«Балканський гамбіт»: як змінюється політика Заходу щодо Сербії?
У липні 2023 року 56 європейських і американських законодавців надіслали лист держсекретареві США Ентоні Блінкену, голові європейської дипломатії Жозепу Боррелю і міністрові закордонних справ Великої Британії Джеймсу Клеверлі, вимагаючи посилення політики Заходу щодо Сербії, передусім щодо проблеми Косово. Після цього в американських і німецьких ЗМІ з’явилися публікації, що критикують західні країни за «умиротворення» Сербії в обмін на її можливе приєднання до санкцій проти Росії.
Деякі експерти побачили в цьому зміну колишньої політики Заходу щодо Сербії, яку сподіваються залучити до складу ЄС. Але чи справді західні країни змінюють свою політику на сербському напрямку? І як із цим пов’язана косовська проблема та зв’язки Сербії з Росією?
Незважаючи на своє прагнення до Євросоюзу, кандидатом на вступ до якого Сербія стала 2012 року, ця країна продовжує зберігати традиційно близькі відносини з Росією. Ще з часів підтримки Російською імперією незалежності Сербії у ХІХ столітті та звільнення СРСР території Югославії під час Другої світової війни ця країна є однією з найбільш проросійських у Східній Європі.
Нині Росія підтримує Сербію, наприклад, у питанні Косова, заперечуючи незалежність цієї республіки і виступаючи за територіальну цілісність Белграда. Також Москва заявляє про «захист інтересів боснійських сербів», розвиваючи стосунки з президентом Республіки Сербської в рамках Боснії і Герцеговини Мілорадом Додіком, що створило їй репутацію «друга Сербії».
У минулому Белград погодився на просування російських інтересів у своєму енергетичному секторі в обмін на політичну підтримку з боку Москви. У 2008 році країни підписали довгострокову угоду про співпрацю в енергетичній сфері, яка надала можливість російській «Газпром нафти» купити ключову сербську нафтохімічну компанію Naftna Industrija Srbije (NIS). Натомість, за словами тодішнього президента Сербії Бориса Тадича, Москва пообіцяла підтримувати інтереси Белграда в Раді Безпеки ООН, особливо з питання Косова.
Зараз російські структури не тільки контролюють газові ресурси Сербії і транспортну інфраструктуру, а й володіють половиною єдиного в країні газосховища в Банатському Дворі, використовуючи ці активи для захисту власних інтересів.
Символом дружніх відносин між двома країнами є Сербсько-російський гуманітарний центр у Ніші, який існує з 2012 року. Офіційно в ньому тренують співробітників цивільної оборони, але багато хто вважає, що центр є оплотом російської розвідки.
Останніми роками Москва використовувала тісні політичні та енергетичні зв’язки для розширення свого впливу в сербських ЗМІ, науці, культурі та неурядових організаціях, наприклад, у Православній церкві. Проросійські погляди висловлюють не лише підконтрольні уряду ЗМІ, а й низка опозиційних.
У цій ситуації після початку російсько-української війни провідні сербські ЗМІ просували думку Москви про те, що розпочати СВО було правильним рішенням. Вони також критикували Захід, незважаючи на офіційний нейтралітет Сербії у війні, а в Белграді відбулося кілька масових проросійських демонстрацій.
Зараз багато сербів розглядають Росію як єдиного і перевіреного часом захисника інтересів Сербії. Це проявляється як у підтримці позиції самої Москви, так і в оцінках президента РФ Володимира Путіна. Так, у червні 2022 року понад 45% сербських респондентів оцінювали його позитивно, а близько 40% вважали Росію найближчим партнером Сербії. Для порівняння, ЄС у такій якості назвали 30%.
Президент Росії Володимир Путін
Про свої унікальні стосунки з Путіним заявляє і президент Сербії Александр Вучич, тим самим надаючи собі авторитету в очах проросійської частини свого електорату. Саме за Вучича Сербія відмовилася вводити санкції проти Росії після початку війни з Україною. Виступаючи в лютому 2023 року після засідання Ради національної безпеки країни, президент обґрунтував це рішення тим, що РФ була «єдиною країною, яка не ввела санкції проти нас у 1990-ті роки»
Президент Сербії Олександр Вучич
Водночас відносини двох країн не можна назвати безхмарними, і російсько-українська війна загострила протиріччя між ними. Так, ще 2019 року сербська державна компанія «Крушик» продавала Україні мінометні снаряди.
Питання про експорт сербської зброї до Києва знову порушили з початком конфлікту, а в ЗМІ з’явилися фотографії озброєнь, захоплених російськими військами. У квітні цього року Сербії навіть довелося спростовувати інформацію про продаж зброї та боєприпасів Україні після того, як з’явився документ Пентагону, який стверджує протилежне.
Також Белград, незважаючи на заяви про свій нейтралітет, фактично підтримав Україну в питанні збереження її територіальної цілісності. Він не визнав приєднання до Росії Криму, Донбасу та інших регіонів, що є цілком логічною позицією для Белграда, який перебуває в схожій ситуації з Косово. Цю позицію досить чітко висловив посол Сербії у Вашингтоні Марко Джурич, який заявив CNN:
«Сербія глибоко прихильна ідеї стати членом Європейського Союзу, проголосувала за резолюцію ООН, яка засуджує дії Росії на території України, підтримала її територіальну цілісність і суверенітет, а також неодноразово направляла різні види допомоги».
І хоча Сербія не ввела санкції проти Росії, вона вже відчуває на собі їхні негативні наслідки. Так, контрольована Росією сербська NIS постраждала від обмежень, запроваджених західними країнами на ввезення російської нафти трубопроводом JANAF через нафтові термінали в Хорватії. Також ослабло і військове співробітництво двох країн, оскільки Белград фактично не може купувати в Москви зброю за підписаними контрактами, у зв’язку із західними санкціями.
Усі ці обставини свідчать про те, що, незважаючи на все ще близькі відносини двох країн, статус Сербії як проросійського оплоту на Балканах, зараз слабшає, і надалі може змінитися, особливо якщо Белград вступить до Євросоюзу. Однак цьому заважає серйозна проблема, яка великою мірою і не дає Сербії стати членом європейського співтовариства – питання Косова.
Говорячи про політику західних країн щодо Сербії, ми ніяк не можемо обійти проблему Косова, яка особливо загострилася останнім часом. З 2008 року, коли ця республіка проголосила незалежність, що було підтримано Заходом, питання Косова фактично залишається головним каменем спотикання, який не пускає Белград до Євросоюзу та заважає розвиткові його відносин з європейською спільнотою.
Необхідно зазначити, що за цей час ЄС і США робили неодноразові спроби примирити дві країни, однак здебільшого безуспішно, причому з вини обох сторін.
Черговий виток загострення стався в листопаді 2022 року, коли мери чотирьох муніципалітетів на півночі Косова, де серби становлять близько 90% населення, одночасно пішли зі своїх посад. Додамо, що ці мери були представниками «Сербського списку» – політичної партії, що представляє інтереси сербської громади в республіці та є союзницею Сербської прогресивної партії – правлячої партії Сербії, яку донедавна очолював президент країни Александр Вучич.
За головами муніципалітетів пішли поліцейські, чиновники і судді з числа етнічних сербів. Це створило вакуум влади в регіоні, який вимагав нових виборів, які мали відбутися в грудні минулого року.
«Сербський список» оголосив, що не братиме участі в нових виборах після бойкоту їх сербами, що стався за повної підтримки Вучича. В обстановці напруженості уряд Косова ухвалив рішення відкласти вибори до квітня 2023 року за цілковитої підтримки західних країн, включно зі США, Великобританією, Францією, Німеччиною та Італією.
Квітневі вибори етнічні серби бойкотували, як і обіцяли, і в цих умовах албанці перемогли без будь-якої альтернативи. Щоправда, на виборах у північних муніципалітетах Косова голосували близько 1,5 тис. осіб, а явка становила 3,5%, що робить вибори далекими від репрезентативності. Однак тут уперся вже прем’єр Косова Альбін Курті, який вважає вибори легітимними:
«У нас є чотири мери, легітимність яких є низькою. Але, тим не менш, немає нікого більш легітимного, ніж вони. У нас має бути верховенство закону. Ми демократична республіка», – заявив він.
Прем’єр-міністр Косово Альбін Курті
З підтримкою уряду і місцевої поліції албанські мери змогли потрапити до своїх офісів, незважаючи на протидію сербів. Демонстрації сербського населення розігнали сльозогінним газом, проте серби вступили в запеклі бої з миротворцями НАТО, унаслідок чого понад 50 учасників протестів і 30 солдатів дістали поранення.
Після цього реакція західних країн обрушилася саме на прем’єра Курті та Косово. Республіку усунули від спільних військових навчань зі США, виключили з європейських інфраструктурних проєктів, а також ввели проти неї санкції, які, за оцінками Косовського бізнес-альянсу, можуть коштувати економіці країни 500 мільйонів євро до кінця 2023 року.
Водночас у березні, після довгих місяців перемовин, під егідою США та ЄС, Косово та Сербія нарешті досягли угоди про нормалізацію відносин. Однак Вучич покинув Охрид у північній Македонії, де відбувалися переговори, не підписавши угоди, пославшись на неможливість зробити це: «У мене дуже великий біль у правій руці… цей біль може тривати протягом чотирьох років».
У підсумку ця угода так і не набула чинності, і кожна зі сторін звинувачує іншу в затягуванні процесу. Саме після цього в липні 56 європейських і американських законодавців надіслали лист держсекретареві США Ентоні Блінкену, голові дипломатії Євросоюзу Жозепу Боррелю і міністру закордонних справ Великої Британії Джеймсу Клеверлі з вимогою жорсткішої політики Заходу щодо Сербії, передусім з питання Косова.
Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель
«Ми просимо повернути баланс і пропорційність у відносинах із Косово і Сербією», – написали вони, додавши, що чинний підхід не показує результатів.
За цим листом послідували статті в американських і німецьких ЗМІ, включно з CNN і Frankfurter Allgemeine Zeitung, які критикують західні країни за «умиротворення» Сербії. За словами наукового співробітника Інституту досліджень зовнішньої політики США Річарда Кремера, подібне висвітлення події в західних виданнях не є чимось дивним: «Ці скромні прояви невдоволення Белградом вказують на те, що деяким західним лідерам набридли маніпулятивні махінації Вучича».
У цьому ж листі законодавці піддали Вучича критиці за тісні зв’язки з уже згаданим президентом Республіки Сербської у складі Боснії і Герцеговини Мілорадом Додіком, проти якого США запровадили санкції за «підрив Дейтонських мирних угод», що поклали край Боснійській війні 1992-1995 років.
Також Сполучені Штати запровадили санкції проти глави сербської розвідки Олександра Вуліна за ймовірну причетність до незаконних поставок зброї, торгівлі наркотиками та зловживання службовим становищем. Також Вулін відомий своєю проросійською позицією.
Кремер заявив, що «безпрецедентні санкції Міністерства фінансів США щодо Вуліна, оскільки він є чинним сербським чиновником, можна справедливо інтерпретувати як попередження», – сказав Кремер. «Ще невідомо, чи вистачить у Вашингтона і його партнерів сміливості ввести санкції проти інших людей, подібних до Вуліна».
Глава сербської розвідки Олександр Вулін
Зі свого боку Вучич підняв ставки. У відповідь на санкції проти Вуліна президент Сербії заборонив експорт зброї з країни на 30 днів, заявивши, що «все має бути підготовлено на випадок агресії проти Республіки Сербія». Фактично йшлося про можливий конфлікт із країнами Заходу, що підривало всі їхні зусилля не тільки з розв’язання косовської кризи, а й із залучення Сербії до європейської спільноти.
У світлі всього вищесказаного виникає питання – чи може нова політика західних країн розв’язати конфлікт у Косові та залучити Сербію до ЄС? Поки що посилення західної політики веде лише до більшого конфлікту з Белградом і, в перспективі, до його ближчих стосунків не тільки з Росією, а й із Китаєм, який інвестує дедалі більші гроші в сербську економіку. Як же Захід може вирішити цю проблему?
Один із можливих виходів – це якомога швидше прийняття Сербії до Євросоюзу. Однак це означатиме конфлікт з іншими кандидатами до ЄС, на кшталт Молдови, України та Грузії, які також прагнуть до європейського співтовариства, особливо якщо прийняття Сербії відбудеться без умов, що висуваються іншим кандидатам. Також це означатиме крах політики Заходу щодо підтримки Косова, незалежність якого визнали більшість європейських країн, і неминуче спровокує новий косовський конфлікт.
Інший можливий вихід – це відхід Александра Вучича з поста президента Сербії. Наразі в країні вирує економічна криза зі зростанням інфляції, а також масові протести, яких не було з часів Слободана Мілошевича, причиною яких стала стрілянина в кількох школах, унаслідок чого загинули 18 осіб.
Вучич уже заявив, що дострокові парламентські вибори в країні відбудуться 17 грудня цього року. Також на тлі протестів він залишив пост глави правлячої Сербської прогресивної партії, яким став Мілош Вучевич.
Новый глава Сербської прогресивної партії Мілош Вучевич
З огляду на те, що Сербія є парламентською республікою, прихід на посаду прем’єра в результаті виборів представника опозиції вже може серйозно вплинути як на розв’язання косовської кризи, так і на вступ Белграда до Євросоюзу. Однак з урахуванням того, що режим Вучича, який контролює щонайменше всю виконавчу владу в країні, є авторитарним, цей результат є не надто вірогідним, принаймні наразі. Водночас у міру наростання економічної кризи та протестів у крісло як прем’єра, так і лідера Сербії все ж таки можуть прийти прозахідніші політики, схильні до компромісу в питанні Косова.
І, нарешті, третій можливий варіант – це створення на півночі Косова, де здебільшого живуть серби, автономних муніципалітетів, як було передбачено ще Брюссельською угодою 2013 року про нормалізацію відносин між республікою і Сербією. У рамках угоди Белград може створити автономію на півночі Косова, яка функціонуватиме відповідно до правової системи Приштини, при цьому косовська поліція залишиться єдиним правоохоронним органом в автономії.
Однак через десять років після підписання угоди автономію так і не було створено, що призводить до ще більших непорозумінь між Сербією і Косово. Так, є побоювання, що, отримавши можливість впливати на ситуацію всередині Косова, Белград провокуватиме постійні конфлікти в країні, що зрештою може призвести до нової війни на Балканах, подібно до того, як це сталося з Мінськими угодами та Україною. Як косовські, так і західні політики бояться повторення ситуації з Республікою Сербською Мілорада Додіка.
Президент Республіки Сербської Мілорад Додік
Водночас утворення сербської автономії на півночі Косова може бути єдиним рішенням довгого конфлікту. У разі створення автономії Приштина не тільки може заспокоїти місцевих сербів, а й створити майданчик для обговорення подальших відносин з Белградом. У разі приходу нового більш прозахідного керівництва Сербії, що зовсім не є неможливим з огляду на прагнення сербських політиків до ЄС, створення автономії може стати причиною для нього все ж таки визнати незалежність Косова з умовою, що Пріштина поважатиме права місцевих сербів. Також це може заспокоїти і населення самої Сербії, яке все ще схильне розглядати Косово як провінцію, що відпала, а не як незалежну країну.
А якщо Захід продовжить, як і зараз, підтримувати створення сербської автономії в Косові, це згодом може привернути до нього населення Сербії, особливо молодих поколінь, які зростають в умовах дедалі більшої інтеграції з ЄС. В умовах триваючої конфронтації західних країн з Росією для Сербії, фактично оточеної державами-членами НАТО і ЄС, не залишається виходу, окрім як дедалі більше втягуватися в західні структури, а для цього будуть потрібні і подальші поступки з питання Косова.