Дилема спостерігача: чому Захід не хоче визнавати вибори в Росії незаконними?

Незважаючи на заклики не визнавати вибори президента в Росії, західні політики обмежилися традиційною критикою режиму. Хоча багато хто назвав це голосування нелегітимним, склалася дивна ситуація: фактично ЄС і США підтримують легітимність Путіна, оскільки розрив відносин із Росією завдасть надто великої шкоди.

Президентські вибори в Росії створили нову проблему для західних країн, яких Москва називає «недружніми». Було очевидно, що в голосуванні візьмуть участь анексовані українські території, а результат виборів визначено заздалегідь. Так і вийшло: захоплені регіони показали найбільш неправдоподібно високий відсоток підтримки Путіна, а незалежні експерти однозначно говорили про масові фальсифікації. За різними оцінками, було сфальсифіковано від 20 до 30 мільйонів голосів.

Офіційно російський ЦВК назвав Путіна переможцем на виборах із 87,28% голосів. У стандартному наборі тих, хто привітав: лідери Білорусі, КНДР, Китаю, Узбекистану, Таджикистану, Венесуели, Болівії, Азербайджану, Туреччини, Ірану і Куби. Представники більшості європейських країн, як і США, заявили, що не стануть вітати Путіна. У численних коментарях західні політики критикували підтасовані результати та примус виборців.

Однак, на відміну від попередніх ситуацій, нинішні вибори відбуваються в умовах триваючої війни. Загибель головного російського опозиціонера Олексія Навального незадовго до голосування посилила заклики не визнавати Путіна легітимним президентом. Про це просила і вдова політика Юлія Навальна, виступаючи в Європарламенті та публікуючи колонки в західних ЗМІ. Незважаючи на переконливі аргументи, домогтися цього так і не вдалося.

Глава зовнішньополітичного відомства ЄС Жозеп Боррель сформулював половинчасте ставлення Євросоюзу до російських виборів. У його заяві не йдеться про невизнання виборів загалом, а лише про їхню «незастосовність» (non-applicability) у Криму, Донбасі, Запоріжжі та Херсоні. «Вони недійсні і не можуть мати жодної юридичної сили», – вважають у Брюсселі. Ця логіка призводить до незвичайного казусу: ЄС частково не визнає вибори, але все одно вважає Путіна легітимним президентом.

Європейські дипломати посилаються на положення міжнародного права, яке обмежує їхні дії. «Відповідно до міжнародного права ми не визнаємо уряди, ми визнаємо держави. Говорячи технічно, немає такої речі як невизнання уряду або визнання уряду», – сказав посол ЄС у Росії Ролан Галараг. Хоча до церемонії інавгурації Путіна ще кілька місяців, слова Борреля свідчать, що позиція ЄС загалом щодо виборів не зміниться – і буде такою ж двоїстою.

Найжорсткіша вимога прозвучала поки що від Парламентської асамблеї Ради Європи, яка 18 березня опублікувала спільну заяву під назвою «Не визнаємо легітимність Путіна як президента». «Ми закликаємо їх припинити всі контакти з Путіним – окрім як у прагненні до миру і в гуманітарних цілях, наприклад, в організації обміну полоненими», – закликали в ПАРЄ. У 2022 році Росія перестала бути членом Ради Європи, куди вступила ще 1996-го, та її Парламентської асамблеї.

На відміну від Європи, яка вагається і подає двозначні сигнали, США вважають, що такий жорсткий захід може завадити діалогу зі стратегічної стабільності та спробам розпочати переговори з Україною. «У цих виборах не було нічого вільного і справедливого, і результат був визначений наперед. [Але] реальність така, що президент Путін – це президент Росії. Нам доводилося мати справу з цією реальністю, і ми будемо продовжувати мати справу з цією реальністю», – заявив радник президента США з нацбезпеки Джейк Салліван.

Невизнання легітимності глави держави – це політичне рішення, у якого можуть бути далекосяжні наслідки. У крайньому разі слідом за лідером країни доведеться визнавати незаконною і чинну російську владу, відкликати послів і закривати диппредставництва. У нещодавній історії вже є прецедент із білоруським президентом Олександром Лукашенком: європейські дипломати акуратно не згадують його посаду, що виглядає радше риторичним прийомом, аніж реальним політичним кроком.

Однак жодних чітких правових механізмів визнання чи невизнання у світі немає, є лише практика у відносинах між державами. Сам інститут визнання не визначає питання правосуб’єктності держави – вона все одно існує, визнають її чи ні. Та ж сама логіка застосовна і до Володимира Путіна: хочуть цього чи ні західні політики, їм доводиться рахуватися з тим, що вся російська влада сконцентрована в його руках.

Реакція на вибори в Росії – продовження обережної політики союзників України, які уникають зайвої конфронтації з Москвою. Це дає російській владі широкі можливості для усунення неугодних як усередині країни, так і за кордоном: вдаватися до масштабних фальсифікацій, знищувати політичних конкурентів, стежити за опозиціонерами в інших країнах. З’ясовується, що у ЄС і США не так багато важелів тиску на путінський режим, і чинні механізми санкцій уже вичерпані. Символічне засудження переобрання Путіна показує, що в стратегії протистояння Росії настала криза.