Центральноазіатські репортери: наші в Україні

У 2014 році Росія анексувала Крим та вторглася до Донецької та Луганської області України. Наступні вісім років тема ненависті стала основною на федеральних каналах. Тому частина суспільства впевнена, що там існує дискримінація за етнічним та мовним принципом. Як живуть вихідці з Центральної Азії, які відмовилися покинути країну в цей страшний час і що вони думають про все, що відбувається?

Абдураїм Рискулов – уродженець Киргизстану із міста Кизил-Кія. Вже багато років він живе неподалік Києва. Його затишний 2-поверховий будинок, на будівництво якого пішло багато сил і засобів, прикрашений квітковими клумбами.

Абдураїм – майстер спорту з боксу, який безкорисливо тренує молодь, яка вже завойовувала призові місця на чемпіонаті України, але це далеко не єдине його досягнення. Через вік Абдураїма не прийняли в армію, хоча він і намагався це зробити. Але серед наших є чимало тих, хто зараз служить у збройних силах України.

«Я депутатом обрався в один із великих багатих районів України. У Києво-Святошинському районі. Тут конкурентів дуже багато. Якби вони справді були націоналістами – не обрали мене мажоритарно. Сказали б: «Киргиз, хто ти такий? У нас є свої». Немає поділу: ти такої нації, ти такої нації, ти так розмовляєш, а ти ось так розмовляєш.»

Ровшанбек Разметов – етнічний Узбек, що народився Туркменістані. Після закінчення служби в армії він залишився жити в Україні. Пропрацював адвокатом 21 рік і навіть був обраний до ради адвокатів міста Києва, а сьогодні він служить у ЗСУ. Має четверо дітей, старша з яких – 27-річна дочка, так само як і батько військовослужбовець і з самого початку перебуває на війні. Ровшанбек має що сказати жителям Центральної Азії:

«Я б їм порадив не йти воювати до України. Це не ваша війна. Грошей на чужій крові не заробиш, та й для мусульман це «харам». Хоча для нас, українських мусульман, і, зокрема, для мене – ця війна є священною. Нам тут ніхто не заважав вірити та відвідувати мечеть…»

Філософ, вчений-історик Рустем Жангожа народився у Фрунзе та працював скелелазом-монтажником на Токтогульській ГЕС. Його син Алан воює на сході у лавах ЗСУ. За довге життя Рустем жодного разу не стикався з проявами ксенофобії:

«Я можу вас супроводжувати до Івано-Франківської області, Львівської області. І там, коли розуміють, що ти погано говориш українською – тут же переходять на загальнозрозумілу російську. Жодних проблем з моєю не патріотичною фізіономією тут немає, хоча якщо слухати їхню пропаганду, то мені небезпечно гуляти взагалі. Це просто смішно. Навпаки, якось дуже чуйні стосовно мене…»

Ґуля Поготова народилася в Туркменістані. Сьогодні її фармацевтична компанія є однією з найбільших в Україні. Крім того, вона продовжує займатися журналістикою. І жодних проблем у спілкуванні російською у неї не виникає.

«Коли я приїжджала на західну Україну по роботі – намагалася «розмовляти українською мовою, але це не дуже гарно виходило в мене на той час». І дуже багато хто просто сміявся. Це був просто гумор і позитив. У відповідь завжди було чути лише: «Та гаразд, не напружуйся, все нормально. Говори так, як тобі зручно. Ми тут зрозуміємо все». Навіть у західній Україні. І зараз так само. Просто на сьогоднішній день українська мова стала більш актуальною, а не тому, що тут якісь бандерівці вигадані.»

Розважений довгі роки займається інвестиціями у сферу освіти в Україні. За цей час він добре вивчив характер Українського народу і вважає, що навіть попри важкі наслідки війни українці не втрачають віри в людей:

«Є відоме прислів’я: «Моя хата з краю». Багато хто не знає її продовження «ворога першим зустрічаю». Ось в українців такий характер. Коли афганська війна була, Радянський Союз увійшов до Афганістану, щойно новачки прибували, командир запитував: «Українці окремо». Найбоєздатнішими це були українці. Найбільш творчими були українці. А щодо нетерпимості, ось ви ходите Києвом, відчуваєте щось? Якщо ви нормальна людина – розмовляйте будь-якою мовою. У крайньому випадку українці візьмуть гугл-перекладач.»

Ойбек Фарманов народився в Джалал-Абаді, а виріс у Ташкенті. Він живе та працює в Україні з 99 року: «У нас у Росії, в Узбекистані телеканали російські з ранку до вечора обливають брудом Україну. Увесь час кажуть: Бандера. Що таке бандерівці? Я скільки років живу, не бачив таких.»

Аміл Мамедов родом із Канта. Кілька років тому він відкрив ресторан азербайджанської кухні у передмісті Києва. Люди спеціально приїжджають сюди здалеку, щоб покуштувати чудовий шашлик. Але після початку війни його прибутки різко впали. Під час воєнних дій Аміл налагодив випічку хліба. І щодня безоплатно роздає по 350 буханців місцевим жителям та військовослужбовцям Української армії:

«Знаєте, в Україні менталітет дуже схожий на наш східний, як у Киргизстані чи Азербайджані. Не було ніколи такого, що людина якоїсь іншої національності чи яка розмовляє іншою мовою неповноцінна.»

Костянтин Гудаускас народився в Актобі. Він багато років займався правозахисною діяльністю у Казахстані. Костянтин бере активну участь у житті Казахської діаспори в Україні. Нещодавно вони організували святковий обід для постраждалих мешканців міста Бучі:

«Я виріс на просторах великого казахського степу, у традиціях казахів. Тому, коли мене запитують хто я – говорю казах. Тому що я народився, виріс і ввібрав це з молоком матері. Я не можу бути литовцем, не можу бути євреєм все, що в мені є – від казахів. А казахи ніколи не проходили повз чуже лихо. У степу завжди для будь-якої людини, яка цього потребує відкритих дверей і приготовлена ​​найкраща постіль.Якщо ви послухаєте гімн України – зрозумієте характер нації та генетичний код цих людей. Ми з ними дуже схожі, кочівники, степовики – схожі на козаків. Козаки ж теж вільні. І схожі тим, що свобода для нас найдорожча. Нині в Україні триває війна навіть не за якісь матеріальні цінності. Ні за території. А за волю, волю нації. Ось цією свободою українці дорожать як ніколи.»

Ігор Деревяго, лікар-радіолог, народився у Ташкенті у 63 році. 86-го він поїхав на ліквідацію аварії Чорнобильської АЕС і з того часу живе в Україні. Він власник мережі ресторанів у Києві. Ігор впевнений, що співпраця між Україною та країнами Центральної Азії має великі перспективи:

«За своє життя на території України я пережила не одну кризу. Дивився як цей народ завжди піднімався, виходив переможцем із усіх економічних криз, з решти проблем. Я думаю, що економічно ми піднімемося і тут буде справді процвітання. Тут знадобляться робочі руки для відновлення. І тому тут завжди раді людям, які приїжджають з інших республік СНД. Які тут допомагають, котрі тут працюють. Як кажуть: «велком».

Цю думку, до речі, розділяє і голова торгово-промислової палати Киргизстану в Україні Азамат Ісмаїлов, – «Ми чуємо, що європейські країни виділяють величезні кошти на повну реконструкцію зруйнованих будинків у містах України. І вже у пошуках будівельних фірм для цього».

Суйунбек Мирзаканов народився у селі Куршаб ошської області. Декілька років тому він почав займатися продажем корейських машин в Україні.Попри все, він не має наміру їхати і навіть збирається розширювати свій бізнес:

«Тут у нас є дуже великі плани. Ці плани стосуються не лише автобізнесу. У нас є плани щодо покращення економічних відносин між Україною та Киргизстаном. І в рамках цих цілей ми зі своїми колегами, друзями започаткували «Торговий Дім Киргизстану в Україні». Все це робиться для збільшення торговельного обороту, імпорту та експорту між нашими країнами.»

Сьогодні буквально у кожному селі люди сповнені рішучості захистити свою землю від загарбників. І тому територіальна оборона України не має недоліку в добровольцях:

«Така ситуація в країні, що я вважаю, що нам таки потрібно для того, щоб ворог зрозумів, що тут йому буде дуже важко і складно. І жодних шансів. Потрібно, щоб усі мали елементарні навички поводження зі зброєю. Ну, загалом, як одягати амуніцію, як знімати амуніцію.»

Довгі роки російські телеканали розгойдують тему націоналізму та шовінізму у сусідній країні. Насправді картина тут рівно протилежна. В Україні історично дуже різноманітна культура та традиції людей, які становлять єдиний багатонаціональний народ цієї країни. І сьогодні всі вони сповнені рішучості відстояти свободу та незалежність своєї країни.