Забули і пробачили: що не так з Офісом Тихановської

З дня, який мав змінити в сучасній Білорусі ВСЕ, минуло трохи більше двох років. І справді, для дуже багатьох громадян цієї країни життя перевернулося буквально з ніг на голову: хтось тепер змушений починати все з нуля в абсолютно іншому місці, хтось кардинально змінив рід діяльності, а хтось взагалі втратив свободу. Однак це зовсім не ті зміни, про які йшлося 2020-го.

Насправді, як показав час, усе залишилося так, як і було. У влади той самий президент, в уряді ті самі люди, санкції начебто є, але у світової спільноти тепер ворог набагато потужніший, ніж Лукашенко, тому і тут тиск ніби себе вичерпав. Битви за врожай ідуть, прізвища політичних в’язнів стираються з пам’яті більшості громадян.

Як так сталося? Сказати складно. Є думка, що «не дотиснули», дехто впевнений, що треба було переходити до більш жорсткого, силового протесту. Ну і, звичайно, подейкують про те, що все ж таки не було і немає правильного лідера. І саме про лідера хочеться сьогодні поговорити.

Три грації

«Білоруський протест має жіноче обличчя», «Три грації» — щойно не називали штаб, який був створений внаслідок складання політичних сил Світлани Тихановської (по суті, яка виступає від імені чоловіка, опозиційного активіста Сергія Тихоновського), Марії Колесникової (колишній штаб екс -глави «Белгазпромбанку» Віктора Бабаріко) та Вероніки Цепкало (дружини ще одного кандидата у президенти Білорусі-2020 Валерія Цепкало).

На той момент здавалося, що таке поєднання абсолютно нетипове для патріархальної в політичному плані Білорусі — це ключ до перемоги протесту. Мовляв, зібрали все найкраще від політиків-чоловіків, додали жіночий спокій, акуратність і певною мірою мужність. Плюс, довіра багатьох підкупила гучні слова про те, що ніхто нікуди з Білорусі не поїде (згодом розбіглися всі, за винятком Колесникової, яка опинилася за ґратами) і що завжди виступатимуть разом (Тихановську поряд із Цепкалом не видно вже дуже давно). І в них, щоправда, повірили, але результат виявився абсолютно типовим для білоруської опозиції.

Про Вероніка Цепкало інфополі практично забуло. А ось Світлана Тихановська начебто і не зникає з радарів. Але підтримка, яка була ще буквально 1,5 роки тому, розтанула на очах. І тепер у це було б важко повірити в перший рік протесту, але до Тихановської у білоруського суспільства накопичилося багато претензій.

Якщо спробувати простежити еволюцію критики, то можна помітити, що спершу деякі білоруси мали питання до нового лідера щодо її позиції в цілому. 2020 року Тихановська наголошувала, що пішла в політику виключно заради того, щоб провести чесні перевибори — все інше другорядно (серед «другорядної» були питання державної мови в Білорусі, позиція щодо Криму тощо). Така невизначеність у поглядах влаштовувала далеко ще не всіх. Люди хотіли чіткої позиції, а така неоднозначність викликала побоювання, мовляв, довіримося їй, а виявиться, що вона дотримується того самого вектора, що Лукашенко.

Ще одним «дратівливим» фактором була політична слабкість Тихановської загалом. Вона не створювала враження такого бійця. Так, згодом її висловлювання ставали все більш правильними, переконливими. Тільки ось вони вимовлялися так, що було очевидно, це не думки Світлани. Це робота якісного спічрайтера (а то й цілої команди), а як можна йти за людиною, яка не має своїх думок на той чи інший рахунок, а просто повторює чиїсь (ми навіть не знаємо, чиї).

До речі, вирішити цю проблему було б досить просто, якщо підійти свого часу до питання з розумом, — треба було лише вивчити, як Тихановська спілкується з людьми в реальному житті, проаналізувати її лексику, якісь мовні особливості і просто добре. адаптувати написаний текст безпосередньо під неї, і це зроблено був.

Поступово невдоволення стало викликати і так зване «світове турне» Світлани Георгіївни. Пакети санкцій і спочатку не зустрічали особливих захоплень людей, які розуміють. Але коли навіть не найосвіченішим верствам населення стало зрозуміло, що обмежувальні заходи ніяк не впливають безпосередньо на чинну владу (хоч мільйон разів назви її нелегітимною, фактично керувати країною вона не перестане), зате приносять масу, м’яко кажучи, незручностей простим людям, поїздки та зустрічі із закордонними лідерами стали все більше дратувати. Тут-таки, до речі, підтягнулися й питання з розряду «а за чий рахунок бенкет»? На переміщення Європою, хоч як крути, потрібні фінанси, тобто. прості білоруси страждають, а вона дозволяє собі таке.

Є питання і щодо прозорості роботи Офісу Тихановської.Абсолютно незрозуміло, чим конкретно він займається (крім, знову ж таки, розмов та поїздок країнами ЄС), чи допомагає комусь чимось (в інтернеті, до речі, все частіше зустрічаються історії про те, як комусь допомогли абсолютно сторонні організації, а всю «славу» собі привласнив Офіс), знову ж таки, що там таки з рухом коштів (що і звідки приходить, куди йде) — звітності ніякої.

А коли немає відкритості, звідки взятися довіри. Так, адже ми досі не знаємо, як саме Тихановська поїхала до Литви, хто дав їй на це гроші. А відповіді на всіх інтерв’ю в дусі, я коли-небудь вам все розповім до болю, нагадують Лукашенка з його аналогічними фразами.

А 24 лютого 2022 року в Україні розпочалася війна. І ця подія, мабуть, стала одним із найбільших цвяхів у кришку труни авторитету Тихановської. Офіс «білоруського лідера» стали звинувачувати у бездіяльності навіть ті, хто від початку був на її боці: і родина Цепкало, і опозиціонер Занон Позняк, і голова НАУ Павло Латушко, та інші.

Пригадали й заяву про намір створити перехідний уряд, який пролунав у перші дні конфлікту, проте реалізований він був лише 9 серпня 2022 року (під час конференції «Нова Білорусь» про це було оголошено). Проте переважна більшість аналітиків вважають, що це чергова гучна заява, яка не принесе жодних плодів, як не принесла ні НАУ, ні Координаційна рада, ні, по суті, сам Офіс Тихановський. Загалом, як завжди, розмов багато, а користь нуль.

Королева Єлизавета на мінімалках

Відверто кажучи, Тихановська сьогодні це щось на зразок Королеви Єлизавети у Великій Британії. Якийсь символ, проте його вплив буквально з кожним місяцем все більше і більше сходить нанівець. До речі, є думка, що сама Світлана скоро відмовиться від свого лідерства і піде в тінь, але, відверто кажучи, мало віриться в це.

Як виявилося, мало без кінця повторювати одні й ті самі тези про «кривавого диктатора», «чесних і нечесних виборів», «жах режиму». Навіть заклик у дусі «Давайте жити дружно», який пролунав на тій же конференції «Нова Білорусь», яка мала зробити Офіс Тихановської Great Again, не спрацював. Скептично налаштовані колишні прихильники своє ставлення не змінили, ті, кому було байдуже, теж залишилися при своєму, а супротивники тільки ще більше зраділи, адже роки йдуть, а протест остаточно й безповоротно загасили.

З іншого боку, невже можна було по-справжньому вірити в те, що проста домогосподарка щось зможе перевернути. Особливо, коли її чоловік досі перебуває у в’язниці на території Білорусі (адже це неймовірно потужний важіль тиску на неї).

Звісно, ​​поживемо побачимо. Але є стійке відчуття, що всі забули і пробачили, що «як раніше» вже буде завжди, а білоруська опозиція залишилася рівно такою, якою була завжди — спалах, який поступово розчиняється в межах західних країн.