Реформувати Сполучене Королівство: як британські ультраправі скористаються своїм несподіваним успіхом на виборах?

На початку липня 2024 року на парламентських виборах у Великій Британії на тлі очікуваної поразки консерваторів і перемоги лейбористів несподіваного успіху досягли ультраправі з партії Reform UK, які посіли третє місце. Як вони скористаються своїм найкращим результатом в історії? І чи є у них шанс позмагатися з лейбористами на наступних виборах?

На парламентських виборах 4 липня британські ультраправі з партії Reform UK («Реформувати Сполучене Королівство») домоглися найкращого результату за недовгу історію існування партії – вони набрали 14,3% голосів і посіли третє місце. Також вони вперше отримали п’ять місць у парламенті країни.

Цей успіх «реформістів» багато в чому пов’язаний із розчаруванням правих виборців у Консервативній партії, чиє 14-річне правління закінчилося серією політичних криз і скандалів, а також серйозними проблемами в економіці країни. «Існує величезна прогалина на правоцентристському фланзі британської політики, і моя робота – заповнити її, і це те, що я збираюся зробити, – заявив лідер Reform UK Найджел Фараж, який цього разу все ж зумів обратися до парламенту після семи невдалих спроб, – повірте мені, хлопці, це лише перший крок до того, що вразить вас усіх».

Крім загального розчарування виборців у Консервативній партії, на руку ультраправим зіграло й те, що під час своєї передвиборчої кампанії вони зосередилися на боротьбі проти міграції, величезне зростання якої турбує британських виборців. Пропозиції Фаража щодо заморожування імміграції та боротьби проти того, щоб біженці та мігранти на човнах нелегально потрапляли до Великої Британії через протоку Ла-Манш, вдарили консерваторів у найслабше місце, оскільки саме в період їхнього правління і відбулося різке зростання міграції.

Також «реформісти» виступали за зниження податків для малого бізнесу і скасування цільових показників нульових викидів вуглекислого газу. Крім того, вони закликали до виходу Великої Британії з Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ), зокрема, щоб мати змогу вживати жорсткіших заходів проти мігрантів, а навпаки – депортувати деяких із них до Руанди. Ультраправі також запропонували заборонити те, що вони називають «трансгендерною ідеологією», у початкових і середніх школах країни.

Зараз, взявши гору над консерваторами на кількох виборчих дільницях, «реформісти» мають намір позмагатися і з лейбористами, які перемогли на виборах. За словами Фаража, більшість тих, хто проголосував за лейбористів, «просто голосували проти консерваторів», і тепер його партія націлиться на боротьбу за голоси цих виборців. Лідер «реформістів» також пообіцяв створити «масовий національний рух», щоб кинути виклик основним партіям на наступних парламентських виборах 2029 року. «Ми йдемо за лейбористами, не сумнівайтеся в цьому», – заявив він.

«У Reform є основа для того, щоб кинути серйозний виклик не тільки консерваторам, а й Кіру Стармеру [новому прем’єр-міністру Великої Британії] та його Лейбористській партії, – сказав професор політології Кентського університету Метью Гудвін, – питання в тому, чи зможе Найджел Фараж вибудувати організацію, партійну структуру і професійну діяльність, здатну домогтися цього, з чим у нього раніше були проблеми з його попередніми партіями».

Дійсно, незважаючи на несподіваний успіх правих популістів, уже під час їхньої передвиборчої кампанії було виявлено кілька важливих проблем. Для початку, їм довелося усунути кількох кандидатів від виборів через їхні расистські та гомофобні висловлювання.

Самі «реформісти» пояснюють те, що трапилося, швидкістю, з якою їм довелося набирати кандидатів, і невдачами в їхній перевірці. А Фараж визнав, що йому потрібно зробити Reform більш «професійною і демократичною», і заявив, що «позбудеться» деяких «ідіотів», яких прийняли до партії.

«Особливість «реформістів» у тому, що вони не довели свою ефективність як організація, тож подивимося, чи зможуть вони стати професійнішими, – сказав директор британського аналітичного центру U.K. in a Changing Europe в Лондоні Ананд Менон, – якщо вони хочуть бути серйозною партією, то повинні організуватися та обачніше ставитися до кандидатів… Це не може відбуватися за принципом: «Давайте вип’ємо пива в барі та покличемо туди журналістів». Крім того, сам Найджел Фараж у минулому насилу делегував управління партією або ділився славою із соратниками по партії. Він також нерідко сперечався з ними.

Лідеру ультраправих «очевидно, важко змиритися з будь-якою опозицією або альтернативою курсу партії, яку запропонував хтось інший, – сказав професор політології Лондонського університету королеви Марії Тім Бейл, – він воліє сам нести за все відповідальність».

Щоб Reform стала справжньою партією, їй необхідна не тільки чітко вибудувана партійна структура, а й яскраві політичні діячі, які представлятимуть її на виборах різного рівня. Її успіх на нещодавніх парламентських виборах багато в чому пояснювався фактором самого Фаража, який вирішив взяти участь у передвиборчій кампанії на останньому етапі на початку червня. Якби він, як заявляв раніше, дійсно відійшов би від британської політики, щоб підтримати свого американського союзника Дональда Трампа в боротьбі за президентське крісло на виборах у листопаді, то «реформісти», цілком імовірно, не домоглися б таких результатів. І якщо ультраправі справді хочуть конкурувати з двома головними британськими партіями, і тим паче розраховують виграти вибори і сформувати свій уряд, то одного політичного авторитету Фаража для цього, швидше за все, не вистачить. Ба більше, його прагнення особисто нести за все відповідальність зіграє проти нього, якщо він коли-небудь обійме посаду прем’єра, оскільки жоден, навіть найавторитарніший політик не може одноосібно контролювати все.

Нарешті, незважаючи на нещодавній успіх Reform, експерти вважають, що ультраправі не зможуть залучити голоси виборців, які голосують за лейбористів. «Економічна політика «реформістів» досить тетчеристська [повторює політику консервативної прем’єрки Маргарет Тетчер у 1980-х роках, яку ліві недолюблюють], а їхня політика щодо імміграції є надто радикальною та жорсткою для більшості виборців, які підтримують лейбористів», – сказав Тім Бейл.

Можливий спосіб для ультраправих зберегти свою популярність – це вступити в союз або зовсім об’єднатися з консерваторами, які програли, з лав яких вони багато в чому і вийшли. Фараж, який перебував у Консервативній партії до 1992 року, говорив, що «реформісти» можуть витіснити консерваторів або зовсім захопити контроль над партією.

У самій Консервативній партії, в якій якраз збираються обирати нового лідера замість екс-прем’єра Ріші Сунака, який програв, думки щодо того, як вчинити з конкурентами з Reform, розділилися. Частина правих консерваторів вважають, що потрібно запросити Фаража повернутися в їхню партію. Інші ж побоюються, що цей крок може відштовхнути від партії виборців з більш поміркованими поглядами.

Водночас ситуація для поміркованого крила консерваторів складається не надто сприятливо, оскільки їхня ключова лідерка Пенні Мордонт, колишня лорд-голова Ради та лідерка Палати громад в уряді Сунака, зазнала поразки на нещодавніх виборах та втратила своє місце у парламенті, що виключило її з боротьби за посаду очільника партії. У результаті посилилися позиції представників правого флангу консерваторів, на кшталт екс-міністра підприємництва і торгівлі Кемі Баденок і колишнього міністра внутрішніх справ Суелли Браверман.

Риторика тієї ж Браверман почасти перегукується з тим, що говорить сам Фараж, і вона вже заявила, що Консервативна партія «повинна вітати [його можливе повернення]». Вона сказала, що консерватори «повинні бути гостинною та інклюзивною партією» і не повинні виключати тих, хто підтримує їх і хоче, щоб вони були обрані. «У майбутньому нам потрібно знайти якийсь спосіб працювати разом, тому що між нами не повинно бути великих розбіжностей», – додала Браверман.

Однак сам Фараж поки що не виявляв особливого бажання повернутися до лав консерваторів. Перед нещодавніми виборами він заявив The New York Times, що «щиро не бачить, що Консервативна партія в тому вигляді, в якому ми її знаємо, взагалі підходить для досягнення своїх цілей: «Брексіт» продемонстрував відмінності між двома дуже чіткими крилами». На запитання, чи може він усе ж таки приєднатися до консерваторів, Фараж відповів: «Цього не станеться». За словами Метью Гудвіна, Фараж ще довго не вступатиме до лав консерваторів. «Він просто не вірить у Консервативну партію», – сказав експерт.

Однак ця ситуація цілком може змінитися в майбутньому, особливо якщо враховувати, що, за результатами опитування The Independent, проведеного ще до парламентських виборів, саме Фаража вважали найпопулярнішим кандидатом на зміну Ріші Сунаку на посаді очільника консерваторів, якщо лейбористи переможуть на виборах. Так і сталося, і оскільки Консервативна партія дедалі більше схиляється вправо, можливо, для лідера Reform у ній ще знайдеться місце.

Нині боротьба між «реформістами» і консерваторами розколює правий електорат, оскільки вони борються за голоси одних і тих самих виборців. Щоб позмагатися з лейбористами на наступних виборах, Фаражу потрібна підтримка більшості консервативних виборців. А щоб отримати цю підтримку, йому необхідно або повністю витіснити Консервативну партію з політичного поля, або ж вступити з нею в союз, а можливо і зовсім об’єднатися. Якби «реформісти» і консерватори на минулих виборах виступали єдиним фронтом, то вони, нехай і з невеликим відривом, обійшли б лейбористів і перемогли.

Зі схожою ситуацією в минулому зіткнувся союзник Фаража Дональд Трамп, який, однак, не став протистояти Республіканській партії, створивши свою, а захопив контроль над нею і зараз є найпопулярнішим кандидатом від республіканців на майбутніх президентських виборах. Щоб перемогти в політичній боротьбі, Фаражу, можливо, доведеться вчинити так само. А інакше третє місце в перегонах може так і залишитися найкращим результатом в історії «реформістів».