Асад утік – Сирія залишилася: що відбувається в країні після падіння режиму

Падіння режиму Башара Асада в Сирії виявилося несподівано стрімким: після кількох років затишшя опозиційні сили рушили до Дамаска і не зустріли жодного опору з боку асадівської армії. Після втечі Асада Сирія знову опинилася між сунітами і шиїтами.

Повстанці діляться на кілька груп, найважливіша з яких – це салафіти на чолі з організацією «Хайят Тахрір аш-Шам». Раніше відомий як «Джабхат ан-Нусра», цей рух відколовся від «Аль-Каїди» і з 2019 року діє самостійно, підтримуючи контакти з Туреччиною. Прихильники цього руху заявляли, що їхньою метою є звільнення Сирії від Асада. Також до них примикає безліч інших салафітських організацій, усі вони – сунітського спрямування.

27 листопада салафіти почали свій шлях з Ідлібу і просувалися узбережжям. Потім повстанці захопили Алеппо – друге велике місто в Сирії. Трасою M5 вони досить швидко дісталися на південь, до міста Хама, потім до Хомса і доїхали до Дамаска. До салафітів приєдналися друзи, які живуть на сирійських Голанах. Таким чином повстанці зуміли захопити всю південну частину Сирії, зокрема стратегічні пункти країни.

Після захоплення Дамаска і втечі Асада країна залишається розділеною, оскільки північний схід Сирії контролюють курди. Вони також виступали проти асадівського режиму: їхній рух хоче звільнити Курдистан. Курди встигли захопити Дейр-ез-Зор, стратегічно важливий пункт з боку Іраку. Якщо з друзами салафітам вдалося домовитися одразу, то з курдами така співпраця неможлива. Ймовірно, втеча спільного ворога призведе до нового сплеску насильства між ворогуючими рухами.

У вразливе становище потрапили алавіти (відгалуження шиїтів): тривалий час вони підтримували Асада і обіймали вищі посади в уряді та армії. Лідер алавітів Абу Мухаммед аль-Джулані виступив із промовою, що він готовий підтримати уряд, у якому будуть представлені меншини. Однак після кількох десятків років гноблення представники сунітських рухів накопичили невдоволення алавітами і вважають їх прихильниками Асада.

Інший важливий гравець у цьому регіоні – Туреччина – фактично зіграла вирішальну роль у поваленні Асада. Без її допомоги повстанці не змогли б так активно виступити проти режиму. Туреччина традиційно підтримувала угруповання ісламістів на півночі країни, намагаючись створити буферну зону і знищуючи курдів. Для цього турецькі силовики вербували бійців із Центральної Азії, з Близького Сходу та Північної Африки. Фактично з 2019 року північні території країни окуповані Туреччиною.

Приводом для початку наступу на Дамаск стало припинення вогню між Ізраїлем і «Хізбаллою». Союзники Асада – Іран і «Хізбалла» – виявилися сильно пошарпані війною з Ізраїлем і не змогли або не захотіли протистояти повстанцям. Тегеран ніяк не втручався в події в Сирії, оскільки перекидання військ у Дамаск було б логістично надзвичайно важким через погіршення відносин з Іраком. Крім того, така масштабна кампанія з порятунку Асада могла б призвести до заворушень усередині країни.

Падіння Асада можна сприймати як слабкість його іншого цінного союзника – Росії, завдяки якій сирійський президент утримав владу 10 років тому. Аналітики вважають, що концентрація Москви на війні в Україні призвела до дипломатичних поразок в інших регіонах. І на Близькому Сході, де Росія традиційно вважала себе важливим гравцем, втрата Сирії виглядає як відхід Москви. Доля російських військових баз тепер неясна.

Незважаючи на значну військову підтримку, Росія не змогла запропонувати Сирії нічого привабливого: населення на підконтрольних Асаду територіях переживало гуманітарну катастрофу і страждало під пресом корумпованих силовиків. Цим пояснюється блискавичний розвал армії Асада під час наступу опозиції: ніхто не бачив для себе якихось вигод підтримувати режим, який існує тільки завдяки допомозі ззовні.

Загалом падіння Асада призвело до того, що в Сирії склалися дві головні вісі: шиїтська, проіранська і суністська, на боці якої виступає Туреччина. При ослабленні першої силу набирає друга сторона, що свідчить про певний процес радикалізації турецької влади. Пов’язаних із «Братами-мусульманами» президент Туреччини Ердоган уже вирішив одну проблему – це усунення Асада. Тепер у політика з’явився шанс вирішити другу: це розв’язання проблеми курдської незалежності за допомогою проксі-сил сирійських повстанців.

Створення нового уряду стає справою вкрай складною. Головною тимчасового кабінету призначено Мухаммеда аль-Башира до 1 березня 2025 року. Раніше він очолював «Сирійський уряд порятунку», який сформувала коаліція «Хайят Тахрір аш-Шам» в Ідлібі. За умови, що саму коаліцію визнано в західних країнах терористичною, нова влада в Сирії стикається з питанням легітимності як для самих сирійців, так і для міжнародних гравців – і їй доведеться зовсім по-іншому вибудовувати відносини як із західними країнами, так і з колишніми союзниками – Іраном і Росією.