Обмежена безмежність: що не так з ООН?

У світлі сучасних глобальних викликів і міжнародної політичної арени, що динамічно змінюється, Організація Об’єднаних Націй (ООН) опиняється під дедалі більшим тиском і критикою. Незважаючи на свої заслуги в підтримці миру, сприянні розвитку та захисті прав людини, ООН стикається з низкою недоліків і викликів. Що це за перешкоди, і які зміни можуть очікувати на організацію в майбутньому в контексті її ролі у світовому співтоваристві?

ООН, що ти таке?

Організацію засновано Хартією Організації Об’єднаних Націй, яку було ухвалено на конференції в Сан-Франциско в 1945 році та яка набула чинності 24 жовтня 1945 року, а її засновниками вважається 51 країна. У липні 2011 року кількість країн, що входять в ООН, досягла 193. І це більшість, тобто всі країни офіційно визнані, якщо враховувати Святійший Престол (Ватикан) і Державу Палестина, що існують де-юре, то 195.

Основними завданнями об’єднання визначили підтримання міжнародного миру і безпеки, розвиток дружніх стосунків між націями, здійснення світового співробітництва у розв’язанні міжнародних проблем і правах людини та загальну централізацію дій націй. Однак ООН, яка начебто об’єднала всю планету, виявилася не в змозі забезпечити на ній мир. Збройні конфлікти, голод і злочинність різної тяжкості – не припинилися, незважаючи на численні статути.

За всього свого передбачуваного впливу, організація виявилася вкрай неефективною у сфері припинення насильства. За ідеєю генеральний секретар має нести велику відповідальність, оскільки його мандат надають усім світом, а він сам є головним символом ООН і, в певному сенсі, моральним компасом міжнародного співтовариства. На ділі ж, жодних реальних важелів впливу для того, щоб вести людей до менш жорстокого і більш гуманного майбутнього – абсолютно немає.

На початку 2018 року Антоніу Гутерреш (генсек ООН) оголосив «червону тривогу» для всього світу, заявивши, що «ми можемо врегулювати конфлікти, подолати ненависть і захистити спільні цінності. Але тільки разом!». Непоганий посил, але на ділі виявилося, що одних слів недостатньо. Незважаючи на свою місію, часто виявляється, що ООН або малоефективна, або неефективна зовсім, у тій чи іншій ситуації.

Наприклад, давайте розглянемо деякі ситуації, коли організація повністю або частково, не в силах вирішити конфліктне питання, або просто посприяти в його вирішенні: 

• Громадянські війни: внутрішні конфлікти, що не виходять за межі суверенної держави, які не становлять прямої загрози міжнародному миру і безпеці, є складними для міжнародного втручання. У такому разі, ООН може не вживати активних дій без відповідного прохання або мандата від країни-члена;
• Конфлікти між двома або кількома державами, якщо вони не є загрозою міжнародному миру і безпеці: у разі, якщо конфліктують кілька країн, що межують між собою, але водночас не завдають значної шкоди регіональній або міжнародній стабільності. ООН залишає за собою право залишатися в ролі спостерігача;
• Відсутність згоди Ради Безпеки ООН: у разі, якщо п’ятьом постійним членам Ради Безпеки (США, Росія, Китай, Франція і Велика Британія) не вдається досягти згоди з конкретного питання або одна з країн використовує своє право вето, ООН обов’язково зіткнеться з перепонами для втручання;
• Обмеження мандата: мандат ООН визначається його статутом, і організація може зіткнутися з обмеженнями у своїй діяльності, якщо вони виходять за межі її компетенції або завдань;
• Відсутність політичної волі: у деяких випадках держави можуть не бажати міжнародного втручання або не співпрацювати з ООН, що само собою ускладнює дії.

У випадках, коли ООН не може або не має повноважень для безпосереднього втручання, розв’язання конфлікту залишається в компетенції держав-членів та інших міжнародних акторів. Важливо зазначити, що перелічені приклади не означають, що організація повністю ігнорує конфліктні ситуації. У таких випадках ООН надає гуманітарну допомогу, сприяє дипломатичному примиренню сторін та здійснює моніторинг і спостереження.

ООН – міжнародна організація, і, як і будь-яка міжнародна організація, постійно критикується, а її механізми часто використовуються групами зацікавлених осіб, які не гребують маніпуляціями. Зокрема інформаційними, що спотворюють громадську думку. Причому піддавати впливу зовнішніх акторів може як уся організація загалом, так і її окремі системи комунікації, такі як Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Секретаріат та інші агентства.

І якщо говорити про можливості інформаційних маніпуляцій, варто враховувати складність і багатогранні характеристики організації. Причому важливо розрізняти діяльність окремих акторів або груп усередині ООН і самою організацією в цілому. У будь-якому разі, за заявами, об’єднання прагне прозорості своєї діяльності, докладаючи неймовірних зусиль для запобігання інформаційним маніпуляціям і підтримання принципів об’єктивності, незалежності та свободи.

Однак, попри масштабність і впливовість, не обійшлося без величезної кількості мінусів і недоліків, які за роки існування не те, щоб не змогли усунути, а й примудрилися примножити.

ООН, що ти приховуєш?

Перше і найважливіше те, що ООН не має повноважень позбавляти будь-яку країну членства. Відповідно до Статуту, кожна країна, яка взяла на себе зобов’язання Хартії, має рівні права та обов’язки як член. Це означає, що навіть якщо виникають серйозні проблеми або порушення з боку певної країни, позбавити її членства практично неможливо.

Країни, які є постійними членами, мають право вето в Раді Безпеки ООН, що означає, що вони можуть блокувати ухвалення будь-яких рішень, включно з питаннями безпеки та миру. Так, наприклад, вийшло у випадку з Росією: як і для будь-якої іншої країни, її членство в ООН не може бути позбавлене без схвалення всіх постійних членів Ради Безпеки, що є вкрай малоймовірним сценарієм через можливе використання вето одним із постійних членів.

Історично, це право було встановлено після Другої світової війни в Хартії Організації Об’єднаних Націй і призначалося для забезпечення впливу та інтересів союзників, які перемогли у війні і вважалися ключовими учасниками світової політики, за що й отримали особливі привілеї в РБ ООН.

Досі спірним рішенням є постійне членство та право вето Росії, яка як держава стала правонаступником привілеїв СРСР, що розпався.  Це рішення було узгоджене між керівниками Росії та іншими колишніми республіками Союзу на саміті в Альма-Аті в грудні 1991 року. Правонаступництво вето і членство в РБ ООН надали Росії можливість продовжувати брати участь в ухваленні ключових рішень з міжнародних питань і зберегти свій вплив в організації.

Однак, Рада Безпеки ООН може вжити заходів, включно з економічними санкціями або введенням обмежень на відносини з певною країною, якщо вона порушує міжнародні норми або загрожує миру і безпеці. Але, навіть для цих дій, потрібна згода всіх постійних членів Ради Безпеки і відсутність їхнього вето. Крім того, у разі виникнення серйозних порушень міжнародного права з боку будь-якої країни, можливі інші міжнародні механізми, як-от Міжнародний кримінальний суд або Міжнародний трибунал з прав людини, які можуть розглянути справу і вжити відповідних заходів щодо порушника.

Конфлікт між Україною та Росією, що розпочався 2014 року, є однією з актуальних тем, які обговорюються в рамках ООН. Організація неодноразово висловлювала свою стурбованість з приводу порушення суверенітету і територіальної цілісності України і закликала до мирного врегулювання конфлікту. На жаль, як ми можемо спостерігати, обговорювані рішення мають виключно рекомендаційний характер. Тобто не примушують до конкретних і обов’язкових дій. Це вагомий недолік, адже прислухатися і дотримуватися чи не дотримуватися порад, вирішує тільки конфліктуюча сторона. А з іншого боку, адже ніхто не любить, коли лізуть із непроханими порадами. Можливо, на таких принципах і створювався Статут Ради Світової безпеки, щось у стилі, не нам судити, але ми обговоримо.

На рахунку Ради Безпеки безліч засідань, пов’язаних з українським конфліктом, вона ухвалювала резолюції, в яких засуджувала порушення і закликала до припинення насильства та знаходження мирного рішення. Однак, через розбіжності та використання вето деякими постійними членами Ради Безпеки, деякі резолюції не були ухвалені або не отримали повного втілення на місцях.

Технічно, Рада Безпеки виконує свою головну функцію щодо збройних конфліктів, радить і висловлює занепокоєння. News Price вдалося почути думку кількох експертів, що належать до сфери міжнародної безпеки. І всі, як один, стверджують, що організація «мертва» доти, доки в ній не будуть проведені реформи, що відповідають потребам сучасного світу.

У нинішніх же реаліях, ситуація навколо ООН загострюється і настрої набувають не дружнього характеру:

«Я хотів би порівняти дві промови, виголошені президентом України Володимиром Зеленським на Генеральній Асамблеї ООН у 2021 і 2022 роках.

У своїй промові 2021 року президент Зеленський наголосив на необхідності того, щоб ООН прокинулася і почала діяти. Він назвав ООН: «супергероєм на пенсії, який забув, що він міг робити колись». Зеленський наголосив на викликах, з якими стикається Україна, включно з війною на Донбасі та окупацією Криму, а також розкритикував ООН за бездіяльність у розв’язанні глобальних проблем, як-от нерівність, дискримінація та пандемія COVID-19.

У своїй же промові 2022 року президент висловив подяку міжнародному співтовариству за підтримку України в її боротьбі за мир і справедливість. Він наголосив на необхідності єдності та закликав до правосуддя щодо осіб, відповідальних за збройну агресію проти України. Зеленський вимагав покарання за злочини, вчинені проти суверенітету та народу України.
Порівнюючи ці два спічі, очевидно, що тон президента у 2022-му році є більш наполегливим і зосередженим на пошуку справедливості.  Якщо раніше він закликав до пробудження та відродження ООН, то у 2022 році висловив подяку за отриману підтримку та вимагав відповідальності за скоєні злочини» – Микола Волківський, представник в ООН від України. (коментар для News Price)

А у 2023, Володимир Зеленський, виступаючи на Генеральній Асамблеї ООН, відкрито заявив про те, що потрібно вживати заходів щодо зміни Статуту ООН, і впроваджувати нові реформи в системи світової безпеки:

«Головна думка, яку доносив Володимир Зеленський у своєму виступі, полягала в тому, що ООН, яка бачила дуже багато воєн, не є інструментом профілактики або запобігання агресії. Агресія Росії проти України це дуже ясно показала. Вона відрізняється від умов Другої світової війни, всього 20-го століття – зараз зброя і невійськові способи досягнення перемоги: створення голоду, екологічних катастроф – стають дедалі руйнівнішими», – каже Михайло Савва кореспонденту Російської служби «Голосу Америки».

Він підкреслив, що в необхідності реформ ООН, про що згадував під час виступу президент України, світ переконався на прикладі агресії Росії. Ключова реформа, на думку Зеленського, має стосуватися застосування права вето, яке «не повинно слугувати зброєю для тих, хто одержимий ненавистю і війною». Бажано надати Генеральній Асамблеї ООН реальну можливість долати вето на основі глобальної кваліфікованої більшості та зробити ухвалювані в такий спосіб резолюції обов’язковими для виконання всіма державами-членами. Крім того, необхідно зробити РБ ООН повністю підзвітною націям світу.

«Кожна країна, представники якої були в залі Генеральної Асамблеї ООН, прекрасно розуміє вразливість перед загрозами. І те, що президент Зеленський понад двадцять разів згадав Росію у своїй промові логічно. Російський політичний режим створив глобальну проблему, саме цей режим є головною загрозою світовій безпеці», – вважає Михайло Савва.

Пізніше Посол Ізраїлю в Організації Об’єднаних Націй Гілад Ердан закликав генсекретаря ООН Антоніу Гутерреша піти у відставку після того, як той спробував пояснити причини нападу ХАМАС на Ізраїль:

«Генеральний секретар, який із розумінням ставиться до кампанії масового вбивства дітей, жінок і людей похилого віку, не годиться, щоб керувати ООН. Я закликаю його негайно піти у відставку. Немає жодного виправдання або сенсу розмовляти з тими, хто виявляє співчуття до жахливих звірств, скоєних проти громадян Ізраїлю та єврейського народу. Слів просто немає.»

З реформами все дуже складно

ООН, як найвпливовіший орган у системі міжнародного права, стикається з низкою складних чинників, які можуть ускладнювати проведення великих реформ. Ось кілька причин, чому реформи в ООН можуть бути складними:

• Різноманіття інтересів: ООН об’єднує 193 держави-члена з різними політичними, економічними та культурними інтересами. Це може ускладнювати досягнення консенсусу з питань реформ, оскільки кожна держава прагне захистити свої інтереси;
• Складні процедури: реформи у величезній і складній організації, як ООН, вимагають участі безлічі структур, агентств і програм. Процедури ухвалення рішень можуть бути довгими і складними, особливо за необхідності зміни ключових аспектів роботи;
• Фінансування: ООН залежить від внесків держав-членів. Нерівномірне фінансування може обмежувати можливості для реформ і модернізації організації;
• Геополітичні розбіжності: внутрішні та міжнародні геополітичні протиріччя можуть ускладнити проведення реформ. Різні держави можуть протистояти певним змінам, побоюючись втрати впливу або зміни балансу сил;
• Інерція та бюрократія: великі організації, включно з ООН, часто стикаються з інерцією та бюрократичними перешкодами, які ускладнюють швидкі та ефективні реформи;
• Комплексність завдань: організація має широкий спектр обов’язків, включно з миротворчістю, розвитком, правами людини, гуманітарною допомогою та багато іншого.

Ця комплексність ускладнює управління та зміну всіх аспектів одночасно. Необхідно зазначити, що ООН проводить певні реформи та зміни з плином часу. Наприклад, було зроблено кроки для поліпшення ефективності та координації різних агентств і програм. І якщо, рішення про реформи і кардинальні зміни статуту, буде прийнято, то на ці дії підуть роки або навіть десятиліття. Це довгий і дуже складний процес, і чекати змін «сьогодні і зараз» точно не варто.  

Розформування або повне припинення діяльності Організації, в теорії теж можливе, але на практиці малоймовірне. У неї немає альтернатив, вона єдина у своєму роді, навіть ЮНІСЕФ, що перебуває у складі ООН, існувати як окрема організація не зможе. Для розформування ж потрібна зміна або скасування Хартії, для чого знадобиться згода більшості її членів і, можливо, навіть зміни в міжнародному праві.

Така процедура буде вкрай складною і політично не практичною з огляду на різноманітність інтересів і позицій серед членів. Незважаючи на недоліки та критику, ООН залишається ключовим інструментом у світовій політиці. Ідея розформування наразі не має широкої підтримки і сприймається як малоймовірна.

Як і 2023 року, так і роками раніше висувалися пропозиції реформування. Причому особливо активними в цьому питанні були США. Прагнучи до збільшення кількості своїх союзників у лавах Ради Безпеки, Вашингтон ще в 70-ті роки висунув ідею «квікфікс» – включення до неї Німеччини та Японії на правах постійних членів. Це не тільки додало б Штатам ваги, а й знизило б розмір внесків країни до бюджету ООН, невиплата яких стала головною фінансовою проблемою Організації.

У 90-ті роки під тиском держав, що розвиваються, Вашингтон змінює «квікфікс» на формулу «2+3»: Японія і Німеччина, плюс по одній країні від кожного регіону світу, що розвивається. У 2000 р. адміністрація Клінтона погоджується на розширення РБ до кількості понад 23 членів. Кількість членів розширеної РБ, на думку Росії, не має перевищувати 20-21.

Під час президентської кампанії у США 2008 року кандидат-республіканець Джон Маккейн заявив про необхідність створення «нової ООН, без Росії та Китаю», на його думку, необхідно створити організацію, яка б визначала політику «демократичної частини світового співтовариства», – нею могла б стати «Ліга демократій», що об’єднала б у своїх рамках «понад сотню демократичних держав» – тобто держави, які побудовані на ідеях вільних та чесних виборів, на верховенстві Закону та повазі до прав Людини, проти деспотизму, фашизму та тоталітаризму. Цей план не втілився, бо суперечить інтересам капіталістів. На жаль, для великого капіталу демократія є скоріше перешкодою, що заважає позбутися соціальних зобов’язань.

Якщо вже в далекому 2008 році вже поставало питання про реформи або створення окремої, незалежної «Ліги Демократій», то про що говорити в нинішній час, який сповнений конфліктів і воєн. Тепер як ніколи, стало очевидно, що ООН не справляється з функціями, покладеними на неї. Зрозуміли це не тільки наближені до діяльності організації, а й більша частина людства, яка хоч якось заглиблюється в політичну ситуацію у світі. І просто так, ігнорувати вимоги змін – більше не вийде.

Виступаючи 4 жовтня 2023 року в Нью-Йорку, на неформальній зустрічі, присвяченій «Нашому спільному порядку денному», Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш заявив про те, що він постійно отримує від світових лідерів скарги, що існуючі нині багатосторонні інститути не справляються з поставленими перед ними завданнями.

При цьому не останню роль відіграє фінансова складова, а фінансується ООН через внески своїх членів, а також через добровільні внески від держав, міжнародних організацій, приватних компаній і фондів:

• Обов’язкові внески від членів: Основні витрати ООН покриваються обов’язковими внесками від її 193 членів. Розмір внесків визначається відповідно до рівня економічного розвитку країни;
• Добровільні внески: Держави та інші організації можуть також надавати добровільні внески, які не пов’язані з їхнім членством в ООН. Вони можуть бути призначені для конкретних програм, проектів або органів ООН;
• Благодійні організації, приватні компанії та фонди: ООН отримує підтримку від безлічі неурядових організацій, приватних компаній і благодійних фондів, які можуть надавати кошти для конкретних проектів та ініціатив;
• Міжнародні фінансові інститути: ООН співпрацює з міжнародними фінансовими інститутами, такими як Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк, для фінансування спільних проєктів.

Питання фінансування стає частим предметом дискусій і розбіжностей між країнами-членами. Деякі можуть зазнавати труднощів з виплатами внесків, що може впливати і на фінансове становище, і на якість прийнятих рішень. Просто уявіть, якими грошима розпоряджається організація, і якими б об’єктивними вони себе не намагалися показати, має місце зверхнє ставлення до тих, хто платить менше, і поблажливе до тих, хто платить багато, навіть якщо цей, хтось суперечить принципам, що проповідуються.

Невеликі цифри: $66,4 млн як щорічний внесок до бюджету організації внесла Росія 2020 року, а Україна 2019-го – $1,6 млн. Невеликий розрив, чи не так? І як ми розуміємо, всі люблять гроші, всі люблять владу, і якщо позбавити РФ членства, суму в +-$70 млн, хтось повинен буде щорічно компенсувати, але, на жаль, охочих немає.

Бюджет ООН розробляється і затверджується на регулярній основі і залежить від потреб і пріоритетів на конкретний період часу. І, за ідеєю, має витрачатися на різноманітні програми та діяльність, спрямовані на досягнення цілей і місії організації:

• Мир і безпека: Ця категорія охоплює миротворчі операції, медіацію в конфліктах, підтримку правопорядку і заходи щодо запобігання конфліктам. Ці операції спрямовані на врегулювання конфліктів і підтримання миру в світі;
• Розвиток: фінансування програм з розвитку, спрямованих на поліпшення економічного і соціального добробуту в країнах, що розвиваються. Це охоплює проєкти з боротьби з бідністю, освіти, охорони здоров’я, інфраструктури тощо;
• Гуманітарна допомога: допомога в надзвичайних ситуаціях, таких як природні катастрофи, конфлікти та пандемії. Це включає в себе надання гуманітарної допомоги, продовольства, медичної допомоги та притулку постраждалим;
• Охорона навколишнього середовища: роботи з охорони довкілля та боротьби зі зміною клімату. Це включає в себе програми зі скорочення викидів парникових газів і підтримку сталого розвитку;
• Політика і гуманітарні справи: фінансування дипломатичних місій, політичне посередництво, органи з прав людини та інші заходи, спрямовані на дотримання міжнародного права і захист прав людини;
• Адміністративні витрати: частина бюджету йде на адміністративні витрати, такі як зарплати співробітників, оренда приміщень та інші операційні витрати.

Отже, ООН, по суті, є таким собі «центром всесвітнього консультування». Вони роблять свою роботу, і це незаперечно, але для кардинальних дій, у них немає повноважень. Тобто порадити-то вони можуть, а ось реально впливати – ні.  І жодних альтернатив організації просто не існує. Тож її цілком можна візуалізувати, як стареньку, яка перебуває при смерті, але ніяк не може змиритися зі своїм існуванням, що повільно згасає, відчайдушно хапаючись за життя в спробах зберегти хоч краплю колишньої уваги до своєї персони.

Крістіна Багрінцева

Спеціально для NewsPrice