Країни Перської затоки люблять кліматичні саміти, але нафту, більше

Економіка країн Перської затоки багато в чому залежить від експорту вуглеводнів. Світовий тренд на чисту енергетику робить позицію урядів регіону двозначною. З одного боку, ніхто не збирається відмовлятися від викопного палива, з іншого – необхідно показати, що глобальна проблема клімату хвилює нафтові монархії.

На 28-й кліматичній конференції COP28 у Дубаї виступ султана Ахмеда аль-Джабера викликав міжнародний скандал. Глава національної нафтової компанії Adnoc, одного з найбільших виробників нафти, заявив, що «немає жодних наукових досліджень», які б показували, що поступове припинення використання викопного палива обмежить потепління до 1,5°C. На думку аль-Джабера, відмова від природних вуглеводнів поверне людство «в епоху печер».

Витік документів перед конференцією показав, що делегація ОАЕ використовувала повноваження організаторів заходу для просування інтересів Adnoc на зустрічах із владою кількох країн, включно з Китаєм і Бразилією. Компанія планує в найближчі п’ять років збільшити, а не скоротити видобуток вуглеводнів – головного джерела цих викидів. Крім того, ОАЕ зможе залишитися головою саміту ще на рік. Наступна конференція має відбутися у Східній Європі, але всі заявки від країн регіону блокує Росія. Якщо сторони не домовляться, то Емірати знову очолять захід.

Здається, що проблема клімату не хвилює країни Перської затоки. Жителі ОАЕ залишають кондиціонери увімкненими цілодобово. У Катарі найбільші у світі бігові доріжки просто неба також забезпечені кондиціонерами. Країни цього регіону розташовані на посушливих землях: температура в регіоні перевищує 50°C. Через суворі умови на цій території найвище споживання енергії на душу населення у світі – і воно тільки зростає. Очікується, що 2010 року населення цих країн сягне 84 мільйонів жителів порівняно з 59 мільйонами зараз.

Одна з особливостей країн Перської затоки – постійна потреба в іноземній робочій силі, яка забезпечує економічне зростання. Щоб поєднати зростання населення з виконанням кліматичних цілей, урядам необхідно докласти значних зусиль. Для цього потрібно збільшити виробництво відновлюваних джерел енергії вдесятеро, обмежуючи при цьому споживання викопного палива. Середовище проживання доведеться адаптувати до спекотніших температур і більш щільного розселення.

ОАЕ і Оман зобов’язалися досягти вуглецевої нейтральності до 2050 року, Бахрейн, Кувейт і Саудівська Аравія – до 2060 року. Катар вирішив не брати жодних зобов’язань. Обіцянки привабливі, але вони поки ніяк не в’яжуться зі структурою економіки цих країн, яка майже вся побудована на видобутку вуглеводнів. Видобуток нафти тут – один із найдешевших у світі, а завдяки державним субсидіям ціна на бензин – одна з найнижчих. Електрика також субсидується, тож споживачі платять близько 6 центів за 1 кВт/год – порівняно з 30 центами в Європі та 20 центами у США.

Нафта і газ – два стовпи економіки регіону. Вони становлять 30% ВВП ОАЕ і 40% ВВП Саудівської Аравії. До 2027 року чотири компанії-монополісти Saudi Aramco, Adnoc, Kuwait Petroleum і Qatar Energy планують збільшити видобуток на 21% порівняно з 2021 роком і отримати 981 мільярд доларів прибутку. У влади та жителів просто не існує жодних економічних стимулів відмовлятися від такого простого способу збагачення, що б не говорили на різних самітах чиновники.

Ще одна причина небажання відмовлятися від видобутку вуглеводнів – взаємозв’язок між нафтовою економікою і політичною стабільністю режимів. Нафтомонархії Перської затоки – Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар, Кувейт, Бахрейн і Оман – почуваються впевнено, отримуючи неймовірну вигоду від продажу вуглеводнів. Якщо це надважливе джерело ренти зникне – режими опиняться під загрозою і втратять впливовість не лише у світі, а й серед населення власних країн.

Кліматична криза кидає виклик благополуччю регіону – і тепер країни Перської затоки стикаються з екзистенційною загрозою. Екстремальна спека ризикує зробити більшу частину території непридатною для життя до 2050 року. Неминучі кліматичні зміни призведуть до економічних і соціальних потрясінь, до яких країни не готові: протягом десятиліть у суспільному устрої нічого не змінювалося та існував негласний договір про щедрий розподіл нафтових доходів в обмін на лояльність.

У підсумку нафтовим монархіям доведеться виживати – і заради цього або демократизувати свої режими і дозволяти більшій кількості громадян брати участь в управлінні, або посилювати репресії. Схоже, уряди регіону все ж почали замислюватися про наслідки зміни клімату. ОАЕ планують виробляти до 2030 року 30% енергії з поновлюваних джерел і атомної галузі. У 2020 році в країні запрацювала перша в арабському світі комерційна атомна електростанція. Протягом наступних семи років у цей сектор інвестують 54 мільярди доларів.

Інші країни також хочуть виглядати більш екологічними. Саудівська Аравія планує до 2030 року виробляти 50% своєї електроенергії з відновлюваних джерел, Оман – 30%. Бахрейн і Катар заявили про 20%, Кувейт – 15%. Якщо ці зобов’язання будуть виконані, то до 2030 року в регіоні з’явиться додатково 80 гігават потужностей з чистих джерел, що дорівнюватиме потужності виробництва всієї електроенергії у Великій Британії.

Відновлювана енергія потрібна насамперед для опріснення, оскільки регіон гостро потребує води. ОАЕ мають один із найвищих показників споживання води на планеті: близько 500 літрів на день на одного жителя. Понад 40% використовуваної води опріснюється, і до 2030 року регіон планує подвоїти потужності з опріснення, використовуючи поновлювані джерела енергії.

Поки ж регіон сильно відстає від світових лідерів у виробництві чистих енергетичних джерел: менш ніж 1% створюють у Бахрейні, Саудівській Аравії, Катарі та Омані, в ОАЕ трохи більше – тільки 7%. Наприклад, один із великих експортерів нафти Норвегія отримує до 70% своєї енергії з джерел із низьким рівнем викидів парникових газів.

Однак усі ці зусилля виглядають не настільки райдужно, якщо враховувати зростаючий експорт вуглеводнів. Саудівська Аравія інвестує в збільшення нафтовидобутку: потужності зростуть з 12 мільйонів барелів у 2023 році до 13 мільйонів до 2027 року. Вироблення газу збільшиться на 50% у найближчі десять років. Країни Перської затоки використовують лазівку в міжнародній статистиці виробленого вуглекислого газу: видобуті нафту і газ не враховують у викидах парникових газів, які відносять до країн, що спалюють ці вуглеводні.

При цьому продовження експорту нафти і газу може обернутися катастрофою для глобального клімату. На думку Міжнародного енергетичного агентства, для досягнення глобальної вуглецевої нейтральності до 2050 року та обмеження світового потепління до 1,5°C, проєкти з видобутку корисних копалин слід розглядати окремо. Ніхто з учасників кліматичної дискусії не має наміру суттєво скорочувати видобуток – і країни Перської затоки терпляче чекають, що стануть останніми експортерами вуглеводнів, доки решта поступово відмовляться від власного видобутку.