Навіщо Лукашенку «партія влади»?

У Білорусі розпочалася розбудова партійної системи. Кількість партій, за прогнозами, має значно порідіти. При цьому на їхнє місце вже прийшла «Біла Русь», яка одразу ж стала наймасовішою та найвпливовішою. Тому що це ніщо інше, як та сама «партія влади». Чому Олександр Лукашенко обзавівся цим інструментом саме тепер, через три десятки років авторитарного правління, і яку політпартійну конфігурацію створює влада республіки?

У партію «Біла Русь» перетворено однойменне громадське об’єднання, яке діяло з 2007 року. За великим рахунком саме як «партія влади». Її чисельність зросла до 180 тисяч жителів. А у нинішньому складі нижньої палати парламенту – Палаті представників – 68 із 110 депутатів були членами громадського об’єднання, а тепер уже партії «Біла Русь». Інша річ, що парламент у Білорусі – структура багато в чому декоративна. Достатньо сказати, що за п’ятирічну каденцію депутати самі ініціюють лише кілька законопроектів. Зазвичай, вони просто приймають документи, розроблені виконавчою владою. Як би там не було, «Біла Русь», яка вже зараз трохи змінила вивіску, — це партія, яка має парламентську більшість.

З перших днів існування об’єднання очолив чинний чиновник – міністр освіти, а потім перший заступник голови Адміністрації президента Олександр Радьков. У 2018 році його змінив член верхньої палати парламенту – Ради Республіки – та голова Белтелерадіокомпанії Геннадій Давидько. «Сенатором» є і його змінник на чолі «Білої Русі» Олег Романов, який став керівником партії. Лідеру «білорусів» 47 років, він родом із Гродно, працював першим проректором місцевого університету, а потім ректором Полоцького держуніверситету. Лікар філософських наук. Вважається прихильником просування ідей «російського світу». Тож не дивно, що вже анонсовано підписання у квітні угоди з партією «Єдина Росія». А ось що Романов у січні цього року говорив про керівництво України в інтерв’ю одному із білоруських телеканалів:

«Вони знаходяться під зовнішнім керуванням та отримують вказівки ззовні. Вигідні вони їм особисто чи їхній країні, невигідні – то питання навіть не стоїть, тому з ними мати справу – абсолютно безперспективно. Я вже не говорю про те, що багато хто з них загруз у пороках: алкоголізм, наркоманія тощо. І слухати їхні заяви… Це треба робити, бо ми повинні розуміти, що все-таки у них у голові, але сприймати їх як партнерів із переговорів, які можуть призвести до якогось довгострокового результату, я вважаю, що це марне. З ними не можна мати справу».

До речі, до політради новоявленої партії увійшли низка провладних пропагандистів і досить високопосадовців.Наприклад, міністр сільського господарства та продовольства та міністр антимонопольного регулювання та торгівлі.

З перших років існування «Білої Русі» як громадського об’єднання циркулювали розмови про швидке перетворення на партію. Публічно міркувало про це та його керівництво. Проте запал партійного будівництва досить різко остуджував особисто Лукашенку:

«Кажуть, що Лукашенко створює собі партію влади і чи не в анкетах буде запроваджено графу про приналежність до «Білої Русі». Відразу відповім на ці домисли. Категорично не приймаю жодних пропрезидентських політичних структур. Завжди спирався і спираюся на народ, а не на якісь групи чи клани… Я ще подивлюся, які там чиновники у цій партії та що вони там роблять. Отже, їм не вистачає роботи на основних робочих місцях…».

Виходить, щось змінилося: чи Лукашенко вже сам собі усвідомлює, що не має колишньої народної підтримки, чи нова конфігурація над політпартійним полем покликана вирішувати завдання на перспективу – наприклад, за деякими схемами транзиту влади. Чому ж Лукашенко дав відмах на створення «партії влади», програма якої відкрито вождистська? Зокрема, там чітко та ясно зазначено, що вона позиціонує себе «як об’єднання прихильників Першого Президента Білорусі Олександра Лукашенка, яке прагне зберегти та розвинути його ідеї та принципи побудови суверенної білоруської держави». Відповідно, серед завдань у статуті партії вказується її участь у всіх виборчих кампаніях, окрім президентських виборів.

Політичні оглядач Олександр Класковський зазначає, що інтерес номенклатури у створенні партії зрозумілий – це додаткові ресурси та кар’єрні можливості. Втім, і лідер «Білої Русі» Олег Романов про це говорить практично прямо:

«Одна з найважливіших функцій партії – стати соціальним ліфтом і висунути зі своїх лав управлінців, лідерів громадської думки та загалом людей, які стануть політичною та іншою елітою – економічною, духовною. Думаю, наша партія повністю зможе вирішувати це завдання».

Однак Лукашенко, на думку експерта, «необхідна абсолютна влада», і йому не хочеться ділитися нею навіть символічно. Проте необхідно замістити іншими структурами зачищене після протестів 2020 року політичне поле. І нова система вже змальовується: «Створять імітацію: ліве крило – провладні комуністи, центристи – «Біла Русь», праве крило – партія Олега Гайдукевича. Але всім їм дадуть лише погратись у пісочниці».

Політоглядач вважає, що білоруської «Єдиної Росії» не з’явиться:

«Лукашенко орієнтується на досвід Росії та бачить, що там ця спроба створити кишенькову багатопартійність не дуже переконливо виглядає. Де-факто «Єдина Росія» не користується популярністю, навіть за умов недемократичної системи були складнощі з просуванням кандидатів. Це партія бюрократів, і люди в Росії це, за великим рахунком, розуміють. Лукашенко мотає на вус і думає: «Навіщо мені це п’яте колесо у возі?».

А ось історик і політоглядач Олександр Фрідман вважає, що Лукашенко може цілком побудувати однопартійну систему за китайським сценарієм:

«Він китайський досвід вивчає і навіть захоплюється ним. Причому його захоплення Китаєм значно автентичніше, ніж Росією, яке скоріше вимушене. Тому й такі висловлювання, що «Китай – братня країна», «Майбутнє належить Азії».

Ще один білоруський політичний оглядач Павлюк Биковський припускає, що перетворення «Білої Русі» на партію може бути результатом закулісної угоди, «покликаної підстелити солому на випадок трансформації влади та передачі її наступнику».

Експерт нагадує, що у 2019-2020 роках деякі російські кола виступали за те, щоб Лукашенко за прикладом Казахстану здійснив транзит влади на користь наступника, який би гарантував йому як мінімум безпеку чи збереження курсу:

«Цілком можливо, що зараз почали знову розробляти один із таких сценаріїв. Якщо все робиться справді за вказівкою Росії, то навряд чи це потішить білоруських партійців, оскільки реалізація російської ідеї може призвести як до виходу Лукашенка з влади, так і до втрати суверенітету Білоруссю».Очевидно, як каже Павлюк Биковський, одне: «Олександр Лукашенко змушений поступитися тиском своєї бюрократії, дозволивши їй оформитись у політичну партію».

Багато що можуть пояснити дві кампанії. Перша – перереєстрація у найближчі місяці політичних партій згідно з поправками до законодавства, які посилюють умови їх створення та функціонування. Міністр юстиції Білорусі Сергій Хоменко вже спрогнозував, що із півтора десятка партій залишаться 3-4. Друга – вибори депутатів усіх рівнів наступного року. «Біла Русь» може наростити свою парламентську більшість. 

А тим часом не можна виключати такий розвиток подій, що можуть бути прийняті нові зміни до Конституції республіки – і президент обиратиметься депутатами Палати представників, а не всенародно (таку ідею суспільство вже покинуто). Адже будь-які президентські вибори загрожують черговими революційними протестами.