Новий етап інформаційної війни: Білорусь та Росія створюють медіахолдинг

Влада Білорусі продовжує посилювати казенну пропаганду. Спочатку до цього їх підштовхнули масові протести після президентських виборів 2020 року, а потім співучасть в Українському конфлікті. Цього року у бюджеті республіки прописано значне збільшення фінансування державних ЗМІ. А Олександр Лукашенко активізував просування своєї ідеї щодо створення білорусько-російського медіахолдингу. Навіщо йому знадобився цей проект і як це позначиться на інформаційному просторі Білорусі?

З ідеєю створення медіахолдингу так званої Союзної держави Росії та Білорусі Лукашенко вперше публічно виступив наприкінці 2021 року. На його думку, такий холдинг потрібен для того, щоб “гроші, хай навіть невеликі, не розмазувати існуючими газетами, журналами, Telegram-каналами та іншими “ютьюбами”, а, зібравши їх у кулак, створити відповідну групу, медіахолдинг і розповідати про те, що відбувається. А так ми просто розмазуємо ці гроші, розкладаємо по різних тарілках, а жодної віддачі не бачимо”.

Таким чином, президент розкритикував цілу низку нинішніх спільних медіапроектів, які дійсно мають незначну читацьку та глядацьку аудиторію. Це – газети “Союзне віче” та “Союз: Білорусь та Росія”, журнал “Союзна держава”, телеканал “БелРос”, портал soyuz.by, що відрізняються ангажованістю та офіційним стилем.

Знову про цю свою ідею Лукашенко заговорив у січні цього року на зустрічі з колишнім послом Росії у Білорусі, а нині держсекретарем Союзної держави Дмитром Мезенцевим. Причому цього разу керівник Білорусі озвучив конкретні бажані терміни появи такої структури – 2023 року, навіть у першій його половині.

Про ефективність роботи держЗМІ, очевидно, травмований масштабними протестами 2020 року, Лукашенко розмірковує досить часто. Внаслідок цього вони, як і провладні блогери-пропагандисти, помітно активізувалися. І деякі ресурси пристойно наростили аудиторію. На початку цього року Ютуб-канал урядового інформагенства БЕЛТА першим серед держЗМІ подолав планку 1 мільйон передплатників. Рік тому їх було вп’ятеро менше.

Більш конкурентоспроможними офіційні та провладні медіаресурси стали в тому числі за рахунок того, що практично всі великі та популярні незалежні медіа влада оголосила екстремістськими. Підписка на них і репости стали загрожувати кримінальним переслідуванням читачів та глядачів. Крім того, держЗМІ збільшили фінансування з бюджету. І не лише із бюджету. Минулої весни указом Лукашенка встановлено спеціальний рекламний збір, який іде на підтримку медіаофіціозу. Своєрідний «пропагандистський податок» стягується у вигляді від 10% і від залежно від виду рекламних послуг.

У свою чергу незалежні ЗМІ через свій екстремістський статус і переїзд за кордон практично повністю позбавлені рекламних заробітків. Цього року бюджетні витрати на держЗМІ знову збільшились. Особливо привертає увагу триразова підтримка телеканалу “Столичне телебачення”, що виділяється найагресивнішою пропагандою. Одна з “осіб” СТВ Григорій Азаренок став, мабуть, відомий на всьому пострадянському просторі. Його фігура – ​​така собі суміш Соловйова, Скабеєвої та Жириновського.

Як ілюстрацію наведемо одну, причому не саму вербально агресивну, цитату з авторської програми Азаренка у річницю так званої спеціальної військової операції:

“Хай живе спеціальна військова операція, і нехай зав’януть від цих слів ваші ніжні брехливі ліберальні вушка. Наша цивілізація кинула виклик світовому злу. Росія вкотре пішла на лайку, щоб врятувати людство, виправдати його перед Господом Богом. Білорусь стала поруч”.

Мовою ненависті все частіше став висловлюватися і глава Білорусі, який дозволив собі нещодавно публічно перед назвати президента України «гнидою» і кремлівські месиджі та наративи, що регулярно ретранслює у своїх промовах. За своє лютневе інтерв’ю китайським ЗМІ Лукашенко удостоївся навіть особистої похвали Путіна під час їхньої московської зустрічі.

Чому ж Лукашенко наполягає на створенні медіахолдингу і чи може його діяльність дати серйозний пропагандистсько-ідеологічний ефект? Зважаючи на все, він високо оцінює рівень російської пропаганди з її досвідченими кадрами та матеріальними вливаннями. Причому оцінює як безпосередній користувач.

У серпні 2020 у розпал протестів страйкувала значна кількість співробітників білоруських держтелеканалів. Штрейхбрекерити прилетіли російські журналісти та пропагандисти – від контентників до інженерів монтажу. За пристойні гонорари. У цьому зізнався і сам Лукашенко. Щоправда, при цьому він заявив, що оплачували ці медіа послуги не за державні кошти, а за рахунок якихось друзів – мабуть, російських бізнесменів:

“Святе місце пустим не буває. Я попросив росіян: дайте нам 2-3 групи журналістів про всяк випадок, дайте мені одну групу до пулу президента. Ми росіянам взагалі не платимо. Слухайте, невже я не знайду у Росії друзів, які підтримають цих людей?”

Політичний аналітик Ігор Тишкевич зазначає, що створення медіахолдингу може відкрити владі Білорусі нові можливості для гри як на своєму, так і на російському інформаційному полі:

“Електоральне ядро ​​Лукашенка дивиться білоруське телебачення чи російські канали. Якось обмежувати останні не зовсім з руки і страшно. Згадаймо, що російські медіа досить довго Білорусі говорили в записі і підчищалися. Свого часу перше гасло білоруського Загальнонаціонального телебачення було «Не замість, а разом»: тоді спочатку вони брали контент російського Першого каналу і робили свої новини, потім додавали більше й більше. І медіахолдинг може бути такою самою спробою: починати з такого ж гасла, а далі тримати редакційну політику під своїм впливом.

Вплив офіційного Мінська на ту саму редакцію телерадіокомпанії “Мир” значно більший, ніж на будь-яке представництво російських медіа в Білорусі. Білоруська пропаганда намагається повторювати базовий набір російських «темників», умовно кажучи, працювати по російських шпаргалках. Інша річ, що Мінську хотілося б включати своє, місцями міняти якісь акценти і навіть намагатися працювати на російському інфополі. Тому що сьогодні йде гра в одні ворота”.

Щодо конкретних пропагандистських цілей, то цей рік – передвиборчий: у 2024 році відбудуться вибори депутатів усіх рівнів та висування делегатів на Всебілоруські народні збори. ВНС — це щось подібне до віча, яке після ухвалених минулого року змін до Конституції стане важливою структурою в політичному устрої Білорусі при Лукашенку. Лунають навіть пропозиції обирати на ньому главу держави. Але поки що президентські вибори намічені на 2025 рік.

На думку експерта, ключовим завданням пропаганди буде зробити так, щоб “Лукашенко сприймали бодай найменше зло”. Після хвилі насадження в суспільстві страху влада намагатиметься дати людям надію: не випадково 2023 рік у Білорусі було оголошено Лукашенком Роком миру та творення. Щодо перспектив «відлиги», то багато залежатиме від підсумків російсько-українського конфлікту і того, який імідж залишиться у Лукашенка.
Політичний оглядач Олександр Класковський, у свою чергу, вважає, що медіахолдинг стане, з одного боку, черговою синекурою в структурах Союзної держави Білорусі та Росії, тільки вже не для чиновників, а для пропагандистів. А з іншого боку, Лукашенку важливо вирішувати пропагандистські завдання за допомогою додаткових ресурсів:

“Думаю, він у чомусь заздрить російській пропаганді, в яку Кремль вкладає величезні гроші, а білоруський бюджет цього дозволити не може”.

Зрозуміло, що й у союзний медіахолдинг, якщо він з’явиться, більше вкладеться Росія. У бюджеті Союзної держави традиційно її припадає велика частка. Не виняток і бюджет-2023. У Білорусі тему медіахолдингу вже на повну піарять, а Міністерство інформації навіть розповіло про те, як бачить роботу холдингу.

“Залишити одне друковане ЗМІ, бо аудиторія середнього та старшого віку читає друковані ЗМІ. Це має бути телебачення з гарним поширенням як масткер у кабельних мережах, можливо, в мультиплексах — подивимося, як розвиватиметься історія. Звісно ж, Digital-сфери. Це сайт, соцмережі, месенджери.І ці середовища мають бути єдиним оперативним та об’єктивним джерелом союзної тематики, яке розповсюджуватимуть усі республіканські та місцеві ЗМІ”, – розмірковує міністр інформації Білорусі Володимир Перцов.

Потурбувалися в республіці та підготовкою пропагандистських кадрів. Заступник голови Адміністрації Лукашенка Ігор Луцький прямо заявив, що Білоруський державний університет (головний виш країни) має готувати саме бійців інформаційного фронту:

“На жаль, досі ми виявляємо у структурах ЗМІ людей, які не підтримують державної політики. Президентом ухвалено рішення про створення наглядової ради на факультеті журналістики. Позиція така: ми готуємо не просто журналістів, ми готуємо бійців інформаційного фронту. Все це мають чітко розуміти та усвідомлювати”.

Таким чином, зі створенням союзного медіахолдингу можна прогнозувати посилення пропаганди у білоруському медіапросторі. І багато в чому вона залишиться причетною до прокремлівських установок. Як мінімум до інформаційної війни Лукашенко вступив.