Дружба «на словах»: війна на Близькому Сході зблизила Саудівську Аравію та Іран
Напад ХАМАС на Ізраїль призвів до несподіваного зближення Саудівської Аравії та Ірану – традиційних регіональних конкурентів. Вони разом засудили ізраїльське вторгнення в Газу і формально підтримують палестинців. Але потепління стосунків – лише видимість: нова війна на Близькому Сході не розв’язала глибокі протиріччя між країнами.
У березні цього року за посередництва Китаю Саудівська Аравія та Іран відновили дипломатичні відносини через десятиліття ворожнечі. Але відтоді залишалося незрозумілим, чи призведе цей крок до тривалої розрядки між сунітською монархією Перської затоки і шиїтським урядом. Нова війна на Близькому Сході виявилася приводом для перевірки справжніх намірів сторін.
Ще кілька років тому наслідний принц Мухаммед бін Салман, фактичний правитель країни, попереджав Іран не проводити експансіоністську політику в регіоні. «Ми не будемо чекати, поки битва відбудеться в Саудівській Аравії. Замість цього ми будемо працювати над тим, щоб битва відбувалася в Ірані», – погрожував принц. Також він порівняв верховного лідера Ірану аятолу Алі Хаменеї з Гітлером. Тепер же ситуація змінилася через Ізраїль.
Президент США Джо Байден називав атаку ХАМАС спробою зірвати процес нормалізації відносин між Ізраїлем і Саудівською Аравією. Ця думка не позбавлена підстав: угруповання не могло не знати, що яким би не був блискавичним напад, ХАМАС не може перемогти добре оснащену і численну ізраїльську армію. Це означає, що у лідерів руху були інші завдання.
Зближення Ізраїлю і Саудівської Аравії подавалося в ЗМІ як історична угода, яка має якщо не покласти край розбіжностям у регіоні, то значно знизити градус напруженості. За словами анонімних джерел, які брали участь у переговорах, палестинське питання практично не цікавило обидві сторони і йому не приділяли багато уваги під час обговорення угоди.
Жовтневі події перекреслили всі зусилля – тепер про переговори не може бути й мови. ХАМАС не тільки радикалізував позиції сторін, а й змусив ісламські країни забути на певний час про серйозні розбіжності. Чого угруповання так і не змогло домогтися – це спровокувати новий повномасштабний конфлікт, або повторення Війни Судного дня. Ніхто не хоче втручатися – вигода занадто неясна.
Показовим є нещодавній спільний саміт Ліги арабських держав та Організації ісламського співробітництва, який відбувся 11 листопада. Він був присвячений ситуації в секторі Газа. Учасники заходу одноголосно засудили «варварські» дії Ізраїлю, але сторони так і не змогли домовитися про спільну відповідь або санкції.
Деякі експерти вважають, що напад ХАМАС був безпосередньо пов’язаний з позицією Ірану: насправді це Тегеран підштовхнув угруповання до атаки, щоб тим самим підірвати нормалізацію відносин між ізраїльтянами та саудитами. Ця версія виглядає конспірологічною, оскільки жодних доказів участі Ірану в нападі представлено не було.
Незважаючи на небувале потепління відносин двох мусульманських країн, головною перешкодою для зближення залишаються США. Для Штатів Саудівська Аравія – один із головних союзників у регіоні, і Ер-Ріяд ніколи не йшов на відкритий конфлікт із заокеанським партнером. Іран традиційно проводить антиамериканську політику і буквально потопає в санкціях США. Вашингтон не потерпить такого зближення – це загрожує сильним дисбалансом у регіоні, і всі сторони це розуміють.
Тому два регіональні важковаговики не змогли домовитися про дії у відповідь проти Ізраїлю: Тегеран готовий до відкритого конфлікту і всіляко заохочує до участі «Хезболла». Ер-Ріяд спокійно спостерігає за конфліктом збоку, оскільки будь-які санкції проти Ізраїлю викличуть болючу реакцію США. Ірану нічого запропонувати саудитам натомість охолодження відносин із Вашингтоном.
Саудівська Аравія завжди скептично ставилася до ХАМАС, оскільки угруповання цілком залежить від Ірану. Допомога руху, на думку саудитів, насправді – це посилення позицій Ірану в регіоні. І скільки б не заявляв Раїссі про обов’язок мусульман допомогти своїм побратимам-палестинцям, Ер-Ріяд не спокушається такою риторикою. Гуманітарна допомога можлива, але не військова і розвідувальна.
Не прагнуть рвати зв’язки з Ізраїлем й інші арабські країни, наприклад, Об’єднані Арабські Емірати. Усі ці розбіжності послабили підсумкову декларацію саміту і показали великі відмінності позицій основних учасників. Складається враження, що в арабських і мусульманських лідерів немає необхідних механізмів для припинення вогню в Газі та створення гуманітарного коридору. ХАМАС залишився з Ізраїлем сам на сам. Якщо навіть напад на Ізраїль був задумкою Тегерана, затія отримати вигоду від конфлікту провалилася.