийнятті рішень. Залучення сторонніх виявилося корисним, оскільки органи самоврядування чи політичні діячі часто надто прив’язані до корумпованої еліти.

Не слід відкладати всеосяжну судову реформу, оскільки інші реформи не можуть тривати довго без верховенства закону. А ефективна антимонопольна екосистема — це інструмент для усунення джерел неправомірної вигоди для олігархів і, отже, обмеження їхнього неправомірного впливу на формування політики.

Незважаючи на проблеми, з якими стикається Україна, це справжня виборча демократія, яка пережила мирну передачу влади та має справжню політичну конкуренцію. І вона як ніколи близька до того, щоб стати взірцем для наслідування у дії.

Саме це й побоюється автократичний режим президента Росії. Намагавшись підірвати Україну за допомогою військової та гібридної агресії, Володимир Путін тепер загрожує масштабніше – вторгненням, з метою знищення країни. Не тільки тому, що вона успішно зазнає всеосяжних внутрішніх перетворень, але, що більш важливо, тому що може викликати аналогічні демократичні реформи в Росії.

Якщо Захід серйозно налаштований захищати демократію, Україна – слушне місце, щоб довести свої слова справами. Зараз Українська демократія стикається з реальною загрозою з боку Росії. Найбільша підтримка, яку Захід міг би надати для збереження досягнень внутрішніх реформ, — допомогти країні утриматися від зовнішньої агресії.

Це можна зробити, поставивши Україні більше зброї та ввівши жорсткі економічні та політичні санкції проти Кремля, перш ніж він зробить подальші кроки.І боротьбою зі стратегічною корупцією в Росії – інструментом, який вона використовує для досягнення своїх геополітичних цілей, шляхом введення особистих санкцій щодо олігархів із найближчого оточення Путіна та членів їхніх сімей.