«Кінець епохи»: чи програють консерватори наступні вибори у Великій Британії?
Наприкінці 2024-початку 2025 року у Великій Британії мають відбутися наступні парламентські вибори. Результати опитувань громадської думки в один голос віддають перемогу на них опозиційній Лейбористській партії. Чи можуть консерватори на чолі з прем’єр-міністром Ріші Сунаком переломити ситуацію і все-таки зберегти владу?
Наприкінці 2024-початку 2025 року у Великій Британії мають відбутися наступні парламентські вибори. Термін повноважень британського парламенту становить не більш ніж п’ять років, нинішній його склад вперше зібрався 17 грудня 2019 року, відповідно, його буде автоматично розпущено не пізніше 17 грудня цього року.
Після розпуску парламенту вибори мають відбутися протягом 25 днів, тож вони відбудуться не пізніше січня 2025 року. Водночас британський король Карл III може розпустити парламент у будь-який час до цієї дати, якщо цього вимагатиме прем’єр-міністр.
The Standard пише, що в уряді ходять чутки, що правляча Консервативна партія постарається відсунути дату виборів якнайдалі, оскільки за результатами опитувань громадської думки вона серйозно відстає від опозиційної Лейбористської партії, і спробує використати цей час, щоб підготуватися.
Водночас є версія, що вибори можуть відбутися і восени. За словами представника консерваторів у Палаті лордів Гейворда, вони можуть відбутися в жовтні 2024 року. А, за даними The Independent, сам Ріші Сунак хоче провести їх у перші два тижні жовтня.
Прем’єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак
Однак незалежно від дати проведення виборів вони не обіцяють консерваторам нічого хорошого. Про це свідчать результати лютневих виборів у двох британських містах – Кінгсвуді та Веллінгборо.
В обох містах свою посаду залишили депутати від Консервативної партії. У Веллінгборо Пітера Боуна відсторонили через звинувачення у знущанні над своїм співробітником, а в Кінгсвуді Кріс Скідмор подав у відставку, протестуючи проти «зеленої» політики свого ж уряду. Через це і проводилися вибори, які в обох випадках виграли представники Лейбористської партії.
Так, у Кінгсвуді консерватори набрали 35% голосів, порівняно з 56% на минулих виборах 2019 року. А у Веллінгборо вони і зовсім отримали лише 25%, порівняно з 62% у 2019-му. За словами політолога з Університету Стратклайда Джона Кертіса, втрата голосів у Веллінгборо для консерваторів стала найбільшою на всіх подібних виборах з часів ще Другої світової війни. За результатами виборів лейбористи заявили: «Люди хочуть змін і готові повірити зміненій Лейбористській партії, яка має втілити їх у життя».
Не на користь Консервативної партії свідчать і результати опитувань. Так, за результатами «мега-опитування» компанії YouGov, якби вибори відбулися нині, то консерватори зберегли б лише 169 місць у нижній палаті парламенту з нинішніх 349, тоді як лейбористи отримали б 385 місць, як порівняти з нинішніми 199. Як пише The Guardian, «це ще, можливо, оптимістичні оцінки».
Згідно з опитуванням Politico від 31 січня 2024 року, Лейбористська партія отримала б на виборах 45%, а Консервативна – 24%. Причому ці результати залишаються задоволеними стабільними від початку 2023 року, незважаючи на всі численні спроби уряду Сунака повернути собі голоси виборців.
Крім того, модель New Statesman’s Britain Predicts прогнозує, що якщо вибори відбудуться відповідно до результатів опитувань, то лейбористи отримають на них 410 місць, а консерватори – лише 160. У результаті Лейбористська партія матиме більшість у 170 місць, що лише трохи менше, ніж за результатами найуспішніших для неї виборів 1997 року, коли вона отримала 179 місць.
На руку лейбористам працюють і зміни в самій партії, які відбулися з приходом нового лідера Кіра Стармера 2020 року. Він дистанціювався від спадщини свого попередника Джеремі Корбіна і радикальних лівих у партії, провів кадрові перестановки і заявив про прийняття Брекзиту (вихід Великої Британії з Євросоюзу), проти якого лейбористи активно виступали раніше. При Стармері Лейбористська партія стала позиціонувати себе як компетентну і стабільну альтернативу консерваторам, залучаючи тим самим поміркованих виборців і збільшуючи свою популярність.
Лідер Лейбористської партії Кір Стармер
Усередині ж Консервативної партії триває розкол. Члени партії незадоволені її нинішнім лідером Ріші Сунаком з тієї причини, що він очолив її та уряд країни без виборів, залишившись єдиним кандидатом після відмови всіх інших. Сам же Сунак змушений розбиратися з помилками своїх попередників на посаді прем’єра – Ліз Трасс і Бориса Джонсона, водночас балансуючи між різними фракціями своєї партії.
Так, у жовтні 2023 року він відмовився від проєкту високошвидкісної залізниці HS2, що з’єднала північ і південь Англії, який було ухвалено ще за прем’єр-міністра Девіда Кемерона. Це рішення мало заспокоїти правий фланг Консервативної партії, який вважав проєкт непотрібною тратою грошей. Однак усього за кілька тижнів Сунак призначив самого Кемерона міністром закордонних справ. У результаті, з огляду на репутацію Кемерона як прихильника Євросоюзу і противника Брекзиту, прем’єр розлютив тих самих правих консерваторів, яких і намагався заспокоїти.
Усе це створює враження, що у Сунака немає чіткого плану дій, і він просто намагається бути хорошим для всіх фракцій своєї партії, що призведе до того, що він не доб’ється підтримки жодної з них. Але чи можуть консерватори переломити цей тренд і все ж таки зберегти владу? Для цього необхідні серйозні реформи, на які у партії, за великим рахунком, немає ні часу до наступних виборів, ні бажання.
Після свого приходу до влади Сунак представляв себе як «кандидата змін» і говорив, що у нього є п’ять ключових політичних пріоритетів: скорочення інфляції вдвічі, розвиток економіки, зниження держборгу, скорочення часу очікування медичних процедур від Національної служби охорони здоров’я, а також боротьба з нелегальною міграцією. І поки що він зміг домогтися якогось прогресу лише щодо однієї з цих цілей – скорочення інфляції. Так, у листопаді 2023 року прем’єр заявив про зниження податків на 10 млн фунтів стерлінгів, і планує і далі знижувати податки до і після наступних виборів.
Фактично, єдина програма, яку Сунак пропонує виборцям – це досягнення заявлених цілей, якщо вони дозволять йому«закінчити робот», проголосувавши за нього на виборах. Однак цього відверто недостатньо. Можливо, переломити ситуацію міг би великий наголос на боротьбу з міграцією, яка хвилює консервативних виборців. Однак, поки Сунак виступає проти нелегальної міграції, його виборців хвилює реальна проблема надто високої легальної міграції. За результатами нещодавнього опитування BMG, виборці, які підтримують усі британські партії, заявили, що вважають темпи міграції в країну занадто великими.
І на терені боротьби з міграцією Сунака перемагають опоненти з правого флангу – ультраправа партія «Реформувати Сполучене Королівство» (Reform UK), яка виступає за зниження податків і скорочення міграції. На нещодавніх виборах у Веллінгборо вона отримала рекордний результат у 13%, а в Кінгсвуді – 10%.
У відповідь на успіх Reform UK прем’єр лише відбувається заявами, що «голосування за будь-кого, хто не є кандидатом від консерваторів, чи то представник Reform UK, чи хтось інший, – це голосування за Кіра Стармера. Це фактично вибір між мною і ним, між консерваторами і лейбористами». Однак подібні заяви звучать відверто жалюгідно і не додають Сунаку популярності серед виборців.
Наразі ситуація у Великій Британії, що склалася перед наступними виборами, дуже сильно нагадує події 1997 року, коли консерватори зазнали повної поразки перед лейбористами. У той період британське суспільство теж сильно втомилося від тривалого правління Консервативної партії (тоді 18 років, зараз – 14, з 2010 року), рейтинг консерваторів впав через економічну кризу в країні, у самій партії стався розкол через незгоду з політикою уряду, і тодішній прем’єр Джон Мейджор вів передвиборчу кампанію дуже мляво, що також нагадує Ріші Сунака.
Звичайно, ситуація ще може змінитися, якщо уряд Сунака піде на різку зміну політичного курсу і покаже виборцям, що чує їхнє незадоволення. Але поки що приводів для подібних надій досить мало.