Франція vs США: чи готова П’ята республіка очолити Захід

З початку 2020-х років питання про те, чи здатна Європа стати самостійним центром сили, звучить дедалі голосніше. На тлі зниження впливу США, внутрішніх криз у НАТО і зростання глобальної нестабільності Франція, що володіє ядерним арсеналом, історією голлістської незалежності та амбітним президентом, претендує на роль нового лідера Заходу. Однак чи готові Париж і його союзники до такої трансформації? Звернемося до відкритих джерел, думок експертів і поточних політичних трендів… 

Франція – єдина країна ЄС, що володіє повноцінним ядерним арсеналом (290 боєголовок) і незалежною доктриною його застосування. У березні 2025 року Еммануель Макрон заявив про готовність «відкрити стратегічні дебати» щодо використання французького ядерного стримування для захисту європейських союзників, що стало прямим викликом «ядерній парасольці» США, яка слабшає. 

 «Наше ядерне стримування захищає нас. Воно всеосяжне, суверенне і повністю французьке», – підкреслив Макрон у промові, опублікованій BBC News. 

Однак експерти сумніваються в реалістичності цієї ідеї. Як зазначає Павло Подвиг, керівник проекту «Ядерне озброєння Росії», переконати Східну Європу в тому, що Франція «заступиться за них», вкрай складно: історично Париж уникав зобов’язань за межами своїх «життєво важливих інтересів». Крім того, юридичне оформлення «європейської парасольки» ускладнене розбіжністю складу ЄС і НАТО: наприклад, Австрія та Ірландія не входять до альянсу, а Туреччина і Норвегія – до ЄС. 

Військові аналітики The Times підкреслюють, що Франція вже сьогодні перевершує Велику Британію за кількістю бойових літаків, фрегатів і військовослужбовців, а її план збільшення оборонних витрат на 34% до 2030 року посилить позиції в НАТО. Однак без підтримки Берліна і Вашингтона навіть ці ресурси недостатні для глобального лідерства. 

Амбіції Макрона стикаються зі зростаючою внутрішньою поляризацією. На парламентських виборах 2024 року ультраправа партія «Національне об’єднання» (RN) Марін Ле Пен уперше посіла перше місце в першому турі, набравши 33% голосів. Хоча тактика «республіканського фронту» (блокування RN центристами і лівими) не дала змоги крайнім правим сформувати уряд, розкол у суспільстві залишається загрозою: 

«Ці угоди віддали Францію на відкуп Жан-Люку Меланшону», – заявив лідер RN Жордан Барделла, назвавши союз Макрона з лівими «ганебним». 

Сформований «підвішений парламент» (жодна партія не має більшості) паралізує ухвалення стратегічних рішень. За даними BBC, лівий альянс вимагає скасувати пенсійну реформу Макрона і визнати Палестину, що суперечить курсу Єлисейського палацу на зміцнення зв’язків із НАТО. Політолог Марина Ромадова називає ситуацію «автопілотом»: президент зберіг владу, але втратив можливість проводити реформи. 

Економічно Франція поступається Німеччині: ВРП ФРН на $1 трлн вищий, а експортна міць німецьких підприємств не має аналогів у ЄС. Як зазначає Інститут російсько-слов’янських досліджень ім. Данилевського. Данилевського, «французька економіка слабкіша за німецьку, та й Берлін не захоче, щоб Франція стала однозначним лідером». 

Спроби Парижа посилити вплив через проєкти на кшталт «європейського суверенітету» або цифрових податків на американські корпорації поки що не змінюють баланс сил. Ба більше, Східна Європа, традиційно орієнтована на США, скептично сприймає франко-німецький тандем. Як пише The Times, без фінансової та військової підтримки Вашингтона країни на кшталт Польщі або Прибалтики навряд чи приймуть французьке лідерство. 

Макрон, який називає НАТО «такою, що пережила клінічну смерть», намагається реанімувати голлістську доктрину незалежності. Його заяви про необхідність «стратегічної автономії» Європи і переговори з Росією (до 2022 року) викликали роздратування у Вашингтоні. Однак українська криза 2022-2025 років повернула Париж у русло атлантизму: Франція стала другим за величиною постачальником зброї Києву після США. 

Противники Макрона, включно з російськими політиками, звинувачують його в «русофобії» і прагненні замінити Німеччину в ролі «європейського гегемона»: «Макрон стає диктатором для свого народу, якого, впевнений, прилюдно поставлять на місце», – заявляють експерти, припускаючи п’ять сценаріїв подальшого розвитку подій країни:

1. «Європейський лідер 2.0»: Успішна інтеграція військових ресурсів ЄС під егідою Франції, створення спільної оборонної стратегії. Імовірність – 20%. 
2. «Залежний гравець»: Збереження статус-кво з домінуванням США в НАТО і Німеччини в ЄС. Імовірність – 40%. 
3. «Ультраправий поворот»: Прихід до влади RN у 2027 році та перегляд зобов’язань перед ЄС. Імовірність – 25%. 
4. «Жовті жилети 2.0»: Ескалація соціальних протестів через економічну кризу, крах макронізму. Імовірність – 10%. 
5. «Глобальний посередник»: Посилення ролі Франції у врегулюванні конфліктів (Близький Схід, Африка) за підтримки ЄС. Імовірність – 5%. 

Франція має інструменти для лідерства – ядерну зброю, дипломатичний вплив, амбітний порядок денний. Однак внутрішні розколи, конкуренція з Німеччиною і залежність від США в рамках НАТО ставлять під сумнів її готовність очолити Захід. Як зазначає Le Monde, «Макрон мріє про велич Франції, але Європа все ще спить в американському ліжку». Поки ЄС не подолає стратегічну роздробленість, ні Париж, ні Берлін не замінять Вашингтон.