Марін Ле Пен готова брати владу: Франція розчарувалася в Макроні

Вибори до Європарламенту стали наочним підтвердженням багаторічних прогнозів експертів про швидке зростання популярності ультраправих. Вирвавшись із політичного гетто, вони стають елітою в європейських країнах. Результати французьких крайніх правих так налякали Єлисейський палац, що Макрон пішов на екстраординарний крок – розпуск парламенту.

9 червня в телезверненні до нації президент Франції Еммануель Макрон заявив, що розпускає парламент країни, або Національну асамблею, і призначає позачергові вибори на 30 червня і 7 липня. Причиною цього виняткового кроку стали підсумки виборів до Європарламенту: на них лідирує ультраправе «Національне об’єднання» на чолі з молодим лідером Жорданом Барделлою. Для Франції така ситуація – екстраординарна: востаннє нижню палату парламенту розпускав Жак Ширак 1997 року.

«Наприкінці цього дня я не зможу зробити вигляд, що нічого не сталося. До цієї ситуації додається лихоманка, яка охопила суспільні та парламентські дебати в нашій країні останніми роками», – журився президент. Барделла був радий рішенню свого політичного конкурента: «Ми урочисто просимо його констатувати цю нову політичну реальність… і організувати нові парламентські вибори», – заявив він перед прихильниками своєї партії.

Для французів ці вибори стали несподівано популярними. На виборчі дільниці прийшло 52,5% виборців, чого не спостерігалося в країні з 1994 року. Така активність не принесла нічого хорошого ні макроністам, ні лівим: за попередніми підсумками, «Національне об’єднанням» («Барделла») отримало 32,4%, президентська коаліція «Відродження» (14,6%), Соціалістична партія (Рафаель Глюксман) – 14,3%, «Непідкорена Франція» (Манон Обрі) – 8,3%, «Республіканці» (Франсуа-Ксав’є Белламі) – 7%.

Таким чином, праві і вкрай праві можуть отримати понад 40 місць у Європарламенті, ліві і вкрай ліві – 26, а урядова коаліція отримає не більше 14 місць. Тепер у Єлисейському палаці настав час шукати винних. За даними BFMTV, прем’єр-міністр Франції Габріель Атталь просив Макрона прийняти його відставку замість розпуску парламенту. Адже саме Атталь ішов на чолі партійного списку. Але президент не погодився, як і не став йти у відставку сам, хоча такий сценарій він обговорював зі своїм близьким оточенням.

За словами джерела в президентському оточенні, відставка президента – це не політичне табу, але інструмент крайнього випадку, щоб не допустити до влади ультраправих. Уже не раз в історії П’ятої республіки французи опинялися перед вибором між ультраправими та іншими: Жан-Марі Ле Пен і його донька Марін Ле Пен так і не змогли потрапити до Єлисейського палацу, програючи в другому турі, але від своїх амбіцій не відмовляючись. «Ми готові взяти владу у свої руки, раз французи нам довіряють», – заявила Марін Ле Пен.

Однак для лівих рішення Макрона стало справжнім шоком. Головна претензія – це здача позицій: Макрон зміг перемогти Марін Ле Пен на президентських виборах як кандидат, що захищає країну від ультраправих. Навіть такі приголомшливі результати її партії не вимагали негайного розпуску парламенту. Тепер же з вкрай неважливими підсумками президентська коаліція може провалитися вдруге за місяць, а «Національне об’єднання» лише зміцнить свої позиції.

У цій обстановці мовчання зберігали прихильники Макрона. Лише міністр економіки Брюно Ле Мер зауважив, що майбутні вибори пройдуть з «найважчими наслідками за весь час існування П’ятої республіки». Розрахунок їхнього лідера незрозумілий: чи буде він прикриватися лівими, налякавши їх перспективою вкрай правого парламенту, чи буде ділитися владою з прихильниками Ле Пен, щоб показати їхнє невміння керувати країною, чи доб’ється приблизно такого самого розставлення сил, додавши голосів своїм центристам.

Політична еліта країни перебувають у розгубленості, оскільки такого кроку президента не очікували ні його союзники, ні його опоненти. З боку розпуск парламенту виглядає як гра ва-банк: після скандальних реформ його другого терміну президентська партія отримала вотум недовіри французів. До президентських виборів залишається три роки, і цей фактор сильно впливає на поведінку всіх партій. Для Макрона цей період – остання спроба завершити розпочате і залишити ту спадщину, яка не буде скасована його наступником.

Барделла вважає, що в разі отримання заповітної парламентської більшості його партія повернеться до перегляду багатьох рішень уряду Макрона, які викликали таке обурення в суспільстві. Насамперед – це пенсійна реформа, яка викликала шквал критики в травні минулого року і призвела до мільйонних страйків профспілок. Для Макрона ця ситуація виявиться кінцем усього макронізму – він втратить важелі впливу на парламент, а на чолі уряду буде змушений поставити представника ультраправих.