Франція в глухому куті: відставка уряду лише посилює кризу

У Франції нестійкий уряд не протримався і трьох місяців, як отримав вотум недовіри. Заради цього в парламенті об’єдналися непримиренні вороги: вкрай ліві та вкрай праві. Перші закликають піти далі й відправити у відставку президента. Чи погодяться їхні конкуренти?

Національна асамблея відправила уряд Мішеля Барньє у відставку. Ветеран французької політики, Барньє провів на посаді прем’єр-міністра лише три місяці. Приводом для вотуму недовіри стало використання статті 49.3 французької Конституції, яка дає змогу подолати опір парламенту. Цей надзвичайний захід був необхідний для ухвалення бюджету на наступний рік. Проєкт ніяк не могли ухвалити через відсутність більшості в асамблеї: після позачергових парламентських виборів сили розподілилися приблизно порівну між ультраправими, лівими та прихильниками Макрона.

Депутати подали одночасно два проєкти вотуму недовіри: один підготували вкрай ліві з «Нескореної Франції» Жан-Люка Меланшона, інший – вкрай праві з «Національного об’єднання» Марін Ле Пен. Першим на голосування поставили проєкт лівих, і для макронників це був серйозний удар, оскільки ультраправі його підтримали – і в підсумку вотум ухвалили абсолютною більшістю в 331 голос, що значно більше від необхідних 288 голосів. Згідно з Конституцією, у Барньє не було іншого вибору – він був зобов’язаний подати у відставку разом зі своїм кабінетом.

Ця подія виявилася винятковою з двох причин. Уперше в історії П’ятої республіки прем’єр-міністр провів на своїй посаді лише три місяці – це навіть менше за його попередника, Габріеля Атталя, який також втратив свою посаду через програш партії президента на виборах. Але цікавішою є інша причина: уперше в одному голосуванні проти уряду об’єдналися непримиренні вороги – крайні ліві та крайні праві. Це тактичне об’єднання виглядає тривожним для Єлисейського палацу.

Обурення крайніх лівих ґрунтується не на використанні надзвичайної статті Конституції: уряд постійно вдається до цього прийому, якщо неможливо провести рішення через парламент. Ліві вважають себе обдуреними Макроном, з яким вони об’єдналися на минулих виборах, щоб не допустити перемоги Ле Пен. У підсумку за кількістю голосів ліва коаліція опинилася на першому місці, але це була піррова перемога. Президент не став зважати на результати і призначив прем’єром правого Барньє, відмовившись розглядати лівого кандидата.

Призначення Барньє на посаду прем’єра було реверансом у бік партії Ле Пен, яка погодилася на компромісну фігуру і обіцяла не заважати новому уряду, очікуючи, що до її думки прислухатимуться. Але пізніше позиція ультраправих змінилася, коли новий кабінет став пропонувати економний бюджет і скорочення витрат. Це йшло врозріз із передвиборчими обіцянками «Національного об’єднання». Можна сказати, що ідея компромісного уряду без лівих від самого початку була приречена на провал – його склад не подобався нікому.

Ліві сили не хочуть зупинятися і вимагають уже відставки Макрона, проте Марін Ле Пен не така категорична в заявах. «Я не прошу відставки президента республіки, я поважаю державні інститути. Емманюель Макрон був обраний на два п’ятирічні терміни. Немає жодного сенсу в тому, щоб розмірковувати про відхід президента республіки», – заявив голова «Національного об’єднання» Жордан Барделла. Це означає, що другого такого гучного об’єднання ворогів проти Макрона не передбачається.

У своєму телевізійному зверненні французький президент звинуватив у відставці уряду «безвідповідальних політиків» у Національній асамблеї, які «об’єдналися в антиреспубліканський фронт». Він нагадав, що нові вибори до законодавчих органів не можуть бути проведені ще протягом найближчих десяти місяців. Над країною нависла загроза міністерської чехарди, оскільки малоймовірно, що Макрон знайде фігуру, яка задовольняла б усі політичні сили в парламенті.

Серед можливих фаворитів називають нинішнього міністра оборони Себастьєна Лекорню, який дотепер був слухняним виконавцем і займався невдячною роботою: він не залишав своєї посади навіть під час зміни кабінету, оскільки ніхто не хотів обіймати його посаду під час триваючої війни в Україні. Ще один кандидат – досвідчений політик Франсуа Байру, голова центристської партії «Демократичний рух». Макрон пропонував Байру увійти до кабінету Барньє, але той розсудливо відмовився, вважаючи, що вигідніше залишитися осторонь цього скандалу.

Нарешті, найнесподіваніший вихід із політичного глухого кута, що склався, – це саморозпуск Національної асамблеї. Такий варіант запропонувала депутат Стефан Вожетта, яка вважає, що колективна відставка може оздоровити французьку політику. «Якщо ми не зможемо створити коаліцію більшості, то чому б усім не піти у відставку одночасно 1 січня, щоб дозволити французам уточнити свій політичний вибір у лютому?» – запропонувала вона. Але цей сценарій виглядає чимось фантастичним.

Макрон пообіцяв визначитися з кандидатурою нового прем’єра протягом найближчих днів. При цьому президент попередив, що не має наміру йти у відставку, оскільки відчуває свою відповідальність за долю країни. «Мандат, який ви мені демократичним шляхом довірили, розрахований на п’ять років. Я буду здійснювати його повною мірою, до його завершення. Моя відповідальність і полягає в забезпеченні безперервності роботи держави, належного функціонування інститутів влади», – наголосив він у телезверненні до нації.