To reset your password, please enter your email address or username below.

Коридор можливостей: чи почне Алієв війну з Вірменією?

Блискавична військова операція Азербайджану в Нагірному Карабасі стала можливою через ослаблення позицій Росії в регіоні. Фактично Москва опинилася на боці Баку, і Вірменія спішно шукає нових гарантів своєї безпеки. Чи вдасться Єревану знайти надійних союзників? І чи зупиниться Алієв на досягнутому?

Події розвивалися стрімко: Азербайджан у середині вересня почав наступ на територію Нагірного Карабаху і всього за кілька днів зумів ліквідувати невизнану республіку. Більшу частину її керівництва було заарештовано. Росія фактично не брала участі у врегулюванні конфлікту. Кремль заявив, що це внутрішня справа Азербайджану, оскільки бойові дії відбуваються на міжнародно визнаній території цієї країни. За два тижні з Карабаху виїхало приблизно 100 тисяч вірмен. Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян підписав декларацію про визнання території Азербайджану, до якої входить Нагірний Карабах.

Формально Азербайджан оголосив про досягнення територіальної цілісності країни, але завоювання Нагірного Карабаху не вирішило проблем між сусідами. Залишається питання укладення мирного договору. Пашинян заявив про готовність Єревана до кінця року підписати документ за умови взаємного визнання суверенітету і територіальної цілісності. Вірменський прем’єр запропонував дзеркально відвести війська до кордонів 1991 року. Експерти зауважили, що про посередництво Росії в цих питаннях уже не йдеться.

Вірменія розчарувалася в Росії як гаранті стабільності в регіоні. Нікол Пашинян заявив, що не бачить переваг у продовженні присутності російських баз на території країни. На його думку, конфлікт у Нагірному Карабасі показав, що Москва не змогла виконати свої союзницькі зобов’язання. «Ці події, по суті, привели нас до рішення, що нам необхідно диверсифікувати наші відносини у сфері безпеки, і зараз ми намагаємося це зробити», – додав вірменський прем’єр.

У країні на постійній основі перебуває 102-га російська військова база. Її чисельність – близько 3500 військовослужбовців. Під час останнього конфлікту Азербайджан правильно розрахував, що російські миротворці не братимуть участі в бойових діях. Присутність російських військових сприймалася як стримувальний фактор у регіоні, однак тепер вплив Москви сильно ослаб. Вірменія бачить, що Росія не зацікавлена в захисті її території і шукає нових союзників, які могли б забезпечити безпеку країни.

Тривожним сигналом стало звернення держсекретаря США Ентоні Блінкена до конгресменів. Він повідомив, що війська Азербайджану найближчими тижнями можуть вторгнутися до Вірменії, щоб захопити південь країни і забезпечити зв’язок із Нахічеванню. Після зустрічі з Блінкеном конгресмен Френк Паллоне написав у соцмережах, що президент Азербайджану Ільхам Алієв «рухається до своєї мети – захопити південну Вірменію».

Поведінка Алієва стала екстравагантною: азербайджанський президент розуміє, що ініціатива тепер на його боці. Незабаром після ліквідації карабаської республіки Алієв приїхав до Нагірного Карабаху й оглянув столицю регіону – місто Степанакерт (яке в Азербайджані називають Ханкенді). Влада поширила ролик, у якому очільник Азербайджану йде порожнім містом і входить у колишню республіканську адміністрацію. В окремому епізоді Алієв в армійських черевиках по прапору Нагірного Карабаху.

Войовничі випади зіграли свою роль. Пашинян повідомив, що Єреван готовий розблокувати регіональні комунікації. Наприклад, перезапустити Мегринську залізницю, яка зв’яже Вірменію з Азербайджаном, а Азербайджан – з її ексклавом, Начіхеванською автономною республікою. Протягом усього конфлікту азербайджанська влада домагається створення в Сюнікській області Вірменії Зангезурського коридору, який з’єднає країну з Нахічеванню. Питання полягає в делімітації кордонів, і тут у сторін існують нові претензії одна до одної.

Вірменська сторона пропонує як основу взяти карти Генштабу СРСР для процесу делімітації, але Азербайджан виступає проти такого підходу. Відсутність визначеності, заявив Пашинян, може означати, що Баку готує ґрунт «для пред’явлення територіальних претензій до Вірменії і початку нової військової агресії». Країна після ліквідації карабаської республіки і охолодження відносин із Москвою перебуває у вразливому становищі: у регіоні не залишилося надійних союзників, які могли б прийти на допомогу в разі нового конфлікту.

Єреван в авральному режимі намагається перевинайти стратегію безпеки. Вересневі події показали, що карабаська армія була фактично знищена: оснащена залишками радянської зброї, вона не могла протистояти добре укомплектованій азербайджанській армії. Вірменські військові також не змогли б відбити несподіваний удар сусідів – країні катастрофічно не вистачає сучасних озброєнь.

У травні Вірменія заявила про зрив поставок російської зброї: Єреван не отримав з Росії вже оплачені замовлення. У вересні гроші зажадали повернути – близько 400 мільйонів доларів. У відповідь Москва заявила, що повертати нічого, оскільки контракти на постачання зброї поки не розірвано. Показово, що Росія знала про підготовку військової операції Азербайджану і фактично залишила Вірменію беззахисною.

Одним із нових гарантів на зміну Росії могла б виступити Франція. Міністр оборони країни Себастьян Лекорню оголосив, що Франція поставить «низку озброєнь» Вірменії, зокрема системи протиповітряної оборони. Однак ця угода ризикована для обох сторін. Озброюючись, Вірменія тим самим підвищує ставки в конфлікті з Азербайджаном. Франція з її довгостроковими планами підтримки України забезпечуватиме Вірменію зброєю за залишковим принципом. Не варто забувати й енергетичний фактор: після відмови від поставок російського газу ЄС змушена домовлятися з Баку.

Експерти вказують, що всі нинішні спроби врегулювати конфлікт упираються в «проблему 2025 року». Саме тоді, згідно з умовами мирної угоди 2020 року, Вірменія та Азербайджан мають вирішити, чи продовжувати мандат російської миротворчої місії. Найреалістичніший сценарій: Баку прагнутиме радикально скоротити місію або зовсім від неї відмовитися. Після відходу вірменського населення з Карабаху робота миротворців стає символічною, а присутність російських військових у Вірменії вже не сприйматимуть всерйоз.

Ослаблена війною з Україною, Москва не може посваритися з Баку, оскільки Азербайджан – одна з небагатьох країн, яка досі пов’язує Росію з рештою світу. Крім того, це ключовий союзник Туреччини, яка сама відіграє найважливішу роль у російсько-українському конфлікті. Алієв це розуміє, і його агресивна політика – спроба отримати все, поки для цього є можливості. «Проблема 2025 року» буде вирішена на його користь, якщо Вірменія так і не знайде надійних союзників, а російсько-українська війна триватиме.

Проте не можна стверджувати, що в Алієва повністю розв’язані руки. Незважаючи на попередження Блінкена, у Баку розуміють: слабка позиція Росії і невизначена реакція Євросоюзу зіграли на руку в силовому вирішенні карабаського конфлікту. Завоювання Зангезурського коридору – це вже вторгнення на суверенну територію Вірменії, і санкції проти Азербайджану будуть неминучі. Несподівано спокійна реакція США на вересневі події і близькосхідний конфлікт, що вибухнув, створюють враження, що до ситуації на Південному Кавказі нікому немає діла. Але це лише ілюзія.

Автор публікації

Коментарі: 0
Публікації: 319
Реєстрація: 22.06.2020