«Прощавай, Сільвіо!: як Берлусконі змінив італійську політику, але не себе

Сільвіо Берлусконі помер у Мілані у віці 86 років. До останнього моменту здавалося, що цей трикстер італійської політики живіший за всіх живих — і може поборотися якщо не за черговий прем’єрський термін, то за почесне президентське крісло. Запаморочлива кар’єра Берлусконі була сповнена неймовірних злетів і приголомшливих скандалів, від яких, втім, політик вислизав із блиском махінатора.

Колишній прем’єр-міністр Італії помер у міланській лікарні Сан-Раффаеле, де лікувався від раку крові. Берлусконі діагностували хронічний мієломоноцитарний лейкоз. Раніше у 2020 році політик перехворів на коронавірус, і з того часу у нього виникали неодноразові проблеми зі здоров’ям. У квітні його госпіталізували з легеневою інфекцією, яка пов’язана лейкемією. 9 червня Берлусконі повторно госпіталізували до лікарні, де він помер 12 червня.

За даними італійських ЗМІ, Берлусконі помер у присутності його громадянської дружини Марти Фашини, п’ятьох дітей та молодшого брата Паоло. 33-річна березня не була офіційною дружиною Берлусконі, хоча він називав її своєю дружиною. Політик був одружений двічі, у нього залишилося п’ятеро дітей, понад десять онуків та один правнук. В Італії оголошено жалобу, на згадку про колишнього прем’єра по всій країні приспущені прапори. Державний похорон Берлусконі відбудеться в Міланському соборі.

Від захоплення до зневаги

Політична кар’єра Берлусконі розпочалася у 1990-ті роки, коли він у 1993 році заснував партію Forza Italia («Вперед, Італія!»).Вона через два місяці допомогла політику зайняти крісло прем’єр-міністра коаліційного уряду. Проте, як часто буває в італійській політиці, Берлусконі не зумів довго затриматися на посаді прем’єра: у 1996 році після програшу на виборах він поступився посаді голові лівих Романо Проді. Через п’ять років Берлусконі знову зумів стати прем’єром і обіймав посаду до 2006 року, допоки знову не програв своєму вічному супернику Проді.

Другий період прем’єрства супроводжувався звинуваченнями політика у розтраті, податковому шахрайстві та фальшивій бухгалтерії, а також у спробі підкупу судді. За деякими з цих звинувачень політика було засуджено, за іншими — виправдано. 2004 року з нього зняли всі звинувачення у корупції. Втретє Берлусконі зайняв прем’єрське крісло у 2008 році. У цей час він реорганізував і перейменував свою партію на «Народ свободи». Однак його популярність різко знизилася: вже 2009 року десятки тисяч італійців вийшли на вулиці з вимогою відставки.

2010 року партія політика втратила більшість у парламенті, і через рік сам Берлусконі подав у відставку. Низка невдач супроводжує партію Берлусконі досі: у 2013 році їй не вистачило 1% для перемоги на парламентських виборах. Колишнього прем’єра виключили із парламенту через справу про податкове шахрайство, суд заборонив йому обіймати політичні посади протягом кількох років. У 2019 році Берлусконі був обраний до Європейського парламенту, у 2022 році на загальних виборах він отримав місце у Сенаті Італії.

Кар’єра Берлусконі нетипова для італійської політики: медіамагнат і один із найбагатших людей Італії, він зумів стати політичним довгожителів — Берлусконі найдовше пропрацював на посаді прем’єр-міністра і після відставки продовжував значно впливати на політичне життя країни. Його кар’єру супроводжували численні скандали, висловлювання Берлусконі викликали різку критику опонентів. Самі італійці ставляться до політика полярно: одні захоплюються політиком, інші його зневажають.

Друг мій, Сільвіо

Однією з обговорюваних тем, яка постійно переслідувала Берлусконі, — це його давня дружба з Володимиром Путіним, про яку не раз говорили обидва політики. Вони неодноразово зустрічалися, зокрема у неформальній обстановці. Бурю обурення в Європі викликала поїздка Берлусконі у 2015 році до анексованого Криму. Ще один скандал стався вже у воєнний час, коли був опублікований аудіозапис, на якому Берлусконі хвалиться подарунками від Путіна у вигляді ящика горілки та пляшок вина з «приємними листами».

Познайомившись у липні 2001 року на саміті G8 у Генуї, політики бачилися одна з одною за перші півтора року вісім разів. ЗМІ писали, що дочки Путіна відпочивали на віллі на Сардинії, що належала Берлусконі, бував там і сам російський президент. Широко висвітлювалися неформальні візити італійського прем’єра до Росії, куди він приїжджав на день народження Путіна. Усім відома фраза російського лідера про Берлусконі як одного з останніх могікан європейської політики. Вже після відставки Берлусконі Путіна називав його «другом та союзником».

Берлусконі вважався одним із найлояльніших російському режиму та особисто Путіну політиків у Європі. Ще на початку 2000-х італійський прем’єр закликав прийняти Росію до ЄС, що здивувало його колег. Пізніше Берлусконі зізнавався, що це «надто далека мрія». За його словами, він завжди намагався об’єднати Росію з країнами Заходу, але не знаходив розуміння у багатьох європейських політиків, а дехто не дозволяв йому цього зробити. Показником його ставлення до Путіна стала війна в Україні.

Після початку війни Берлусконі неодноразово говорив, що конфлікту вдалося уникнути, якби його план зближення з Росією було реалізовано. Політик наполягав на ролі європейських країн у конфлікті: він пропонував ЄС переконати Київ ухвалити російські вимоги щодо врегулювання конфлікту, що викликало запеклу критику. Пізніше Берлусконі відмовився від своїх слів, але й тоді висловлювався значно м’якше за інших європейських політиків і лише закликав сторони до світу.

«Велика порожнеча»

Багато італійських політиків говорили про смерть Берлусконі як кінець політичної епохи. Найкраще це відчуття висловив міністр оборони Італії Гвідо Крозетто, який заявив, що колишній прем’єр-міністр залишає по собі «величезну порожнечу». «Епоха закінчилася, епоха закривається. Я дуже любив його. Прощавай, Сільвіо», – написав міністр у своєму твіттері. Навіть незважаючи на те, що прем’єрство Берлусконі закінчилося понад десять років тому, він досі залишався впливовою фігурою, від якої залежало багато чого.

Соратники Берлусконі не скупилися на компліменти одному із патріархів італійської політики. Прем’єр-міністр Італії Джорджа Мелоні заявила: «Сільвіо Берлусконі був насамперед бійцем, він був людиною, яка ніколи не боялася захищати свої погляди. Саме ця сміливість, ця рішучість зробили його одним із найвпливовіших людей в історії Італії». Мелоні можна назвати ученицею Берлусконі: 2008 року, коли їй було 31 рік, Мелоні стала наймолодшим міністром його уряду. Давня дружба з Берлусконі допомогла Мелоні перемогти на виборах та очолити кабінет правих.

Італійський історик Джованні Савіно вважає, що вплив Берлусконі на політичний дискурс Італії залишиться надовго. Чужий для післявоєнної традиційно лівої італійської політики, він увірвався на початку 1990-х із правою риторикою і порушив негласне табу, яке зберігалося протягом сорока років: жодних фашистів в уряді. За Берлусконі це стало можливо.У кабінети стали входити такі одіозні постаті, як лідер Національного альянсу Джанфранко Фіні, яких раніше таврували фашистами та ігнорували християнські демократи.

Щоразу журналісти писали, що країна прощається з «епохою Берлусконі»: і у 1990-х, і у 2000-х роках. Але прощання знову і знову не відбувалося, оскільки він створив нову політичну реальність, у якій продовжує жити еліта, у тому числі всі праві на чолі з Мелоні. Берлусконі можна назвати першопрохідником для італійських правих: його стійка ворожість до комунізму, яскравий популізм та симпатії до неолібералізму сподобалися як виборцям, так і молодим політикам. Хоч як би ставилися до Берлусконі сьогодні, політика Італії живе його ідеями.

Секрет довголіття

У цих висловлюваннях прозирає головну якість Берлусконі, яку визнають усі італійці, — це неймовірна харизма політика, яка перекривала його недоліки. Здавалося, що жодні скандали не можуть похитнути його позиції, а чудове почуття гумору завжди рятувало Берлусконі під час передвиборчих кампаній. Більшість його іміджу — це образ мачо. Італійський прем’єр любив оточувати себе гарними жінками, незважаючи на низку сексуальних скандалів, які швидше зашкодили його репутації, ніж допомогли отримати нові голоси.

Велику цікавість преси викликали вечірки, що проводяться на віллі колишнього прем’єр-міністра Італії «Чортоза». Берлусконі запрошував на них своїх друзів та лідерів зарубіжних держав. За повідомленнями ЗМІ, надання інтимних послуг входило до програми вечірок. Величезний скандал викликала опублікована в пресі фотографія голого прем’єр-міністра Чехії Мірека Тополанека, який був одним із гостей такої вечірки.

Харизма – це величезний бонус для будь-якого політика, але це слабкий аргумент для прокуратури та слідства. Якось Берлусконі заявив, що за свою кар’єру відвідав понад дві тисячі судових засідань, а порушених проти нього справ було понад сотню. Майже щоразу йому вдавалося виходити сухим із води через відсутність прямих доказів провини. Хтось списував це на вміле маневрування у неповороткій юридичній системі, інші звинувачували Берлусконі у корупції та зв’язках з мафією.Якщо це виявиться правдою, зовсім не дивно — у непрозорій італійській політиці політик був своїм.

Своєю чарівністю Берлусконі підкуповував не лише італійців, а й світових лідерів. Крім Путіна, італійський прем’єр мав добрі стосунки і з іншими главами держав. Причому ці знайомства були полярними: тут і лівійським лідер Муаммар Каддафі, і президент США Джордж Буш-молодший. Згадують аналітики та роль Берлусконі у потеплінні відносин між Росією та США, а також створенні ради Росія-НАТО, яка тепер припинила існування.

В історії Італії за XX століття був лише один політик, про якого говорили більше, ніж про Берлусконі, — Беніто Муссоліні. Обидва встигли стати образами масової культури, про які пишуть книги та знімають серіали. Ще за життя Берлусконі вийшов біографічний фільм оскароносного Паоло Соррентіно, який яскравими фарбами описав не життя політика, а уявлення італійців про те, яким Берлусконі міг би бути. І в цьому, напевно, полягає секрет його політичного довголіття: він завжди намагався виглядати таким, яким його хотіли бачити інші.