Дефіцит води і повітря: Україна за крок від екологічної катастрофи

«Ми порушимо закони для збагачення свого» – відмінний слоган для Української промисловості, але ми тут не зовсім про те, яка промисловість погана і що викорінити зло всюди суще потрібно. Всі чудово розуміють, що заводи були є і будуть, вони потрібні безумовно та беззаперечно, проте у той же час українська влада начисто забуває про екологію, яку ця ж промисловість масово знищує, а згадує про неї лише тоді, коли «пригоріло, припекло».

Ні для кого не секрет, що здоров’я людини безпосередньо залежить від нього самого, а чи достатньо ця людина знає про те як в Україні масово гинуть люди від брудного повітря в містах, і що в рік українець в середньому вдихає більше 70 кг різних отрут, металів, реагентів та іншого сміття? А вода, вода взагалі скоро стане дефіцитом, як джинси при Союзі – в малих кількостях і за дорого. Україна максимально близько підійшла до межі екологічної катастрофи, розберемо що ж відбувається з основними джерелами життєзабезпечення.

Що ми п’ємо?

Погане дотримання природоохоронного законодавства в поєднанні зі зміною клімату поставило Дніпро на грань катастрофи. Щоліта величезна ріка, що розділяє Україну навпіл кишить людьми, що рятуються від спеки. Однак скоро нам доведеться шукати нові способи щоб охолодитися влітку, і попити в будь-який час року оскільки у річки серйозні, майже катастрофічні, проблеми.

В цьому році в більшості міст можна було спостерігати що річка надзвичайно зелена через водорості, які активізували свій ріст в результаті збільшення концентрації фосфатів. За оцінкою міністерства екології України, у минулому році в Дніпро скинули 6000 тонн фосфатів з усіх джерел: від засобів для миття посуду до фармацевтичних препаратів і промислових відходів.

 «Було проведено скринінг на наявність 2 тис. забруднюючих речовин та нецільовий скринінг на наявність 65 тис. хімічних сполук. Під час процедури ми виявили, що значне забруднення створюють фармацевтичні засоби і їх сліди, зокрема засоби, які використовуються при лікуванні COVID-19 », – сказав Роман Абрамовський, міністр екології України

У літній спекотний період практично по всій протяжності Дніпра активно цвітуть і розмножуються синьо-зелені водорості, які за своїми природними властивостями виділяють токсичні речовини, душать річку і позбавляють її кисню, в свою чергу недолік кисню вбиває рибу і комах, виводячи з рівноваги тендітну екосистему. Це не класична в нашому розумінні рослинність, а крихітні мікроорганізми, вчені називають їх ціанобактеріями. Виною тому вищезгадані фосфати, завдяки одному граму фосфатів може розмножитися 5-10 кілограмів водоростей. У звіті Рахункової палати, після проведення аудиту екологічна ситуація в басейні Дніпра названа «катастрофічною».

Ріка Дніпро бере свій початок на Валдайських пагорбах в Росії проходить через Білорусь і впадає через Україну в Чорне море. Її басейн охоплює 42% території України, і близько 70% населення країни використовує річку та її притоки в якості основного джерела води і основного резервуара для скидання стічних вод.

На сьогодні в Україні немає прісних водойм, де купання було б абсолютно безпечним. Винятком можуть бути тільки Шацькі озера Волинської області, вода яких ще не так сильно постраждала.

Ще одним важливим джерелом забруднення Дніпра є приватизація і масова забудова берегів, яка призводить до їх руйнування. Також вирубка вікових дерев, знищення місць нерестовища риб, штучні насипи, котрі призводять до змін у руслі.

Крім того, на руйнуванні берегів відображаються і штучно створені водосховища, які щорічно поглинають їх частини, що може привести до катастрофічної ситуації в разі надмірного випадання опадів і непередбачуваного паводку.

На наших очах відбувається негативна зміна екосистеми, що стосується фауни річки. Деяких видів риб з кожним роком стає все менше, і все частіше вони переносять різні види бактеріальних забруднень і гельмінтів, що нерідко призводить до втрати репродуктивної функції. Щорічно річка вимагає штучного зариблення молодняком.

Всі великі міста України, крім Харкова, Одеси та Львова, знаходяться на Дніпрі. І основними забруднювачами виступають підприємства комунального господарства, які скидають у природні водні об’єкти зворотні (стічні) води без очищення або після очисних споруд якість яких не відповідає встановленим в дозволах на спеціальне водокористування гранично допустимим нормам. Крім того, величезну кількість нечистот потрапляє з прилеглих автомобільних доріг і неочищених стічних каналів міст.

Так, лідерами по забрудненню водної артерії визнані наступні підприємства: ПрАТ «АК «Київводоканал », ПрАТ« Меткомбінат «Азовсталь», ВАТ «Дніпровський меткомбінат» (м Кам’янське), ВАТ «Запоріжсталь», КП «Дніпроводоканал», ТОВ ВКФ «НАЙС »(м. Дніпро), ЛМКП «Львівводоканал», МКП «Миколаївводоканал», Філія ПРУВОКС ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», КП «Чернігівводоканал»

Крім забруднення від жителів міст і селищ проблем додає і промислове. Протягом 2200 кілометрів берег річки усіяний численними фабриками і електростанціями, кожна з яких викидає свої відходи в воду.

 В цілому лабораторні тести виявили у воді 161 забруднювач: значне перевищення сільгосп отрутохімікатів, фармацевтичних препаратів, включаючи антибіотики, антидепресанти і стероїди, синтетичного мускусу, а також важких металів: цинку і міді і навіть ртуті. Цей «коктейль» з ліків і хімікатів і сприяє особливо сильному накопиченню водоростей, що спостерігається в цьому році.

Забруднення торкнулося не тільки Дніпра але і всіх водних артерій України, в басейнах Південного Бугу та Дністра фахівці спостерігають підвищений вміст сполук марганцю, міді, хрому, амонійного азоту і ін.

Що вже говорити про стан невеликих водойм. Вони стають жертвами безжальних атак з боку різних горе-підприємств, які економлять на очисних спорудах і безтурботно вважають, що вода змиє всі сліди їх недобросовісної діяльності.

Місцеві жителі намагаються самостійно захистити малі річки і зберегти їх для нащадків, але часто сил активістів недостатньо для ефективного протистояння промисловим порушникам.

Справа в тому що українське законодавство в разі порушення правил охорони вод, що спричинило забруднення або зміну природних властивостей “джерела життя” і створило небезпеку для здоров’я людини, передбачає штраф в розмірі від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто максимальний штраф 9080 грн.

Дійсно що може вирішити законодавство, яке почало бачити зміни тільки в останні пару років і багато які з цих правок навіть не набули законної сили. Безсумнівно, були спроби внести поправки в законодавство, збільшити покарання, штрафи і відповідальність за забруднення навколишніх вод

Наприклад спрямований на розгляд парламенту в 2017 році «закон Случі» який передбачав серйозне підвищення штрафів за промислове забруднення водойм від 51 тис. Грн. до 136 тис. грн., а при повторному порушенні екологічних норм анулювання дозвільних документів на виробництво. Не менш серйозні штрафи передбачалися і для громадян, які забруднюють водойми, вони могли досягати 51-136 тис., грн, а для посадових осіб – 85-170 тис. грн. Але в 2019 році законопроект був відкликаний без підписання.

Звичайно ж все що потрапляє в річки, після потрапляє в крани. Оскільки більшість будинків України – це будинки радянської забудови, в яких труби не мінялися протягом п’ятдесяти-сімдесяти років, а то і довше. А якісну промивку систем більшість підприємств водопостачання технічно виконати не в силах, так як самі підприємства не модернізувалися так само з часів Радянського Союзу.

Не знайшовши причин у собі самі підприємства водопостачання також пов’язують свої проблеми з навколишнім середовищем і з цвітінням води. При цьому ніякі заходи не допомагають – хоч додавай фільтрацію, хоч збільшуй кількість хлору – результату немає, вода в кранах не придатна для вживання.

Сліпо слідуючи формального підходу і не звертаючи уваги на реалії, МОЗ розробило нові санітарні вимоги до питної води, які повинні були вступити в силу з 1 січня 2020 року, але бажання ввести найсуворіші європейські вимоги, зустрілося зі шквалом критики з боку міських водопровідних підприємств. Більшість з них просто не зможуть задовольнити ці вимоги. Тому нові санітарні правила планують задіяти тільки з 1 січня 2022 року, якщо звичайно нічого не зміниться.

Чудес не буває, без фінансових вкладів в модернізацію систем водопостачання і водопровідних мереж – неможливо отримати воду зі смаком, як в Німеччині. Німеччина тільки в реконструкцію інфраструктури, не кажучи вже про інвестиції в експлуатацію, щорічно інвестує 7 мільярдів євро, а в США цей бюджет досягає – 120 мільярдів доларів. В Україні ж загальний валовий дохід всіх підприємств водопостачання ледь сягає 1 мільярда євро на рік, з яких тільки 8% йде на реконструкцію інфраструктури, в той час як в інших країнах – від 30 до 60% плюс додаткові інвестиції.

Тарифи на послуги централізованого водопостачання та каналізації в Україні як мінімум в 5 разів нижчі за європейські. І встановлюються вони в 85% обсягу Національною комісією державного регулювання енергетики і комунального господарства, а в 15% – в містах з населенням менше 100 тис осіб – органами місцевого самоврядування. І звичайно, що ні перші, ні другі в підвищенні цих тарифів не зацікавлені через політичні мотиви.

Але країна ж прагне в Європу тільки ось водопровідна вода далека від європейської якості і чим далі від столиці, тим гірше. За даними Державної служби харчування і споживання, з 33 434 проб питної води централізованого водопостачання, досліджених у 2020 році, кількість виявлених відхилень від норм діючих санітарних правил склало 12,1%.

За мікробіологічними показниками досліджено 14396 проб, відхилення виявлені в 7,3%. В 22799 пробах, досліджених на санітарно-хімічні показники, відхилення становлять 13,7%.

Високі показники відхилення проб питної води за мікробіологічними показниками виявлені в Миколаєві (24% відібраних проб), Тернополі (10%), Чернівцях (31,7%), Одесі (17%), Вінниці (15,7%), Харкові. (15,5%), Донецьк (11%), Закарпатті (7,4%), Івано-Франківськ (5,7%), Житомирська (19%), Луганська, Сумська (10%), Черкаська (6,3 %)) області.

Значні відхилення проб питної води за санітарно-хімічними показниками встановлені в Донецькій області – 59% досліджених проб, Запоріжжя – 71%, Житомирі – 36%, Миколаєві – 61%, Одесі – 85,6%, Луганську – 27.%, Полтава – 31,4%, Рівне – 37,2%, Тернопіль – 42%, Харків – 49%, Херсон – 42%, Хмельницький – 19%, Чернівці – 16%, Кіровоград – 11%,

Вінниця – 7,5%.

Отже, що ми маємо:

Зникнення річок: за роки незалежності в Україні зникло близько 10 тисяч річок. Офіційно цю цифру не визнають, адже точного підрахунку річок, особливо малих, не ведуть. У травні 2017 року Кабмін прийняв постанову про державний водний кадастр, яка дозволила вести облік поверхневих водних об’єктів України. Перелік річок дійсно існує, але тільки у вигляді онлайн-карти. У відкритих джерелах можна знайти дані про 63, 70 або 30 тисячах річок.

Знищення екосистеми Азовського моря: в останні роки Азовське узбережжя атакують медузи. Головною причиною їх появи називають потепління води і підвищення її солоності. Через забруднення та неефективного господарювання, річки, які впадають в Азовське море міліють і висихають. Зменшення припливу прісної води за останнім часом збільшило солоність Азовського моря з 10-12 до 14 проміле. Вода стає подібною чорноморської, тому з Чорного моря почали мігрувати великі медузи. Поява нових видів загрожує екосистемі Азовського моря, адже медузи знищують більшу частину кормової бази місцевих риб.

Пластик в річках: кількість пластикового сміття в українських річках досягає меж ще однієї екологічної катастрофи. Нещодавно влада Угорщини офіційно звернулася з протестом з приводу сміттєвого «вантажу», який приносять до Євросоюзу українські річки.

Дефіцит питної води: питна вода в Україні вже скоро може стати дефіцитом. Ми знаходимося на 32-му місці серед 40 по забезпеченості питною водою в Європі і входимо в список країн, яким загрожує нестача водних ресурсів. А згідно з результатами дослідження, проведеного в 2019 році на замовлення Світового фінансового банку, за кількістю питної води на душу населення Україна посіла 125 місце серед 180 країн.

Не вражає, правда? Особливо не радує перспектива, залишитися без основного джерела життєзабезпечення людини. Зате як наживуться виробники фільтрів для води, ось кому дефіцит дійсно піде на користь. Що ж якщо без води людина три дні проживе (так вчені говорять), то без повітря наше життя обмежене хвилинами, так що також розберемо чим ми дихаємо.

Чим ми дихаємо?

Згідно з дослідженням ВООЗ через погану екологію на 100 000 населення в Україні помирає 120 осіб. За Україною йдуть Болгарія (118), Білорусь (100) і Росія (98). У Китаї, наприклад, цей показник становить 76 осіб на 100 тисяч. Статистика ж додає, що на кожного українця на рік припадає 72 кілограми забруднюючих речовин. Кількість смертей, викликаних забрудненням повітря в Україні в чотири рази вище, ніж в п’яти найчистіших країнах світу разом узятих (Ісландія, Фінляндія, Ліберія, Канада, Вануату).

Якість повітря в країні так само як і якість води б’є всі можливі антирекорди. Україна була 8-й в Європі і 43-й серед країн світу за забруднення повітря в 2020 році, серед світових столиць Київ на 39 місці за забрудненістю повітря дрібними частинками, і показники погіршуються з кожним роком, в 2019 році наша країна займала 60 місце в цьому ж рейтингу.

Основними забруднювачами звичайно ж є підприємства, з яких виділено близько десятка тих які найбільш активно викидають в атмосферу небезпечні частинки:

• Маріупольський МК імені Ілліча, Донецька область, місто Маріуполь – 226,6 тисяч тонн.

• АрселорМіттал Кривий Ріг, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг – 208,2 тисяч тонн.

• Бурштинська ТЕЦ (ДТЕК Західенерго), Івано-Франківська область, місто Бурштин – 182,9 тисяч тонн.

• Курахівська ТЕС (ДТЕК Східенерго), Донецька область,

місто Курахове – 139,1 тисяча тонн.

• ДТЕК Павлоградвугілля, Дніпропетровська область, місто Павлоград – 121,2 тисяч тонн.

• Вуглегірська ТЕС (Центренерго), Донецька область, місто Світлодарськ – 100 тисяч тонн.

• Дніпровський меткомбінат, Дніпропетровська область, місто Кам’янське – 99 тисяч тонн.

Існує два типи викидів, що виникають при спалюванні викопного палива: забруднюючі речовини і парникові гази. При цьому викиди речовин концентруються на окремих територіях і забруднюють землю, воду і повітря, що шкодить здоров’ю людей. А викиди парникових газів поширюються по всій планеті і викликають різкі зміни її клімату.

У квітні 2016 року Україна приєдналася до Паризької угоди відповідно до Рамкової конвенції про зміну клімату і тим самим взяла на себе зобов’язання щодо скорочення викидів парникових газів. На сьогодні ж, згідно з даними Держенергоефективності країни, частка промисловості країни в загальному обсязі цих викидів становить 80%. Проте до цих пір оподаткування вуглецевих викидів є не більше ніж одним із засобів наповнення Держбюджету, а механізми стимулювання впровадження енергоефективних технологій, а також використання поновлюваних джерел енергії відсутні.

Між тим, 1 січня 2019 року в Україні розмір податку на викиди СО2 був збільшений в 25 разів – з $ 0,016 до $ 0,394. Протягом січня-липня 2019 року, згідно з даними GMK Center, обсяг коштів, що надійшли до Держбюджету у вигляді екоподатку, досяг $ 126,9 млн. При цьому частка промислових підприємств в цьому обсязі склала, відповідно, не менше 80%.

«Однак хоча держава і далі планує збільшувати розмір вуглецевого податку, поки воно не в якій мірі не використовує одержані таким чином кошти для реалізації необхідних екопрограмм», – підкреслює директор GMK Center Станіслав Зінченко.

У свою чергу, промислові підприємства України взагалі і металургійні зокрема, неухильно нарощують обсяги витрат на проведення заходів з охорони навколишнього середовища.

Так, в 2017-2018 роках обсяг інвестицій в екологічні проекти на підприємствах з видобутку залізних руд виріс на 30,3%, до $ 281 млн, а в металургійних компаніях – на 25,5%, до $ 227 млн. А частка цих галузей у загальному обсязі витрат на охорону навколишнього середовища в Україні збільшилася з 17,7% до 21,4% і з 15% до 17,35% відповідно.

У 2020 році обсяг інвестицій становив 37,1 млрд грн. Це на 25,1% менше, ніж в 2019 році. Властиво і витрати на заходи по захисту навколишнього середовища теж значно знизилися.

«Це необхідно для того, щоб скоротити обсяг викидів СО2 не менше ніж на 40-45% і тим самим відповідно підвищити конкурентоспроможність виробленої металопродукції зокрема і забезпечити належний внесок в розвиток економіки України взагалі», – уточнює Зінченко.

У кризові часи не може бути й мови про повноцінний інвестуванні в «зелені» проекти підприємств. Тому щоб зберегти працездатність промисловості чимось доводиться жертвувати.

Але варто пам’ятати, що збільшення розміру податку на викиди СО2 без запровадження прозорого механізму використання коштів на проведення заходів з підвищення енергоефективності, до скорочення обсягів викидів парникових газів не веде.

«Більшість підприємств для зменшення податкового навантаження просто занижують дані про обсяги викидів, замість того щоб вкладати кошти в реалізацію проектів, які передбачають скорочення обсягів споживання енергії та палива. І без впровадження такого механізму будуть робити це надалі », – вважає Тамара Буренко (заступник директора Департаменту стратегічного розвитку Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України)

У жовтні 2019 року, з метою припинення цієї тенденції, фахівці Держенергоефективності розробили механізм державної підтримки підприємств, які повинні вкладати кошти в охорону навколишнього середовища. Його суть полягає в компенсації частини кредиту, що надається підприємству на впровадження енергоефективних технологій. При цьому розміри компенсацій визначені відповідно до розмірів самих підприємств у відсотках від загальної вартості проектів: для малих – 50%, середніх – 40%, великих – 30%. Крім того, встановлено і граничні суми відшкодування: для малих підприємств – $ 40 тисяч, середніх – $ 100 тисяч, великих – $ 200 тисяч.

А компенсацію може отримати будь – яке підприємство що є платником податку на викиди СО2,  яке після реалізації проектів з підвищення енергоефективності проведе енергоаудит або запровадить систему енергоменеджменту. При цьому роль держави буде зведена до виплат компенсацій за реєстрами, підготовленими банками.

«Цей механізм розроблений виходячи з двох головних критеріїв – забезпечення рівного доступу до компенсацій всім типам підприємств і охоплення їх максимальної кількості», – зазначає Буренко.

Цілком очевидно, що даний механізм в разі негайного впровадження став би лише незначною частиною того обсягу заходів, які Україні слід було б прийняти для підвищення ефективності власної екологічної політики взагалі і стимулювання відповідних процесів зокрема. Однак поки його розробка є єдиним кроком в напрямку інвестування частини коштів, що надходять у вигляді екоподатку, на реалізацію програм зі скорочення викидів СО2. Держава ж в цілому як і раніше використовує ці кошти тільки для поповнення Держбюджету, а значить – на цих викидах просто заробляє.

Всесвітня організація охорони здоров’я оприлюднила доповідь, з якої випливає, що 92% жителів Землі (дев’ять з десяти) дихають забрудненим повітрям. Дані ВООЗ були зібрані за допомогою супутникових знімків, а також проб повітря в більш ніж 3000 районах по всьому світу.

За словами Марії Нейра, директора Департаменту ВООЗ по громадській охороні здоров’я і навколишньому середовищу нових даних достатньо, щоб «ми всі дуже занепокоїлися». «Це надзвичайна ситуація в охороні здоров’я», – підкреслила вона.

Експерти попереджають, що, хоча проблема забруднення повітря гостріше стоїть в містах, повітря в сільській місцевості набагато брудніше, ніж багато хто думає. Так що проблема стрімкого погіршення екологічної ситуації в країні стосується всіх незалежно від статусу, кількості грошей, місцевості проживання та інших факторів.

Отже, підсумуємо:

Рекорди теплової енергетики: за даними британського аналітичного центру EMBER, Бурштинська ТЕС є найбруднішою електростанцією Європи, а пилу з вмістом важких металів Україна виробляє більше, ніж країни ЄС, Туреччина і Західні Балкани разом узяті. Зокрема, українські вугільні ТЕС виробляють 72% всіх викидів летючого попелу, 27% двоокису сірки та 16% оксидів азоту в Європі. При цьому в дослідженні наголошується, що з тих пір, як Україна в 2011 році приєдналася до Договору про Енергетичне співтовариство жодна з українських ТЕС не була приведена у відповідність до вимог Директиви ЄС щодо викидів.

Фінансування екології: з 2016 року загальна сума екологічного податку в Україні перевищила 24 мільярди гривень. Кошти, призначені для природоохоронних заходів, витрачалися по-різному. Так, в Донецькій області 2 мільйони гривень (вартість 4 невеликих сміттєпереробних заводів) направили на екологічні екскурсії для школярів. На Львівщині гроші витратили на облаштування парків і рекреаційних зон, установку там альтанок, мангалів і дитячих ігрових зон. На Полтавщині протягом декількох років кошти від екоподатку взагалі виділялися на розпорошення пестицидів в лісах. У багатьох областях ситуація схожа.

Викиди промисловості: ще з радянських часів промисловий сектор України залишається без модернізації. Підприємства переробної та добувної промисловості є одними з найбільших забруднювачів атмосферного повітря (35% і 18% від усіх викидів).

Вік автомобілів: в містах України крім промисловості джерелом забруднення повітря є приватний і комерційний транспорт. У Києві цей показник досягає 75%. Однією з причин називають низькі екологічні вимоги до автомобілів. Всього в Україні зареєстровано 14,76 мільйона транспортних засобів. Серед приватних автомобілів 43% виготовлені в 1999 році або раніше. На початок 2021 року середній вік легкових автомобілів в Україні склав 22,7 року. Для порівняння, середній показник в ЄС для легкового транспорту становить 10,8 року.

Що ж панове, запасаємося кисневими балонами на майбутнє, як у фільмах про постапокаліпсіс показують. Хоча, насправді, ситуація не смішна, а навіть дуже сумна і тривожна – це чергове нагадування про те, що основним джерелом життя людства є все таки природа.