Молодо не зелено: Макрон призначив наймолодшого прем’єра

Новий рік для французької політики почався зі зміни уряду. Главою кабінету призначено наймолодшого прем’єр-міністра в історії Франції – колишнього міністра освіти Габріеля Атталя. Поки експерти гадають, навіщо Макрону потрібні ці перестановки, журналісти придивляються до нового прем’єра.

Хоча чутки про швидку відставку уряду Елізабет Борн ходили весь минулий рік, щоразу вона зберігала свою посаду після перестановок у кабінеті. Однак у новорічному зверненні Еммануель Макрон натякнув, що настав час кардинального оновлення – і через тиждень відставка відбулася. Інтрига полягала в тому, хто прийде на зміну мадам прем’єр-міністерці, оскільки в кабінеті Борн було багато впливових і амбітних чиновників. Але вибір припав на 34-річного міністра освіти Габріеля Атталя, що для французької політики з її елітизмом і суворою ієрархією нехарактерно.Хоча чутки про швидку відставку уряду Елізабет Борн ходили весь минулий рік, щоразу вона зберігала свою посаду після перестановок у кабінеті. Однак у новорічному зверненні Еммануель Макрон натякнув, що настав час кардинального оновлення – і через тиждень відставка відбулася. Інтрига полягала в тому, хто прийде на зміну мадам прем’єр-міністерці, оскільки в кабінеті Борн було багато впливових і амбітних чиновників. Але вибір припав на 34-річного міністра освіти Габріеля Атталя, що для французької політики з її елітизмом і суворою ієрархією нехарактерно.

Елізабет Борн протрималася на своїй посаді менше двох років, але за цей час зарекомендувала себе як ефективний виконавець. Без серйозних політичних амбіцій, вона впевнено проштовхувала непопулярні пенсійну та міграційну реформи Макрона, за що отримала прізвисько “мадам 49.3”. Це положення конституції дозволяє уряду ухвалювати важливі рішення в обхід голосування в парламенті. За свою кар’єру Борн 23 рази вдавалася до поправки. І у випадку з імміграційним законопроектом їй вдалося отримати підтримку депутатів без цього, але відставка була неминуча.

Фактично президент позбувся Борн, яка стала для нього тягарем. Прем’єр-міністр узяла на себе всю відповідальність за реформи, що просуваються, – і очікувано перетворилася на найнепопулярнішого політика в країні. Макрон же вважав за краще перебувати над сутичкою і уникав відкритого конфлікту з протестувальниками. Політологи робили ставки на великі фігури кабінету: міністра внутрішніх справ Жеральда Дарманена, міністра економіки Брюно Ле Мера і міністра сільського господарства Жюльєна Денорманді. Мабуть, саме їхня впливовість не дозволила кандидатам посісти другу посаду в державі.

Габріель Атталь тільки виглядає неочевидним вибором для прем’єрства. Насправді його кар’єру можна назвати блискучою. Вступивши до Соціалістичної партії та підтримавши Сеголен Руаяль, Атталь здобув прихильність Франсуа Олланда і зайняв місце радника міністра охорони здоров’я. Але і з приходом Макрона його кар’єрний шлях не зупинився, а навіть навпаки прискорився: в уряді Жана Кастекса Атталь став прессекретарем кабінету, потім обійняв посаду міністра з бюджету і, нарешті, очолив Міністерство національної освіти. При ньому було заборонено носіння абайї, дисципліна в школах стала набагато суворішою, що призвело до підвищення його популярності.

У підсумку Атталь набрав понад 40% схвалення французів і набагато випередив своїх колег по уряду. Макрону явно імпонував його вільний і розкутий стиль керівництва міністерством. Молодий політик із добре підвішеною мовою вміє підтримувати робочі стосунки як із друзями, так і з супротивниками, гнучкий у відстоюванні позиції і послужливий. Його зухвалість і стала визначальною при виборі наступника мадам Борн. І відданість: на відміну від інших, більш маститих макроністів, Атталь цілком зобов’язаний своєю кар’єрою президенту.

За даними французьких видань, Дарманен і Ле Мер були неприємно здивовані вибором Макрона, оскільки кожен із них був налаштований якщо не пред’явити права на прем’єрське крісло, то хоча б почати переговори. Але останній рік для Атталя став вирішальним: якщо його колишні однопартійці ставилися до політика як до зрадника, то праві тільки вітали жорсткі рішення міністра. Атталь правильно вгадав, куди прагне Макрон: політика президента стрімко правіє, і тепер права риторика припала до двору.

Про це свідчить і склад нового уряду. Несподівано в кабінеті з’явилася Рашида Даті, вірна прихильниця колишнього президента Ніколя Саркозі. Вона обійняла посаду міністра культури, пост не такий важливий, але сам факт появи в уряді такого правого політика означає, що президенту потрібна серйозна підтримка. Друге важливе призначення – замість Катріни Колонна пост міністра закордонних справ обійняв Стефан Сежурне, колишній партнер Атталя і генеральний секретар макроністської партії “Відродження”.

Дарманен і Ле Мер зберегли крісла, і поки невідомо, як складуться їхні стосунки з колишнім конкурентом. Макрон залишив на своїх місцях таких суперечливих політиків, як міністр юстиції Ерік Дюпон-Моретті та міністр оборони Себастьєн Лекорню, хоча у депутатів і журналістів було багато запитань до їхньої роботи. Елізабет Борн відмовилася змінити Лекорню і вибрала крісло депутата в Національній асамблеї.

Уже перші місяці покажуть, чи можна назвати Атталя незалежною фігурою французької політики. Ліві іронізують, що прем’єром став сам Макрон, натякаючи на технічну фігуру нового глави кабінету. На відміну від Атталя, мадам Борн могла посперечатися з президентом і завжди мала свою думку на ту чи іншу проблему. У її наступника такої звички не спостерігалося: він радше старанний виконавець, ніж яскравий гравець. До першого серйозного випробування нового кабінету – виборів до Європарламенту – залишилися лічені місяці, і Атталю потрібно встигнути проявити себе. Це стане можливим, якщо йому вдасться отримати контроль над кабінетом – зробити це буде непросто.