Позаду «Батьки» в президенти: ТОП-5 імовірних наступників Лукашенка

Тема транзиту влади в Білорусі та можливого наступника Олександра Лукашенка на посаді президента, зокрема, останніми роками регулярно обговорюється як серед громадян республіки, так і в аналітичних колах. Тим часом влітку мине вже 30-й рік правління «батька»: він поступається за довголіттям на посаді керівника країни тільки низці африканських лідерів. У травні цю політичну тему підігріли проблеми Лукашенка зі здоров’ям, які видно і неозброєним оком.

Стан здоров’я глави Білорусі обговорюється практично весь травень. Спочатку він на тиждень зник після того, як мав поганий вигляд на параді 9 травня в Москві. Потім з’явився на публіці явно «відретушованим». І наприкінці травня – нова інформаційна хвиля. І знову здоров’я похитнулося в Москві, де Лукашенка нібито госпіталізували в Центральну клінічну лікарню – мабуть, для поглибленого «кремлівського» обстеження. Утім, уже через день Лукашенко зустрічався в Мінську з главою російського Центробанку Ельвірою Набіулліною.

Інсайдерські телеграм-канали повідомили про те, що в Лукашенка ускладнення на серцево-судинну систему після перенесеної інфекції, яка спричинила міокардит. Захворювання не смертельне, але президенту вже 68 років. З’явилися «сливи» змісту медкарти головного пацієнта Білорусі. Серед основних болячок називаються проблеми з передміхуровою залозою із загрозою розвитку онкології, грижу хребта, яка потребує операції, і зруйнований колінний суглоб, для заміни якого також необхідне хірургічне втручання.

Хоча операції показані термінові, їх, мовляв, відкладають через тривожну обстановку у зв’язку з Російсько-Українським конфліктом, у якій білоруська влада замішана на максимально можливому рівні. Схоже, Лукашенко боїться опинитися на певний час непрацездатним: у Мінську побоюються повторення протестів 2020 року, цього разу зі збройною підтримкою білоруських добровольців, які воюють на боці України. До речі, у травні Полк Калиновського оголосив про рекрутування і підготовку бійців не тільки не території України, а й у країнах Євросоюзу. Причому метою збільшення резерву військового формування безпосередньо називається звільнення Білорусі від режиму.

Що стосується відходу з посади президента, то Лукашенко постійно повторює приблизно одні й ті самі меседжі. Наприклад, як під час щорічного послання парламенту і народу навесні цього року:

«Не думайте, що я, «вчепившись у це крісло», як часто кажуть, тримаюся за цю владу. Абсолютно щиро про це говорю. Ви бачите, які обставини. Багато хто б хотів, щоб Лукашенка не було. А раз вони хочуть, щоб мене не було там, значить треба робити навпаки. Це мій принцип».

Рік тому набула чинності нова Конституція Білорусі, низка змін у якій присвячена якраз питанням транзиту влади. Зокрема, зміст низки новел – про те, що буде з державним управлінням у разі відставки президента або після його смерті. Тобто їх можна розглядати з проекцією на політичну долю поки що незмінюваного Олександра Лукашенка.

У Конституції тепер прописано гарантії колишньому главі держави, які, досить імовірно, не зможуть бути забезпечені під час революційних змін і радикального зламу системи:

«Президент, який припинив виконання своїх повноважень, не може бути притягнутий до відповідальності за дії, вчинені у зв’язку зі здійсненням ним президентських повноважень».

А ось витяг із тексту Конституції, який потенційно стосується теми здоров’я Лукашенка, що резонує останніми тижнями:

«Президент може бути достроково звільнений з посади у разі стійкої нездатності за станом здоров’я здійснювати обов’язки Президента. Рішення про дострокове звільнення Президента ухвалюють більшістю щонайменше двох третин голосів від повного складу Палати представників і більшістю щонайменше двох третин голосів від повного складу Ради Республіки на підставі висновку спеціально створюваної палатами комісії».

Цей варіант відсторонення президента від влади малоймовірний, оскільки в парламенті переважну більшість має створена цієї весни партія влади – «Біла Русь».

До кого перейде влада в разі смерті глави держави або добровільної відставки? У відредагованій Конституції читаємо:

«У разі вакансії посади Президента або неможливості виконання ним своїх обов’язків з підстав, передбачених Конституцією, його повноваження до складення Присяги новообраним Президентом переходять до Голови Ради Республіки».

І тут ми переходимо до Топ-5 ймовірних наступників Лукашенка, складеного редакцією NewsPrice. Номер один у ньому – якраз нинішня голова Ради Республіки Наталія Кочанова.

Кочанова – найбільш високопоставлена жінка-чиновниця в історії Білорусі. Вона наводить свою кар’єру як приклад того, як у країні працюють соціальні ліфти. Наталя Кочанова 1960 року народження, родом із Полоцька Вітебської області, що межує з Росією. Починала кар’єру з посади оператора пульта управління, а потім інженера на «Водоканалі» в рідному місті. У республіканські органи держуправління прийшла з посади голови Новополоцького міськвиконкому.

До речі, Новополоцьк – навіть не райцентр, але там розташований один із двох нафтопереробних заводів у Білорусі. У Мінську працювала віцепрем’єром і головою Адміністрації Лукашенка. Потім той призначив, саме призначив – є президентська квота, її сенатором верхньої палати парламенту – Ради Республіки Національних зборів, у якій її обрали на головування.

Кочанова, як і раніше, присутня майже на всіх нарадах, що проводяться Лукашенком, отримує від нього вказівки курирувати різні сфери. У підсумку постає в статусі чи то правої руки Лукашенка, чи то віцепрезидента. Очевидно, чиновниця користується високою довірою і демонструє надлояльність і публічне схиляння:

«Коли я стала зовсім поруч, побачила, наскільки ця людина віддана своєму народу, своїй країні, наскільки вона любить кожного білоруса. Це правда. Я побачила і зрозуміла, що тільки з цим президентом може бути майбутнє у нашої країни. Це, напевно, нашій багатостраждальній Білорусі Бог послав такого президента, який дійсно по-справжньому цінує свій народ, свою країну і робить завжди все на благо народу».

Кілька років тому «батька» назвав її “пропаленим, готовим президентом”. Щоправда, із сексистським застереженням:

«Ось я часто кажу: Наталя Іванівна, за тебе теж не проголосували б, хоча ти пропалений уже, готовий президент. У нас Конституція не під жінку. І в нас суспільство не дозріло для того, щоб голосувати за жінку. Тому що в нас за Конституцією президент має сильну владу».

Хай там як, а Кочанова виглядає ідеальною кандидаткою в наступники, якщо Лукашенко вирішить піти з посади глави держави, але водночас утримувати фактичну владу в країні, залишаючись довічним сенатором – тобто, членом Ради Республіки. Цей статус гарантує колишньому президенту оновлена Конституція.

Багато що в її президентських перспективах залежатиме від того, яким чином залишить Лукашенко посаду президента. Якщо розглядати ситуацію з його природною смертю, то у Кочанової напевно будуть впливові конкуренти. В іншому випадку, держоргани діятимуть згідно з рішеннями Ради безпеки. Зараз нею керує генерал-лейтенант Олександр Вольфович, якого вважають проросійським воєначальником. Він закінчив Військову академію Генштабу Росії, та й сам родом із Казані. Але президентом Вольфович стати не може, оскільки не є громадянином Білорусі за народженням. А ось надати підтримку якомусь кандидату в президенти він цілком. З цієї ж причини слід виключити з числа можливих наступників колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Караєва, також уродженця Росії, який керував придушенням протестів після виборів 2020 року.

Утім, силовиків серед можливих наступників Лукашенка на чолі Білорусі вистачає. І номер 2 у нашому Топі – його старший син Віктор, член Ради безпеки, який раніше працював на посаді помічника президента з нацбезпеки. Отримав за указом батька звання генерал-майора. Схему спадкоємства по лінії Олександр Лукашенко – Віктор Лукашенко пробно вже відпрацьовано. У 2021 році старший син змінив «батька» на посаді президента Національного олімпійського комітету Білорусі.

Утім, сам Олександр Лукашенко якось говорив, що Віктор у президенти не годиться: «Ми ніколи вдома ці проблеми не обговорюємо, клянуся дітьми. Віктор сьогодні слабший і завтра буде слабшим за нині чинного президента. Навіщо ж готувати того, хто слабший? Я найменшого буду готувати в наступники», – так Лукашенко не раз жартував про свого молодшого сина Миколу. Щоправда, коли той зможе балотуватися (віковий ценз для президента в новій редакції Конституції підняли з 35 до 40 років), а це станеться 2044 року, Лукашенку буде вже 90. Чи дотягне?

У Топі також можна назвати нинішнього прем’єр-міністра Романа Головченка і генерального прокурора Андрія Шведа, які зміцнили останнім часом в умовах зачистки політичного поля і мілітаризації економіки свій чиновницький авторитет. Головченко раніше очолював Державний військово-промисловий комітет, а Швед керує зараз як громадським навантаженням комісією з повернення в Білорусь опозиціонерів, які звинувачувалися за невдалу революцію 2020 року. Після Наталії Кочанової, на відміну від Віктора Лукашенка, вони досить часто світяться в медіапросторі. Хоча до президента їм далеко всім разом узятим.

Топ-5 імовірних наступних президентів Білорусі ми б закрили фігурою колишнього прем’єр-міністра Сергія Румаса. Він керував урядом, який вважався найбільш ліберальним в історії Білорусі. Перед самими виборами-2020 був відправлений у відставку. Протестам обережно симпатизував, але репресій не зазнав, хоча і в номенклатурний апарат не повернувся.  

Румас міг би стати компромісним президентом у період транзиту влади, задовольнивши і прихильників змін, і армію чиновників. У цій ролі багато хто бачив свого часу міністра закордонних справ, архітектора «політики потепління» із Заходом Володимира Макея, однак той випав з обойми потенційних наступників, померши наприкінці минулого року. Ось яким бачить свого наступника сам Лукашенко:

«Викристалізувалися люди, виявляється, у нас людей 15-20, які можуть вирости в президента. Вони в чомусь схожі на мене, тому що я їх виростив, вони зі мною поруч росли. У чому? У своїй відданості країні. Вони надійні, не будуть шматувати нікого».

Політолог Андрій Казакевич вважає, що навряд чи наступником стане силовик. Експерт описує портрет політика, якому може віддати кермо влади країною Лукашенко, так:

«Це має бути перевірена людина, яку Лукашенко давно знає, з якою він тривалий час працював, яка демонструвала успіхи, але водночас знала своє місце. При цьому суто інтуїтивно він не ставитиме на сильну особистість, яка може взяти контроль над усім держапаратом (ще й тому це буде, скоріш за все, не силовик) або на особистість, яка має надто велику популярність і вплив. Тобто це має бути людина, на яку можна впливати і стримувати».

Складно сказати, коли громадяни Білорусі зможуть перевірити ці прогнози. Щось, якщо не буде сюрпризів, може прояснитися досить скоро: принаймні, чи піде Лукашенко на черговий термін на виборах-2025?