Захід у глухому куті: коли талібів визнають урядом Афганістану?

Таліби вже два роки перебувають при владі в Афганістані, але за цей час жодна країна світу так і не визнала їх офіційним урядом. Дипломати опинилися в глухому куті: як домовлятися з «Талібаном», якщо будь-яке рішення негативно позначиться на становищі афганців?

Досі світова спільнота так і не вирішила, як вибудовувати відносини з «Талібаном». Перекладають, два основні погляди, на дипломатичну проблему. Один підхід – це намагатися вибудувати з рухом діалог і таким чином домогтися змін для Афганістану. Інші вважають, що розмовляти з талібами безглуздо і нескінченними переговорами нічого домогтися не можна. Більшість країн перебуває в розгубленості, зокрема Росія і Китай, які давно підтримують контакти з талібами, але навіть вони не готові визнати їх офіційно.

Тоді виникає питання: що робити в такому разі? Після приходу талібів до влади афганська діаспора за кордоном значно збільшилася – через велику хвилю емігрантів, які рятувалися від смерті або неминучого покарання. Однак вона роз’єднана і не може виступати політичною силою, яка протистоятиме талібам. Багато емігрантів покладають надії на військових, які в якийсь момент спробують повалити нинішній режим. 

Бездіяльність лише посилює гуманітарну кризу, що вибухнула в країні. Злидні в Афганістані розростаються, і дедалі більше сімей потребують безоплатної продуктової допомоги. У цій ситуації заклики посилити тиск на «Талібан» за допомогою санкцій і заборон на перетин кордонів можуть призвести до катастрофи: обмеження ще сильніше ізолюють країну, і серед афганців почнеться сильний голод. Наприклад, за даними ООН, близько 84% афганських родин зараз позичають гроші тільки для того, щоб купити їжі.

Через два роки дипломати західних країн намагаються побудувати діалог із новою владою, не афішуючи контактів із рухом. Однак відчутного прогресу досягти так і не вдалося. Після виведення своїх військових з Афганістану у західної коаліції не залишилося важелів прямого тиску на «Талібан». З іншого боку, до приходу талібів до влади близько 75% державних витрат припадало на іноземні гранти та гуманітарну допомогу. Зараз ці програми перестали діяти, а резерви афганського Центробанку заморожені, що призвело до повного краху економіки країни.

Більш перспективною здається тактика очікування. Уже зараз верхівка «Талібану» являє собою не згуртовану групу. Дедалі чутніше невдоволення молодших високопоставлених лідерів руху, які не згодні з радикальними указами ультраконсервативного лідера Хайбатулли Ахундзади. Дотримуючись підходу «розділяй і володарюй», дипломати можуть налагодити контакт із незадоволеними, які виявляться більш поступливими, ніж радикали у владі.

Кожне рішення талібів викликає бурю обурення в західних країнах. В Афганістані вже заборонили публічне виконання будь-якої музики, а музичні інструменти спалюють на вогнищах. Для придушення інакомислення ЗМІ заборонили публікувати матеріали, які «суперечать ісламу» та «ображають національних діячів», а опозиційних журналістів заарештовують. У країні заборонені будь-які демонстрації, які не схвалені міністерством внутрішніх справ.

Однією з головних тем стали права жінок: радикальні ісламісти після приходу до влади поступово вводять дедалі жорсткіші обмеження на життя і свободу жінок. Наприклад, жінкам заборонили відвідувати громадські парки, спортивні зали та салони краси. Вони зобов’язані з’являтися в суспільстві одягненими таким чином, щоб було видно лише очі. Якщо жінки відлучаються від дому на відстань понад 72 кілометри, то їх обов’язково має супроводжувати родич-чоловік.

Для «Талібану» жіноче питання – це політичний інструмент. У такий спосіб рух намагається змусити західні держави визнати їхню владу в країні. Однак формально таліби заявляють, що права жінок в Афганістані – це суто внутрішня справа країни, яка не стосується інших. Репресії проти жінок виглядають як спосіб перевести увагу міжнародної спільноти з інших актуальних проблем.

Політика талібів щодо жінок здається шокуючою навіть для сусідніх арабських держав. Безпрецедентною стала зустріч Ахундзади, який не з’являється на публіці, з прем’єр-міністром Катару Мохаммедом бін Абдурахманом Аль Тані. Це перша зустріч лідера талібів з іноземною офіційною особою. Учасники зустрічі повідомили, що під час дискусії виявився величезний розрив поглядів сторін на права жінок.

Ця фундаментальна різниця стала каменем спотикання для Афганістану і західних країн: ще недавно колишні вороги, тепер сторони не можуть знайти точки дотику. Якщо західні дипломати розглядають визнання влади талібів як поступку в обмін на демократизацію режиму, то Кабул вважає, що це їхнє законне право, і не має наміру йти на компроміси в питаннях, що стосуються їхніх релігійних поглядів.

Перед дипломатами стоїть нетривіальне завдання переконати радикалів у тому, що їхнє тлумачення ісламу є надто екстремістським і шкодить не тільки міжнародним відносинам, а й самим афганцям. У вирішенні цього питання західні країни сподіваються на дії інших мусульманських країн і авторитетних богословів, які зможуть вплинути на талібів.

Але існують і можливі шляхи співпраці, які допоможуть знизити напругу. Наприклад, боротьба талібів з «Ісламською державою», яка, як вони вважають, загрожує їхній безпеці. Або боротьба з наркотрафіком і корупцією: після приходу до влади рух домігся великих успіхів, завдяки чому доходи країни збільшилися. Проте рівень недовіри до руху на тлі радикальних заборон залишається високим

Із цієї, здавалося б, безвихідної дипломатичної ситуації є кілька шляхів виходу, жоден з яких не влаштує всі сторони, але зрушить справу з мертвої точки. Визнавши талібів офіційним урядом Афганістану, західні країни зможуть допомогти розв’язати гуманітарну кризу, але розв’яжуть руки руху, який почуватиметься впевненіше на міжнародній арені. Використання санкцій сильно вдарить по позиціях “Талібану”, проте призведе до гуманітарної катастрофи. Зрештою, дипломатична бездіяльність призведе до нових репресій серед афганців, оскільки жодна країна не готова знову вплутуватися в продовження сорокарічної війни, яка закінчилася так безславно для західної коаліції.