Перевибори Путіна: Кремль вивчив «білоруський урок»

За підсумками реєстрації кандидатів на пост президента Росії стало зрозуміло, що в прийдешніх березневих виборах там немає ні електоральної, ні вуличної протестної інтриги. А на те, якою буде внутрішня і зовнішня політика Кремля в наступні 6 років, чітко вказав зміст послання Федеральним зборам і загибель в ув’язненні лідера опозиції Олексія Навального.

До бюлетенів для голосування разом із Володимиром Путіним були допущені тільки спарингові кандидати. Причому вони відкрито заявляють, що не збираються критикувати чинну владу. У Кремлі, судячи з усього, вибрали варіант продовження повноважень Путіна з виключенням будь-якого ризику повторення революційного білоруського сценарію 2020 року.

Головною інтригою на етапі реєстрації кандидатів було рішення Центрвиборчкому щодо персони праволіберального політика Бориса Надєждіна. Створився медійний галас навколо невеликих черг біля його штабів, щоб підписатися за висунення. Надєждін – один із найвідоміших на сьогодні політиків-лібералів у Росії, саме в такій якості він досить часто брав участь у різних політичних ток-шоу на телебаченні.

Має досвід роботи держчиновника, щоправда, це було давно: наприкінці 1990-х років працював в апараті уряду, радником заступника голови уряду Бориса Нємцова, а потім помічником прем’єр-міністра Сергія Кирієнка, на перетині століть одну каденцію був депутатом Держдуми. Потім кілька разів брав участь у парламентських виборах уже безуспішно. 

Незважаючи на такий бекграунд під час поточної виборчої кампанії навіть у ліберальних опозиційних колах у Росії думки розділилися. Одні називали Надєждіна «антивоєнним кандидатом» – той заявляв, що «при нинішньому політичному режимі нам не світить повернутися в Європу», необхідно «вибрати інше керівництво країни, яке припинить цю історію з Україною». Інші російські опозиціонери припускали, що його похід у президенти міг бути узгодженим з Адміністрацією президента проєктом із певними поведінковими та риторичними рамками.

Хай там як, ЦВК забракувала підписи, зібрані за висунення Надєждіна: недійсними було визнано 15% за лімітного порогу в 5%. Тобто, рівень домагань лібералів на владу був позначений як «навіть підписи нормально зібрати не можуть».

Схоже, що російська влада вивчила «білоруський урок». Нагадаємо, у Білорусі під час президентських виборів 2020 року місцевий Центрвиборчком «зарубав» через нібито неякісні підписи двох основних суперників Олександра Лукашенка – банкіра Віктора Бабарика та ексдипломата Валерія Цепкала.

Однак була зареєстрована після зняття з виборчих перегонів її чоловіка, популярного блогера Сергія Тихановського звичайна домогосподарка Світлана Тихановська. І білоруси в умовах такої фільтрації масово пішли голосувати за неї як уособлення альтернативи «батьку». А потім вийшли на довгі багатотисячні вуличні протести проти фальсифікацій підсумків виборів.

Так, білоруській владі вдалося придушити революції і витіснити практично всю опозицію з країни, проте в Кремлі вирішили виключити будь-які ризики, які можуть призвести до катаклізмів. Тим паче ще свіжий у пам’яті торішній «вагнерівський» заколот. Звичайно, російська влада враховує і антивоєнні настрої, і шапкозакидання ультрапатріотів зі зворотного боку.

Будь-який кандидат-опозиціонер каталізує й акумулює в якомусь масштабі протест або в кабінках для голосування, або на вулицях. Утім, адміністративний ресурс для контролю за підсумками голосування навряд чи б дав збій, а зморшкуватого протестного електорату навряд чи вистачило б для звершення революції і зміни влади. Проте було обрано абсолютно спокійний і стерильний сценарій перевиборів Володимира Путіна.

У підсумку в бюлетенях для голосування залишили суцільно очевидних кандидатів-спойлерів, які й не намагаються спростувати такий свій статус. Микола Харитонов, кандидат від колись опозиційної компартії, прямо заявив, що Путіна критикувати не збирається:

«Я за що буду критикувати? Він відповідає за свій цикл роботи. Навіщо я буду критикувати? Я, по-перше, не з таких людей, щоб критикувати колег. Кожна людина відповідає за свою роботу, тому виборці оцінять підсумки роботи і мої, і інших претендентів, зокрема Володимира Путіна. Я прекрасно розумію, наскільки важка ноша бути президентом Російської Федерації і відповідальна».

Кандидат від ЛДПР Леонід Слуцький був нею висунутий на вибори тільки тому, за його словами, що екс-вождь Володимир Жириновський заповів брати участь у всіх виборчих кампаніях. У ЛДПР – великий досвід спарингової ролі. Що стосується найрезонанснішої теми – російсько-українського конфлікту, то обидві згадані сили її беззастережно підтримують і беруть участь у різних ініціативах допомоги російським військовим.

Як і ще один кандидат від партії під праволіберальною вивіскою. Це – Владислав Даванков від «Нових людей». Ця партія була створена 2020 року й отримала «зелене світло». Наприклад, у неї вже є фракція в Держдумі. Сам Даванков є там заступником спікера і вже взяв участь у виборах мера Москви. Щодо військового порядку денного, то Даванкова занесено до санкційних списків за підтримку вторгнення Росії в Україну і визнання сепаратистських режимів на її території.

Та й «забракований» Борис Надєждін в очікуванні рішення Центрвиборчкому про свою реєстрацію мімікрував із темою війни, м’яко зробивши головний акцент на мирі:

«Путін досі віддає накази наступати, я таких наказів віддавати не буду. Це головна різниця. Але й відступати, між іншим, я теж не буду давати наказ без узгодження позицій мирного договору».

Мабуть, найголовніше щодо березневих президентських виборів у Росії – це те, що в опозиції немає жодної узгодженої стратегії на них, Надєждін був надією і на цьому безриб’ї. Реакція російського суспільства на смерть Олексія Навального показала, що післявиборчих протестів очікувати не доводиться. А Юлія Навальна, яка заявила за кордоном про амбіції стати спадкоємицею чоловіка в боротьбі з путінським режимом, вельми нагадує в цій іпостасі Світлану Тихановську, яка виконує роль лідера білоруських демсил.

Тим часом, Путін дійсно зберігає високий рейтинг популярності. На початку лютого підтримка росіянами його дій була виміряна на позначці 76%. До речі, стільки ЦВК нарахувала Путіну на виборах-2018.

Можна спрогнозувати, що його результат Путіна на виборах-2024 буде вищим – для статистичної демонстрації підтримки війни проти України і внутрішньої стабільності в Росії. У своєму посланні Федеральним зборам 29 лютого, яке, по суті, було його передвиборчою програмою, Путін якраз дуже багато говорив про війну і всіляку допомогу її учасникам, названим ні більше ні менше «новою елітою».