Кар-бланш, що провалився: парламентські вибори ставлять хрест на другому терміні Макрона

Сьогодні Франція розділена як ніколи в сучасній історії: режим П’ятої республіки переживає небувалу за попередні десятиліття політичну кризу. Макрона спіткало «прокляття другого терміну»: перемігшим на виборах свою головну суперницю Марін Ле Пен, президент втратив підтримку в Національних зборах. Під удар потрапила передвиборча програма макроністів: їхні гучні ініціативи можуть заблокувати політичні опоненти в парламенті. Що в цій ситуації робитиме Макрон?

Час компромісів

22 червня у телезверненні до нації президент Франції Еммануель Макрон підбив символічні підсумки непростих виборів до нижньої палати парламенту країни — Національних зборів. «Жодна політична сила не може керувати одноосібно. Щоб діяти, потрібна ширша і ясніша більшість», — заявив президент. Примирливий тон Макрона показував, що його одноосібного правління закінчився — настав час домовлятися.

У другому турі парламентських виборів коаліція Макрона «Разом!» досягла 38,57% і отримає 245 місць у Національних зборах – нижній палаті французького парламенту. Лівий блок Nupes Жан-Люка Меланшона зайняв 31,6% (або 131 місце у парламенті). “Національне об’єднання” Марін Ле Пен – 17,3% (або 89 місць). “Республіканці” – 6,98% (або 61 місце). Для абсолютної більшості необхідно мати 289 мандатів із 577 місць у парламенті.

Французькі ЗМІ назвали результат “Національного об’єднання” “історичним”: партія Марін Ле Пен отримала найбільше голосів у нижній палаті за всю свою історію. Лівий блок Nupes, що відроджується, сформує найбільшу опозиційну фракцію. На хвилі успіху одразу після оголошення підсумків виборів Ле Пен заявила, що залишає посаду голови партії, щоб очолити представництво у парламенті.

Час маневрів

Положення уряду Макрона стало вкрай нестійким. Прем’єр-міністр Елізабет Борн назвала підсумки виборів «ризиком для країни» та повідомила, що правляча коаліція шукатиме союзників для створення більшості. Але вже 21 червня Борн подала прохання про відставку уряду — лише через місяць після свого призначення 16 травня. Проте Макрон відхилив її прохання: в офіційній заяві Єлисейського палацу було сказано, що глава республіки відмовився приймати відставку кабміну, щоб він «продовжував виконувати свої завдання».

Тепер головне питання – це нова структура парламентської більшості. Макрон, зрозумівши, що настав час домовлятися, почав консультації з усіма провідними політичними силами.Про те, що президент обговорює можливість формування уряду національної єдності, заявили Ле Пен, лідер французьких комуністів Руссель. Але найлегший видобуток у цих переговорах – «Республіканці».

Джерело Reuters повідомило, що Макрон передбачав такий результат — і без зайвого розголосу зустрівся з главою Сенату «республіканцем» Жераром Ларше. Йшлося про створення можливої ​​коаліції. Невідомо, що Ларше відповів президенту. Швидше за все, нічого певного: досвідчений політик не ділитиме шкуру невбитого ведмедя, тим більше перед другим туром парламентських виборів. Новий голова фракції групи «республіканців» у Національних зборах Олів’є Марле зовсім оголосив, що не підписуватиме «порожній чек главі держави, крім того, за неясним проектом».

Кулуарні переговори закінчилися нічим: у телезверненні Макрон визнав, що більшість лідерів партій відхилила ідею створення уряду національної єдності. Цей маневр був очікуваний: отримавши небувалу кількість місць у парламенті, опозиційні партії зрозуміли, що тепер Єлисейський палац змушений з ними зважати — і не хочуть згаяти момент. Меланшон назвав результати виборів «провалом» політики Макрона. Ле Пен пообіцяла «жорстку, але конструктивну позицію».

Історія повторюється

Експерти заявляють, що Макрон має кілька варіантів для збереження життєздатності своєї коаліції. Найбільш логічним з них є співпраця з правою партією «Республіканці»: 61 місце правих з лишком перевищить встановлений мінімум для більшості в Національних зборах. Інакше Макрону доведеться очолити уряд меншості, якому доведеться розпочинати переговори з опонентами щодо кожного законопроекту, що виноситься до парламенту.

Сучасна ситуація нагадує 1988 рік, коли під час другого терміну Франсуа Міттеран не зміг досягти абсолютної більшості в Національних зборах. Цей період назвали співжиттям (cohabitation): п’ять років Міттеран був змушений шукати компроміси то з правими, то з комуністами. Макрон ризикує повторити історію, а робота нижньої палати і самого уряду може бути паралізованою. Уряд меншини матиме лише обмежену адміністративну владу і навіть не зможе ухвалити закон про бюджет наприкінці року. І будуть потрібні нові вибори.

Ще гіршим виглядає варіант оголосити позачергові вибори — перед очима приклад Жака Ширака, який у 1997 році сподівався таким чином отримати парламентську більшість — і з тріском програв їх. Весь термін, що залишився, він існував у режимі співробітництва з парламентом соціалістів, втративши політичний вплив. У разі гіпотетичного програшу Макрона неминуча конституційна реформа виборчого права та, можливо, відставка самого президента.

Кінець макронізму?

Згідно з Конституцією П’ятої Республіки, повноваження президента обмежені двома термінами — і Макрону доведеться вирішувати питання наступника. Однак сьогодні немає жодного політика у президентському таборі, який міг би очолити наступну президентську кампанію. Борн — постать компромісна, технократ за вдачею, вона швидше відлякувала лояльних до Макрону виборців. Не маючи політичного досвіду, прем’єр-міністр відома насамперед своїм жорстким та незговірливим характером.

Ще бліднішим на тлі Борна виглядає попередній глава уряду Жан Кастекс, який за два роки свого прем’єрства не запам’ятався нічим, крім нескінченних коронавірусних обмежень. Його політична кар’єра швидко закінчилася, коли Кастекс зрозумів, що вся невдоволення та роздратування французів через незручність пандемії спрямовані на нього — і прем’єр виступив для Макрона щитом від падіння рейтингу.

Єдиний яскравий політик, який і досі популярний серед виборців, — колишній прем’єр Едуар Філіп. Французька політична система є суперпрезидентською республікою, і глава уряду традиційно перебуває в тіні свого начальника. Філіп був надто незалежний і норовливий для Макрона, президента дратувало, що їхній тандем стрімко перетворюється на дуумвірат — це призвело до відставки уряду Філіпа. Зараз колишній прем’єр вибрав вичікувальну позицію: не порвав остаточно з макроністами, але тримається на шанобливій відстані від партії президента.

Для Макрона нова конфігурація у парламенті фактично означає крах його масштабних планів другого президентський термін. Після відходу важкоатлета європейської політики Меркель Макрон претендував на роль одного з ключових політиків ЄС: особливо це було видно з його спроб переконати Путіна зупинити «спеціальну військову операцію» в Україні. Тепер же президенту Франції доведеться присвятити час, що залишився суто внутрішнім проблемам. За відсутності виразної підтримки та очевидного наступника «макронізм» ризикує закінчитися разом із відходом 25-го президента французької республіки.