Як Київ прагнув збільшити співпрацю з НАТО, а Володимир Путін використав це як привід повномасштабного вторгнення в Україну

Український журналіст Михайло Фрадкін – один із авторів проекту NewsPrice, починаючи з січня поточного року, спостерігав за великою геополітичною грою, в якій президент Росії Володимир Путін висунув ультиматум колективному Заходу з категоричного невступу України до Північноатлантичного альянсу. У результаті євроатлантична співпраця офіційного Києва та Брюсселя та відмова НАТО у відповідь на ультиматум Москви призвели до повномасштабного вторгнення Кремля в Україну 24 лютого цього року. У цьому розслідуванні з ексклюзивними коментарями українських політиків, міжнародних експертів ми розповімо про найжорстокішу світову політичну гру 2022 року, яка стала найбільшою збройною агресією в Європі з часів закінчення Другої світової війни.

Незважаючи на те, що Володимир Путін був категорично проти вступу України до НАТО і 10 – 12 січня 2022 року у Женеві та Брюсселі відбулися переговори топ-чиновників Москви, Вашингтона та Північноатлантичного Альянсу. Представники української влади не злякалися ультиматуму Кремля і того ж місяця провели у столиці Бельгії зустрічі в рамках Міжпарламентської ради Україна-НАТО щодо зміцнення співпраці офіційного Києва з альянсом.

Голова Комітету Верховної Ради України із зовнішньої політики та міжпарламентської співпраці та заступник співголови Міжпарламентської ради Україна-НАТО народний депутат Верховної Ради з фракції «Слуга Народу» Олександр Мережко в ексклюзивному коментарі нашому виданню в кулуарах парламенту розповів про підсумки зустрічей віце-президентом цієї структури Мімі Кодхелі, яка була у 2013 – 2017 роках. міністром оборони Албанії.

Заступник співголови міжпарламентської ради Україна-НАТО розповідає, що дуже різка дискусія та суперечності відбулися з німецькими чиновниками Парламентської асамблеї НАТО через те, що Німеччина блокувала продаж Естонією оборонної зброї для Збройних сил України:

«Я особисто спілкувався з депутатом Бундестагу і намагався переконати допомогти Україні в цій складній ситуації. Частина німецьких обранців ставляться з розумінням до зростання агресії Кремля проти України. Вони виступають за надання нашій країні зброї для самооборони, але деякі парламентарії цього не усвідомлюють.

Мені важко їх зрозуміти. Німецькі представники НАТО проводять історичні паралелі з Другої світової війни. Деякі депутати Бундестагу кажуть, що вони не хочуть втручатися у цей конфлікт, підтримуючи одну із сторін. На мою думку, це абсурд, тому що потрібно дуже чітко розрізняти агресора та його жертву.

І головне, щоб країни Заходу, зокрема й офіційний Берлін, не відсторонилися від цього процесу, а підтримали Україну. Останні кроки уряду Німеччини не зрозумілі, замість надавати зброю – вони відправляють нам госпіталі та каски…».

Також Олександр Мережко наголосив, що українська делегація запропонувала збільшити кількість спільних навчань Збройних сил України та військових формувань країн НАТО. Це буде попереджувальний сигнал для Росії – офіційний Київ готовий до ескалації конфлікту.І ще важливий момент зустрічей у Брюсселі: представники Парламентської асамблеї НАТО стежать за тим, як влада в Києві впроваджує реформи Служби безпеки України, Укроборонпрому, судову реформу та як триває боротьба з корупцією в Україні.

Звіт про те, як тривають реформи, мали обговорити на наступному засіданні Міжпарламентської ради Україна-НАТО. Тоді у січні поточного року планували провести це засідання у травні у Києві, за місяць до саміту НАТО у Мадриді 29-30 червня. До початку вторгнення Росії в Україну залишалася надія, що Володимиру Зеленському нададуть можливість бути присутнім на заході і звернутися з проханням надати Україні план дій набуття членства в НАТО.

«На мою думку, наша українська армія повністю готова до вступу до альянсу і перебуває в тому стані, який не гірший, а може навіть кращий, ніж стан збройних сил деяких чинних країн-членів».

У свою чергу народний депутат від фракції «Слуга Народу» Єгор Черньов, голова постійної делегації в Парламентській асамблеї НАТО, який також був присутній на зустрічах у Брюсселі з чиновниками Північноатлантичного альянсу, зазначив, що особисто він мав у рамках візиту української делегації головне завдання донести позицію офіційного Києва щодо лояльних дій Німеччини щодо агресії Кремля проти України:

«Ми розуміємо, що альянс не впливає на дії Німеччини всередині НАТО, але занепокоєння викликає той факт, що Берлін блокує постачання зброї Україні. І це занепокоєння поділяють і країни Балтії — Естонія, Литва, Латвія та Польща. Вони, як і ми, не розуміють кроків Бундестагу. Я зустрічався з депутатами Європарламенту, серед яких був представник Німеччини, якому було соромно за позицію своєї країни, і він усіляко переконував уряд, що так усунено поводитись у цій небезпечній ситуації не можна.

Ще одним завданням нашої делегації було довести, що ми хочемо побачити Стратегічну концепцію НАТО на 2030 рік. Ми просили якнайшвидше надати Україні план дій щодо членства в НАТО. А потім чекали від керівництва Північноатлантичного альянсу чітких термінів вступу. Також ми обговорювали з представниками Парламентської асамблеї питання безпеки у Чорному та Азовському морях, щоб ці тези також були включені до стратегічної концепції альянсу».

Єгор Черньов зазначив ще одне важливе питання: в умовах агресії Росії проти України – має бути переглянута позиція НАТО щодо Росії:

«У попередній концепції альянсу, ухваленій у 2010 році, Москва розглядалася як партнер з безпеки в Євроатлантичній спільноті, а зараз це не так. Ми запропонували створити документ і систематизувати нові види шантажу Кремля щодо Європи, а саме кіберзагрози, дезінформацію та підкуп європейських політиків».

Депутат підкреслив, що позиція НАТО щодо ультиматуму Росії щодо невступу України до альянсу досить чітка:

«Винятково країни Північноатлантичного блоку та Україна вирішуватимуть, вступати чи не вступати Києву до альянсу. Якби НАТО при кожному ультиматумі йшло назад, то це не був би альянс безпеки».

Єгор Чернєв додав, що у травні 2022 року вперше засідання Парламентської Асамблеї НАТО мало відбутися саме в Україні і на ньому очікувалася присутність 600 депутатів із 30 держав світу плюс представники країн-партнерів. Після цього офіційний Київ очікував на отримання запрошення представників української влади на мадридський саміт.

Ми проаналізували, що досить дивними та очевидно блефовими виглядали вимоги Кремля щодо надання гарантій безпеки Росії з боку США, НАТО та загалом колективного Заходу. Стокгольмський інститут дослідження проблем світу підрахував, що Росія на кінець 2021 і початок 2022 року має найбільший у світі потенціал ядерної зброї, що перевищує навіть подібні стратегічні запаси озброєння США.

Москва у грудні 2021 року мала 6255 одиниць озброєння, а Вашингтон тримав 5550 ядерних зарядів. На початку 2022 року Росія також мала перевагу: наявність 5997 боєголовок проти 5428 зразків ядерної зброї в США. Крім того, Стокгольмський інститут виявив ще одну цікаву особливість: Кремль з 2019 до 2021 року збільшував свої оборонні витрати. 2021 року військовий бюджет РФ збільшився на 2,9% і склав 65,9 мільярда доларів, а це становить 4,1% ВВП країни.

Виникає логічне питання, які гарантії безпеки Путін та його оточення вимагають від США та НАТО, якщо Москва має найбільший ядерний потенціал на планеті та щороку збільшує свій військовий бюджет? Навпаки, враховуючи агресію Кремля і збільшення провокацій, наприклад на кордонах з країнами Балтії, а також Швецією та Фінляндією, Північноатлантичний альянс швидше міг би апелювати до Росії щодо порушення міжнародної безпеки в Європі. Такі кроки російського політичного керівництва проти України нагадують дії Третього рейху щодо Польщі на початку Другої світової війни.

І саме через нарощування Росією ядерної зброї генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг у січні цього року ще до вторгнення Кремля в Україну пропонував керівництву РФ переговори щодо скорочення кількості боєголовок, але Путін проігнорував пропозицію.

Аналізуючи таку агресивну підступну поведінку Кремля та збільшення Москвою потужного тяжкого, у тому числі ядерного озброєння, український народний депутат Соломія Бобровська заступник Голови Постійної делегації в Парламентській асамблеї НАТО на засіданні в Брюсселі порушувала питання з помічником Генсека Альянсу про спільні навчання військ нато на території України:

«Необхідно збільшити кількість спільних маневрів Збройних сил України та НАТО, починаючи з Чорноморського басейну до сухопутної частини країни. Цей крок був би консолідованою та асиметричною відповіддю на російсько-білоруські навчання на кордонах України.Ще не відомо, коли будуть наступні маневри Україна – НАТО, поки проходять заплановані тактичні переміщення з партнерами Альянсу у Миколаївській та Хмельницькій областях, а також ми очікуємо на військові навчання Сібриз 2022».

Крім цього, Соломія Бобровська, яка входить до об’єднання «Справедливість» фракції «Голос» у парламенті і також є секретарем Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентської співпраці, зазначила, що на засіданні Міжпарламентської ради Україна-НАТО не було посла Німеччини у Північноатлантичній раді. . альянсі, а також були відсутні представники Франції:

«Чиновники з Німеччини та Італії не можуть визначитися, чи небезпечна Росія для їхніх країн та НАТО загалом. Виявилося, що для частини наших партнерів щодо Північноатлантичного альянсу Кремль не становить загрози, а для представників країн Балтії, Польщі, Великої Британії Володимир Путін та його оточення небезпечні своїми агресивними діями. Тому ці представники НАТО з різними поглядами не можуть прийти до консенсусу під час обговорення питань безпеки.

Я не маю оптимістичних прогнозів щодо позиції Німеччини щодо дій Росії. Те, як поводяться в Берліні, непокоїть інші країни НАТО, членам альянсу важко знайти єдність між собою. Але коли ми у жовтні 2021 року зустрічалися в Лісабоні на Парламентській Асамблеї НАТО, ми побачили, що німецька делегація розділена: одна частина підтримує Україну, а інша не розуміє, чому Росія збільшує ескалацію проти нашої країни».

Також за словами Соломії Бобровської, делегація Верховної Ради на зустрічі з представниками альянсу обговорювала відповідь НАТО та США на ультиматум Кремля про неприйняття України до спільноти Євроатлантичного договору:

«Є речі, які чітко наголошувалися, без офіційного Києва про Україну говорити не будуть і нічого не вирішуватимуть.І повернення до кордонів безпеки 1997 року, як хоче Москва, не відбудеться. Жодна з третіх країн не може приймати рішення у напрямку зовнішньополітичної діяльності та закриття або відкриття дверей для конкретної держави до будь-якого альянсу. Ці речі неприйнятні, і США стоятимуть на своєму у подальших переговорах із Росією. Для нас це головне. Ми не бажаємо стати на місце Судетів 1938 року, де без нас ухвалюють рішення, хто комусь віддає сферу впливу у Східній Європі».

Заступника Глави Постійної делегації в Парламентській асамблеї НАТО непокоїло складне питання виконання офіційним Києвом мінських домовленостей, на яке регулярно тиснуть росіяни:

«Якщо Україна будь-якою мірою виконає мінські домовленості, чи піде із Заходом хоч на одну зі поступок Російської Федерації щодо легалізації бойовиків та виборів в ОРДЛО (окремих районах Донецької та Луганської областей) на умовах Кремля, будь-яку владу українське суспільство винесе вперед ногами, і буде наступна революція у Києві.

Я прихильниця теорії, що виконання мінських домовленостей — це спосіб тиску Путіна на Україну і така публічна ескалація штучна та спровокована. І мені прикро бачити евакуацію членів сімей західних військових та дипломатів. Постає питання про продовження їхнього перебування в Україні. Це свідчить про те, що відбувається глибша і кулуарніша міжнародна гра, ніж те, що ми бачимо в медіа. І за цим фасадом стоять мінські домовленості. І амністія бойовикам та вибори до ОРДЛО – це не допустимі речі для розгляду українською владою, парламентом та Кабміном.Бо тоді точно буде війна, і українці стоятимуть до кінця за свої будинки та землю».

Незважаючи на обговорення небезпечної ситуації щодо загрози вторгнення Росії в Україну та накопичення військ Кремля поблизу кордонів України, чиновники Міжпарламентської ради Україна-НАТО стежать і за перебігом судової, правоохоронної, антикорупційної реформ, реформи Служби безпеки України, яку запроваджує офіційний Київ. Насамперед відстежується реформа СБУ, і на кожній зустрічі Міжпарламентської ради Україна – НАТО за словами Соломії Бобровської ставить питання, коли Верховна Рада ухвалить новий закон про СБУ. «Зараз розглядаються поправки до закону, чекаємо коли депутати готові підтримати законопроект і прийматимемо закон про СБУ».

Тим часом Іванна Клімпуш – Цинцадзе, народний депутат від фракції «Європейська Солідарність», голова комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейського Союзу, засідання у Брюсселі не відвідувала, але її комітет працює над впровадженням в Україні законодавчих норм та положень, наближених до стандартам ЄС, і саме тому Клімпуш-Цинцадзе розуміє, що агресія Росії загрожує як євроінтеграції України, так і цілісності Європейського союзу.

Іванна Клімпуш-Цинцадзе наголосила, що з таким ультиматумом Кремля в НАТО щодо того, щоб Північноатлантичний альянс повернувся до кордонів часів 1997 року, не могло бути домовленостей у цих переговорах:

«Думаю, ми не повинні обговорювати результати дипломатичних переговорів НАТО та США, оскільки їх очікувано не могло бути. Представники Північноатлантичного альянсу загалом говорили, що це не різновид переговорів, а звичайний діалог у рамках комісії Росія – НАТО. Чиновники Кремля поводилися зухвало, з шантажем і добре, що Захід чітко артикулював свою позицію.

Ці переговори не приведуть до жодного результату, тому що Путін має амбіції залишитися в історії Російської Імперії. Путін любить символізм, 2022 року виповнюється 100 років з дати заснування СРСР. Події у 2020 – 2021 роках у Білорусі з придушенням мирних протестів через сфальсифіковані вибори на користь Лукашенка – це частина повзучої агресії Росії щодо колишніх республік Радянського Союзу.

Очевидно, що події в Казахстані та вхід російських військ до цієї країни в рамках збройного контингенту ОДКБ (організації договору про колективну безпеку, членами якої є Росія, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан) та продовження агресії проти України – це нове збирання земель СРСР. Путін вирішив саме під цю дату 100-річчя створення СРСР вчинити повзучу агресію проти України. Кремль продовжує розширювати свій вплив на теренах колишнього СРСР. Але третя ітерація агресії Москви проти України після Криму та ОРДЛО може стати критичним чинником для миру та тригером Великої Третьої світової війни».

На думку Іванни Клімпуш-Цинцадзе, Путін загрожує не лише Україні, колишнім республікам СРСР та країнам Східної Європи, які раніше входили за часів Холодної війни до військового блоку соціалістичних країн Варшавського договору, зокрема Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії, а також несе небезпеку державам колективного Заходу, що знаходиться поряд з Росією:

«Військові літаки та кораблі РФ регулярно порушують повітряний простір та територіальні води Фінляндії та Швеції, тому провокації регулярно відбуваються. Кремль, щоб дестабілізувати Захід, може нагнітати ситуацію на кордонах Швеції та Фінляндії і надалі».

Щодо тиску Росії на офіційний Київ, то, за словами голови комітету парламенту з питань інтеграції України до Євросоюзу, Володимир Путін намагатиметься захопити Україну спочатку відносно безкровним шляхом:

«Поліваріантність подальших дій РФ спрямована на отримання впливу не через повномасштабну атаку на Україну, а досягнення бажаного для Путіна результату примусом виконання Зеленським та Офісом Президента мінських домовленостей у трактуванні Кремля. Ми не знаємо, про що домовилися в Москві 6 січня цього року радники «нормандської четвірки», де були заступник глави адміністрації президента РФ Дмитро Козак, німецький дипломат, радник канцлера Єнс Плетнер та радник президента Франції Еммануель Бонн. Української делегації на захід не запрошували. Потім представники Франції та Німеччини зустрілися у Києві з головою Офісу Президента України Андрієм Єрмаком, але деталей переговорів не розголошують.Не виключено, що ці кулуарні переговори можуть припинити євроатлантичну інтеграцію України. Якщо українська чинна влада виконуватиме мінські домовленості на умовах Кремля за так званою формулою Штайнмайєра, що не подобається активній патріотичній частині українського суспільства, то це може бути ще один спосіб зупинити розвиток України».

Тим часом Кремль, який на переговорах отримав відмову на свій ультиматум у США та НАТО, захотів побачити офіційну письмову відповідь від представників Північноатлантичного Альянсу. І 26 січня посол США в РФ Джон Салліван особисто привіз роздруковану письмову відповідь із Білого дому до Міністерства закордонних справ Росії у Москві.

На думку Валерія Чалого, надзвичайного та повноважного посла України в США у 2015 – 2019 рр., Путін та його оточення у Кремлі спеціально вимагали письмової відповіді на свій ультиматум від НАТО в цілому та особисто від Сполучених Штатів для обґрунтування власних подальших агресивних дій:

«Кремль навмисне висунув абсолютні блефові вимоги, щоб НАТО повернулося до кордонів до 1999 року, коли до Альянсу ще не вступили перші країни зі Східної Європи – Польща, Чехія, Угорщина, розуміючи, що Альянс ніколи не піде на ці умови. Але Путін хоче, щоб у Вашингтоні та в штаб-квартирі Північноатлантичного альянсу в Брюсселі зафіксували документально на папері письмово цю відмову Кремлю. Тепер у Москві ці відповіді показуватимуть усім і говоритимуть, у нас тепер руки розв’язані у протистоянні з НАТО.Відтак авторитарний режим РФ може діяти проти Заходу саме так, як забажає Володимир Путін. На жаль, на цьому перехресті протистоянь Росії та колективного Заходу знаходиться Україна».

Валерій Чалий зазначає, що Кремль цим ультиматумом до Північноатлантичного альянсу намагається переглянути результати холодної війни між СРСР та США та отримати сатисфакцію за розвал Радянського Союзу у 1991 році.

«У Москві переконані, що Росія зміцнилася у військовому плані і настав час взяти реванш у НАТО. У свою чергу, Захід і США вважають, що РФ у середньостроковій перспективі може втратити можливість активного протистояння з НАТО, і це також розуміють у Москві. Путін хоче й надалі зберегти владу. У Кремлі зрозуміли, що після масових протестів у Казахстані в січні цього року жодні перехідні періоди передачі влади не спрацюють у авторитарних державах. Президенти країн ОДКБ триматимуться за владу до останнього.

Ізоляція від зовнішнього демократичного світу для Кремля є цілком прийнятною після ультиматуму до НАТО. Нині право сили превалює над силою права. Путін згоден розмовляти на рівних лише з політичним керівництвом США, при цьому нахабно ображаючи лідерів країн Європейського Союзу. Це сигнал для Європейського парламенту та інших органів влади ЄС більш активно протистояти Росії щодо посилення колективної безпеки та постачання озброєння для України. Для Кремля зараз існує двополярний світ, у якому є Росія та США так само, як було за часів холодної війни, коли Москва та Вашингтон мали свою зону впливу на планеті».

Колишній надзвичайний та повноважний посол України у США Валерій Чалий вважає, що ультиматум Путіна Заходу викликав найбільшу кризу колективної європейської безпеки після закінчення холодної війни та розвалу СРСР.І нинішня війна може торкнутися не лише України, а й інших країн Європи:

«Путін порушує принципи ООН, закладені у базових документах Організації Об’єднаних Націй, а саме статтю 2, пункт 4 статуту ООН, які і СРСР, і Росія потім погоджували. У цьому пункті ясно зазначено, що не можна змінювати кордони інших країн та загрожувати державам. До речі, Фінляндію та Швецію цей ультиматум Кремля стимулював пошук більш оптимальної моделі безпеки та розгляду на політичному рівні питання вступу до Північноатлантичного Альянсу. Саме тому уряд Фінляндії підписав контракт на 8 мільярдів доларів на постачання 64 американських літаків винищувачів – бомбардувальників F-35.

Тож з такою зброєю фінам буде трохи спокійніше поряд із агресивною Росією. Також у 2014 році я отримував інформацію від членів Парламентської Асамблеї Ради Європи, що Володимир Путін хотів напасти ще тоді на Естонію після анексії Криму. Такі вчинки Москви дають розуміння, що РФ може завдавати ударів різними способами, зокрема країнами ЄС і НАТО», – зазначає Валерій Чалий».

Стаття 2, пункт 4 Статуту ООН: усі Члени Організації Об’єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об’єднаних Націй.)

Тоді в січні цього року за місяць до глобальної агресії Путіна Валерій Чалий прогнозував кілька варіантів розвитку подій: перше це повномасштабне вторгнення в Україну чи наступ із одного зі стратегічних напрямів, наприклад, із окупованого Донбасу:

«Вірогідність такого сценарію 10%, але я вважаю, що Росія не зможе окупувати всю територію України. Москва не має ресурсів здійснити ефективне управління захопленими регіонами. Втрати, які зазнає армія РФ у перший тиждень, будуть неприйнятними для керівництва Кремля».

Небезпечним фактором підвищення загрози вторгнення Росії в Україну Валерій Чалий вважав також і той факт, що в січні 2022 року кулуарно в закритому режимі обговорювалася політичним керівництвом Києва, зокрема головою Офісу Президента Андрієм Єрмаком і радником з національної безпеки США Джейком Салліваном. , але про це не повідомлялося суспільству.

Колишній посол України в США зазначає, що вітчизняна влада сподівається вирішити конфлікт із Росією політичними компромісами, і це відкидає Україну далі від світу, ніж різкіші оборонні дії:

«У нас із 2014 року загинули 14 тисяч людей від війни. А зараз 2021 року загинули 80 військових, це більше, ніж 2020 року, а представники української влади говорили про дотримання режиму припинення вогню. На січень 2022 року Росія не має конкретної стратегії подальшого продовження конфлікту, але Кремль має зброю.

Путін завжди так робить гібридні удари: «Іловайський котел у серпні 2014 року, потім переговори Мінськ-1, потім бої за Дебальцеве у 2015 році та знову переговори Мінськ-2. А українська влада не має ні стратегії, ні достатньої кількості зброї. Також немає комунікації у Ради Нацбезпеки України (РНБО) із головами фракцій парламенту щодо спільної стратегії, як протидіяти Росії».

До того ж, Валерій Чалий зазначає, Кремль тепер ігнорує ОБСЄ та Європейський Союз і не вважає, що з керівниками Євросоюзу можна домовлятися про ситуацію в Україні:

«Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров сказав Жозепу Боррелю, представнику ЄС з безпеки, що Євросоюз сам себе загнав у безвихідь світової колективної безпеки. У розумінні Москви Брюссель та Євросоюз уже нічого не стоять у плані політичних домовленостей. Путін сприймає як рівного переговорника для Росії лише США».

У свою чергу колишній міністр закордонних справ України у 2014 – 2019 роках.Павло Клімкін зазначає, що для Володимира Путіна, як для колишнього співробітника спецслужб, важливим є символізм радянських дат для нової хвилі агресії проти України, і 2022 рік визначальний у цьому плані:

«30 грудня виповнюється рівно 100 років від дня створення СРСР 1922 року. Тож Путін і намагається приєднати Україну до Москви саме під цю дату. Президент РФ має проблему перезавантаження своєї влади напередодні виборів 2024 року в Росії. Захоплюючи колишні республіки СРСР, глава Кремля піднімає свій рейтинг перед внутрішньою аудиторією РФ.

Саме тому Москва і тисне на офіційний Київ щодо повного виконання мінських домовленостей в Україні саме на умовах Росії. Володимир Путін розуміє, що негативні емоції українців через підписання мінських домовленостей на умовах Кремля можуть підірвати Україну зсередини, і на це очікують у Москві. Керівництво РФ розраховує на масивну внутрішню дестабілізацію в Україні, а потім на силове втручання російських військ, як, наприклад, сталося в Казахстані в січні цього року.

Для президента Росії це оптимальний варіант. Кремлівська версія окупованого Донбасу шляхом легалізації бойовиків та інтеграції їх до українських місцевих органів самоврядування в частинах Донецької та Луганської областей, підконтрольних Москві, надалі має забезпечити домінування Путіна над усією Україною.

Саме це питання Кремль і обговорює з американцями: або Київ буде в зоні впливу Москви, або піде озброєна ескалація на Донбасі з боку Росії.Вся переговорна тактика Москви із Заходом щодо червоних ліній та так званих «гарантій безпеки для РФ» пов’язана з тим, щоб з початку повернути Україну у свою сферу впливу, а потім нас українців розділити.

Інакше путінська модель передачі влади, повторних виборів до РФ і модель взагалі Росії зі збиранням імперських земель не працюють без України. Навіть президента Білорусі Олександра Лукашенка, який підробив у 2020 році результати виборів у своїй країні, у Кремлі вважають зараз підконтрольним повністю, а просування в Україну для Путіна це критичне питання».

На думку Павла Клімкіна, Володимир Путін не діятиме передбачувано у конфронтації Росії проти НАТО та США:

«Я вважаю, що найнебезпечнішим напрямом агресії РФ на Україну є не схід, тобто Донбас, а південь, а саме можливий потенційний удар з анексованого Криму. Атака на південь задовольняє Кремль і вирішує кілька цілей для Путіна, і саме там Збройні сили України мають бути найпідготовленішими. Я думаю, буде масивний сплеск провокацій з боку РФ, але це не будуть переодягнуті ГРУшники, які діють у стилі операції Третього рейху проти Польщі у Гляйвиці 1939 року на початку Другої світової війни.

Росіяни можуть здійснити атаку на критичну інфраструктуру України, на релігійні об’єкти, наприклад, на якусь хресну ходу чи церкву Московського Патріархату, щоб звинуватити українців у цьому нападі. Припускаю, що це буде масований удар із захоплення всього півдня України, створення проекту Новоросія і з цим проектом Путін піде на вибори 2024 року».

Павло Клімкін зазначає, що Кремль не випадково висунув ультиматум колективному Заходу саме взимку, коли країни Євросоюзу найбільше залежать від російського газу в опалювальний сезон.

«Путін вважає, що під час енергетичної кризи, що свідомо склалася, і збільшення ціни на газ до 1100 доларів за тисячу кубометрів, настав вигідний момент піднімати ставки в протистоянні із Заходом. Тим більше, що точаться важкі дискусії з питань безпеки та економіки між Європою та США, і Кремль цим хоче скористатися».

Також колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін прогнозує загострення гарячої фази холодної війни між НАТО та Кремлем та у Балтійському регіоні:

«Коли у Москві кажуть, що є небезпека з боку країн Балтії – Латвії, Литви, Естонії та лякаються, що в цьому регіоні розташований канадський чи німецький батальйон, це звичайний маразм кремлівської верхівки. Виникає логічне питання, чи дійде батальйон НАТО до Москви чи Санкт-Петербурга? Звісно, ​​Альянс не має наміру нападати на Росію».

На думку Павла Клімкіна Володимир Путін у зовнішній політиці та конфліктах діє як дзюдоїст, він проводить прийом, коли його противник на це не очікує.

«Путін постійно готовий напасти на Україну, він триматиме війська місяцями, хоча це дорого для бюджету РФ. Президент Росії гратиме цінами на газ, розуміючи, що вартість енергоносіїв не знизиться, і він використовуватиме методи тиску, також піднімаючи ставки зі США. Переговори між Москвою та Вашингтоном будуть продовжені. Я не виключаю нової зустрічі президента Сполучених Штатів Джо Байдена та Путіна.

Для України ця зустріч виявиться непростою, якщо американці вирішать, що часткові компроміси щодо Центральної та Східної Європи можуть бути досягнуті з Росією. Тому офіційний Київ до цих домовленостей Кремля та Білого дому має бути готовим на 101%. Тобто Володимир Путін застосовуватиме всі елементи тиску, які зможе, але в якийсь момент таки вдарить по Україні», – оцінює кроки лідера Кремля Павло Клімкін».

Колишній міністр закордонних справ України також додає, що референдум щодо статусу ОРДЛО (окремих районів Донецької та Луганської областей), територій тимчасово окупованих Росією може бути проведений офіційним Києвом, коли буде взаємодія та домовленості з однією з великих світових країн, наприклад, із США. 

Але головне, щоб представники влади Зеленського заявили світовій спільноті, жодних домовленостей про Україну, які обговорюватимуться у Вашингтоні, Брюсселі, Москві, не мають шансу бути виконані без згоди безпосередньо українського суспільства, інакше народ України ці рішення не підтримає.

Ми поцікавилися у німецького політолога Андреаса Умланда, як з Берліна виглядає ескалація протистояння між НАТО та Кремлем.

Андреас Умланд в ексклюзивному коментарі розповів, що Володимир Путін висунув ультиматум до Північноатлантичного альянсу, щоб вплинути не тільки на НАТО, а в першу чергу створити враження на самих росіян:

«Зараз у РФ немає покращення рівня життя пересічних громадян, хоча і є невелике зростання економіки, але це не призвело до стабілізації соціальної ситуації в країні. Під час останніх парламентських виборів у Росії у вересні 2021 року можна було побачити, що самі росіяни мають втому від фактично безальтернативного перебування при владі Володимира Путіна понад 20 років. На тлі антиурядових народних заворушень у Казахстані проти клану колишнього президента Нурсултана Назарбаєва, який перебував при владі майже 30 років, попередніх протестів у Вірменії та Білорусі, кремлівський режим намагається відвернути росіян від внутрішніх проблем. Також ультиматум Путіна до НАТО та США має на меті змінити фокус уваги від анексії Криму та ситуації на Донбасі. Зовнішня політика Москви обумовлена ​​більшими внутрішніми потребами авторитарного режиму, ніж зовнішніми умовами».

Німецький політолог пояснює: Путін висунув вимоги не розширювати Північноатлантичний альянс у Східній Європі та отримання гарантій невступу України до НАТО, тому що колективний Захід свого часу не відповів адекватно Москві. Спершу на агресію РФ у Придністров’ї у 90-х, потім на війну в Грузії у 2008, на створені Кремлем псевдореспубліки Південну Осетію та Абхазію, а потім на анексію українського Криму та війну на Донбасі у 2014 році і не ввів Захід тоді жорстких санкцій проти РФ .

«США активніше, ніж Західна Європа та Євросоюз, реагували на вторгнення військ Кремля до сусідніх країн. Володимир Путін відчуває, що може підвищувати напругу, бо він ще не побачив колективної потужної відповіді Заходу на початок 2022 року. Президент США Джо Байден на виборах у 2020 році обіцяв більш стійку позицію Білого дому проти РФ, але зустріч у Женеві влітку 2021 року з Путіним показала, що це не так. Політична верхівка в Москві цим ультиматумом промацує реакцію Заходу і намагається розколоти країни демократичного світу та показати це російському суспільству для зміцнення позицій Путіна перед виборами 2024 року».

Також Умланд припускає, що деякі керівники країн-членів НАТО, які лояльні до режиму Путіна і мають вигідні бізнес відносини з Москвою, наприклад, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, можуть давати як офіційні, так і неофіційні сигнали Кремлю, що вони не підтримуватимуть приєднання України та Грузії до Північноатлантичного Альянсу.

«Рішення про розширення НАТО приймаються одноголосно всіма державами цієї організації, тому що кожна країна має право вето і може ним скористатися, щоб заблокувати вступ до Північноатлантичного альянсу потенційного кандидата. Навіть до ультиматуму Володимира Путіна до НАТО та США Україна не мала реальних конкретних шансів вступити до Альянсу. Перегляньте історію відносин Грузії та НАТО, яка триває більше, ніж відносини України та Альянсу. Тож партнерство офіційного Києва та НАТО можливе, а про вступ України до Альянсу поки що говорити рано».

На думку Умланда, новий канцлер Німеччини Олаф Шольц потрапив у складну ситуацію у відносинах з Росією на тлі ультиматуму Путіна до НАТО і колективного Заходу:

«Шольц з 2018 по 2021 рік був віце-канцлером та міністром фінансів Німеччини, коли Ангела Меркель керувала країною. Шольц займався регіональними справами всередині Німеччини, а не зовнішньою політикою, він не має досвіду міжнародних переговорів. Шольц має лише книгу, в якій він кілька разів критикував режим Путіна. Канцлер Німеччини намагається вибудовувати відносини з президентом Росії з огляду на запуск Північного Потоку 2. Але Шольц не належить до тих німецьких політиків, на яких вплинув колишній канцлер Герхард Шредер, який працює в структурах Газпрому і лобіює інтереси Путіна, як у Німеччині, так і в цілому в Європі. Олаф Шольц мав свою політичну кар’єру всередині Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН)».

Перед початком повномасштабного вторгнення Росії до України Андреас Умланд додав, що Німеччина не надає Україні озброєння.Попередній канцлер Ангела Меркель навіть зупинила продаж Естонією зброї ненімецького виробництва офіційному Києву, бо Бундестаг утримується від постачання військової техніки до конфліктних регіонів. У німців досі існує комплекс провини перед Росією за Другу світову війну, і тепер у Німеччині вважають, що їхня зброя не може вбивати росіян, хоча у Другій світовій війні від нацистів страждали й українці, але останніми роками саме така позиція була у Бундестазі.

У другій частині розслідування ми розповімо, на які аргументи попередніх російських міністрів, дипломатів, представників спецслужб та розвідки спирався Володимир Путін, коли планував повномасштабне вторгнення в Україну, і який сакральний екзистенційний характер має війна Москви проти Києва. Проаналізуємо, як Кремль готував пастку з метою змусити українську владу виконати мінські домовленості на умовах Росії та до початку вторгнення легалізувати бойовиків так званих ЛДНР та вштовхнути ці квазіутворення у політичне тіло України для подальшого тотального захоплення влади у Києві. І найголовніше, як НАТО, США та колективний Захід загалом відреагували на повномасштабне вторгнення РФ в Україну і чи змінилися після цього євроатлантичні та євроінтеграційні перспективи українців.