Черговий плацдарм чи оборонні заходи: чи варто побоюватися білорусам щодо регіонального угруповання військ?

Буквально з перших днів військового конфлікту між Росією та Україною серед білорусів почала зріти тривога щодо можливої ​​прямої участі у ньому. Причому, враховуючи Союзну державу, борги та політику Лукашенка загалом зрозуміло на якому боці. А з кінця вересня, коли в РФ було оголошено часткову мобілізацію, почалася практично паніка: “А раптом і в нас теж, а що робити, а чи треба кудись бігти?”. Остаточно засмутило білоруські нерви прибуття на територію країни регіонального угруповання військ, у рамках якого в Білорусь буквально ринув потік російських військових. Але про все по порядку.

Мобілізації немає і не буде

Отже, 21 вересня 2022 року в Росії оголошено часткову мобілізацію. І начебто — все зрозуміло (начебто мають закликати вибірково), але при цьому незрозуміло нічого (складається враження, що “гребуть” усіх без розбору). На тлі того, що відбувається в сусідній державі, в Білорусі зростає напруга. Тим більше, що буквально того ж дня (і напередодні) розпочинаються якісь активні зустрічі — обговорення на тему безпеки за участю високопосадовців, включаючи самого Лукашенка та держсекретаря Ради безпеки Вольфовича. Та й російсько-білоруські консультації у Москві теж спокою не додавали.

І ось у такій тривожній обстановці глава білоруського Радбезу Олександр Вольфович робить якусь досить двозначну заяву:

З одного боку, здається, що ніхто білоруських чоловіків не відправляє воювати, але з іншого, що означає “мобілізована і так”, а раптом – без указів, що називається “почнеться”? Очевидно, політики це зрозуміли, тому вже через кілька днів сам Лукашенко наголосив, що “не буде жодної мобілізації. Це брехня”.

І все б добре, якщо не думати про те, що прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков буквально напередодні підписання указу про частковий заклик говорив фактично те саме, мовляв, і ні про що таке не йдеться. Але ми ж розуміємо, що подібні рішення не приймаються “після дощу в четвер”, очевидно, що така постать як Пєсков, вимовляючи: “Сьогодні – ні, про це не йдеться”, – все чудово знав …

Але повернемось до Білорусі. Потім почалося поширення усіляких чуток, мовляв, студентам потрібно обов’язково з’явитись у військкомат. А ближче до кінця вересня взагалі деякі білоруси (призовники і військовозобов’язані в запасі) почали отримувати повістки. Вочевидь, перша думка у суспільстві: “Почалося!”. Лише знову посипалися заспокійливі заяви. Міноборони роз’яснило, що нічого боятися не треба: всього збори, причому планові, причому щорічні. До речі, пізніше виявилося, що Лукашенко просто доручив навести порядок:

“Через військкомати ми перевіряли і перевірятимемо військовозобов’язаний склад, усіх військовозобов’язаних, які числяться у нас у запасі. Треба у кожному районі без жодного гвалту, без шуму. Те, що я вам і доручав. Закінчиться жнивна кампанія, акуратно треба закликати в районі людей, подивитися їх наявність та уточнити всі наші матеріали, списки та документи у військкоматах”.

Тільки ні це, ні багаторазові заяви Держсекретаря Ради безпеки Вольфовича про відсутність планів щодо мобілізації в Білорусі досі нікого не заспокоїли. Люди продовжують жити, як на пороховій бочці. Тим більше, що приблизно через місяць після початку всієї цієї метушні з мобілізацією пролунав черговий оборот, який засяде в умах надовго – “регіональне угруповання військ”.

Тільки оборона

Так от, якщо хтось таки зумів заспокоїти себе щодо мобілізації, то новина про те, що до Білорусі прибудуть російські війська (та ще й із технікою), запустила маховик паніки наново.

До речі, найуважніші і стежать за політикою, за ідеєю, мають бути в курсі, що регіональне угруповання військ — це, якщо зовсім перебільшено, така армія, яка здебільшого складається з білоруських військових і частково з російських. Всякі білорусько-російські навчання, той самий “Захід” чи “Союзна рішучість”, проходили за участю цього формування. Тому не можна сказати, що РГВ з’явилася лише у світлі останніх подій, власне, будувати конспірологічні теорії тому не варто. Але з огляду на обстановку, безумовно, когось на якісь думки це все навести може.

Але постараємося подивитися на ситуацію без емоцій. Так, Лукашенко визнав, що “на західних кордонах Союзної держави розпочалося загострення”. Але, по суті, так воно і є.

Тепер звернемо увагу на військовий контингент, що прибув. Його чисельність становить близько 9 тис. осіб. В основному це ВДВ і танкові підрозділи. Також у ЗМІ фігурують дані, що до Білорусі загалом опиниться до 200 бойових машин, 100 гармат та мінометів калібром понад 100 мм, а також 170 танків. Немало, звичайно, але, з іншого боку, важко сказати, що це колосальна військова міць. Справді, дуже схоже, що РГВ — суто оборонне рішення. Втім, саме про це й кажуть представники Міноборони:

“Ще раз наголошуємо, що завдання Регіональне угруповання військ є суто оборонними. А всі заходи, які проводяться зараз, спрямовані на адекватне реагування на дії поблизу наших кордонів”.

При цьому, безумовно, якщо знадобиться, РГВ зможе піти й у наступ, чого, звісно, ​​нікому з мешканців Білорусі не хотілося б.

Білоруські вигоди

Незважаючи на всю напруженість, яка виникла навколо регіонального угруповання військ, це таки позитивне явище для країни.

Так, якщо раніше хтось із НАТОвських сусідів (читаємо “Польща”) планував посягнути на білоруські території, які не дають їм спокою вже досить довгий час (і навіть задовго до 2020-го року), то тепер стає очевидним, наскільки це буде ризикований крок. Адже тепер у Білорусі розташована російська авіація, яка дозволяє вражати цілі на далеких дистанціях (до речі, якби вся увага РГВ була спрямована на Київ, то обійшлися б Су-25 та Су-35). Таким чином, виходить навіть не оборона, а чіткий сигнал усі, хто хотів би використати у своїх інтересах напружену обстановку.

До речі, цей сигнал, здається, вловили.

Реакція ЄС

Реакція Заходу була негайною. Так, представник зовнішньополітичної служби Євросоюзу Петер Стано буквально того ж дня, як Лукашенко оголосив про формування РГВ, заявив, що все це призведе до нової ескалації війни в Україні:

“Ми чули заяву [Олександра Лукашенка] про те, що Білорусь та Росія починають задіяти спільне угруповання військ. Якщо це станеться, то це буде нова ескалація та не залишиться без відповіді Євросоюзу”.

Крім того, Стано назвав “безпідставними та неприйнятними” слова Лукашенка з приводу того, що з української території може бути завдано удару Білорусі. А, як відомо, диму без вогню не буває.
Слідом до “умовлянь не воювати” підключилося і НАТО. І навіть президент Франції Макрон почав погрожувати “серйозними проблемами” Лукашенку.

Загалом, розбурхали всіх.

А що Росія?

Росію, безумовно, розгортання угруповання дуже влаштовує. По-перше, перекидання своїх сил до українських кордонів. По-друге, можливість отримати доступ до транспортної інфраструктури Західної України (адже через неї йдуть постачання озброєнь). По-третє, у Білорусі формується ще одна досить потужна база озброєння, провізії, людських ресурсів. Зручно, як кажуть, “на разі”

Цікаво і водночас тривожно, як розвиватимуться події далі. Поки що створення регіонального угруповання військ виглядає як звичайні навчання, до яких з горем навпіл і білоруси, і росіяни вже звикли. При цьому, начебто, має забезпечуватися додатковий спокій, судячи з заяв сторін, нічого не почнеться поки хтось не зробить перший крок. А на нього навіть ті, хто теоретично був готовий, уже ніхто не піде. Тільки от якось тривожно.