Гастарбайтери кривавого січня

В Наприкінці січня поточного року президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв заявив про те, що заворушення в Алмати влаштували гастарбайтери, які прибули з однієї Центрально Азіатської країни, про що ми писали кількома тижнями раніше в оглядово-аналітичній статті “Кінець епохи Назарбаєва: зрада з британським відтінком” Однак, чи це так насправді?

Тут варто уточнити, що спочатку цей матеріал розроблявся спільно з групою журналістів у складі якої був і шановний Болот Теміров, який наразі перебуває під арештом у Бішкеку після виходу розслідування зв’язку родичів голови ДКНБ з нафтовими операціями. Але, в процесі роботи думки розійшлися, без критики, це лише професійні суперечки.

І якщо колеги щиро впевнені у своїй версії подій, то, на нашу думку, січневі події — це ніщо інше, як зрада та спроба держперевороту, можна сказати путчу, оскільки вона готувалася саме силовиками і найімовірніше була сценарієм на випадок смерті Єлбаси – Нурсултана Назарбаєва . Однак щось пішло не так і процеси були запущені достроково.

Відповідно до наявної у автора інформації у Назарбаєва 4 січня стався напад інсульту та його оточення, цілком можливо, вважало, що Єлбаси вже не видереться. Стаття про січневі події викликала гарячі суперечки в казахстанському та російському інфополі, і я вирішив зробити розбір спірних моментів, пояснивши докладніше свою точку зору та наводячи доводи.

Перша теза, яка викликала гарячі суперечки ще в момент підготовки матеріалу – управління натовпом. Колеги з Киргизстану вважали, що з першого до останнього дня натовп був самоорганізованим, люди перебували під емоціями в стані ейфорії та вийшли через те, що «накипіло».

Але тут варто згадати, що киргизи вже мають такий досвід, нехай і сумний. Але в Казахстані, як би це цинічно не звучало, на столах все ще є м’ясо. І знаючи народ, поки на столі є їжа, ніхто не жертвуватиме синицею в руках, заради примарного журавля в небі. Втім, це не аргумент, а скоріше теза для розуміння читачем ментальної різниці двох братніх народів.

Так, безсумнівно, Алмати був страшенно розграбований. Атакували не лише елітні бутики та зброя, а й супермаркети та продуктові магазини. Останній пункт, до речі, пояснити найпростіше: коли у місті неможливо купити їжу – у хід йдуть будь-які методи.

Зараз, згадуючи хронологію подій, коли я був у самому центрі того, що відбувається в Шимкенті, в голові спливають деякі деталі, які лише наголошують на «червоній лінії» авторської гіпотези.

По-перше, діставшись першої локації мітингувальників, журналісти виявили, що за наявності вільних паркувальних місць у дворах біля площі, припаркуватися так і не вийшло – не дали молоді хлопці, які застовпили місця «для своїх». Отже, логістика «мітингувальників» була продумана заздалегідь, аж до стоянки автомобілів у прилеглих дворах.

До речі, в Алмати «струми протестувальників» теж стікалися з дворів спальних районів, а забігаючи вперед, скажу, що там була орендована абсолютна вся нерухомість. Ріелтори розповідають, що здавалося взагалі все за будь-яку ціну. Воно й зрозуміло, людей треба було десь розміщувати.

Ще одне важливе питання: чому ми з площі Аль-Фарабі різко поїхали у бік акімату в Нурсаті ближче до 23-ї години? Все просто – якщо подивитися уважно, то на відео помітні хлопці у куртках темно-зеленого (іноді камуфляжного) кольору, розосереджені на всій площі. Постоявши поряд з деякими мілітарі-хлопцями, журналісти зрозуміли, що йде роздача наказів про термінове висування всього натовпу в мкр. Нурсат і вирішили діяти на випередження.

У натовпі чітко простежуються методи, описані у листівках, що розповсюджуються каналом Nexta Live та іншими українськими пабликами, які активно закликають казахстанців виходити на вулиці. Це класичні інструкції про те, як правильно одягатися на мітинг, як поводитися в натовпі, як правильно робити «зчіпку», бити «ментів» та перевертати автомобілі.

На відео, знятому біля акімату Шимкента у мкр. Нуртас, куди й висунувся натовп за наказами «зелених курток», чудово видно, як натовпом керують – першим підстрибує хлопець, що йде попереду, і скидає руки вгору, за ним стрибає весь ряд, що йде ззаду, і повторює рух. Після чого натовп моментально починає бігти, але не вся, а до першої «зчіпки», яких на відео так само достатньо.

Першого дня нам казали: «Знімай преса, знімай!». Запитували який канал, як відносини з інтернетом – виявляли якусь повагу. Для цих хлопців журналісти були рупором, здатним донести про їхній мирний протест і розповісти всьому світу про сподівання. Але вже наступного дня репортери стали непотрібними свідками злочинних дій – тому й зазнавали переслідувань натовпу.

Ще один момент у скарбничку доводів – це як перекривали дороги. Тут я вдруге пошкодував, що був без відеореєстратора, оскільки сам потрапив до блокпосту біля прокуратури на перехресті проспекту Байдібек Бі та Назарбаєва у Шимкенті. Тоді пропустили тільки швидку і мене – журналіста з посвідченням, після того, як «старший перехрестя» перевірив документ та наявність печатки на ньому.

За 15 хвилин до цього я в центрі міста знімав натовп, що прямував у бік виїзду до Ташкента з і намагається заблокувати тунель біля району. Буквально за півгодини в Шимкенті були блоковані всі ключові транспортні артерії. Те саме відбувалося і в Алмати.

У Сариагаші тим часом фурами перекрили міжнародну трасу, але водіїв швидко розігнали. Знову ж таки, якщо пам’ятати, що це робилося під прикриттям спецслужб і особисто голови КНБ, то все стане на свої місця і перестає здаватися таким фантастичним.

Однак, повертаючись до теми аеропорту, важливо відповісти на запитання: навіщо захоплювати об’єкт, що знаходиться на відстані 20 км від епіцентру подій? Очевидно ж не для того, щоб погромити десять бутіків і витягти з Duty Free елітний парфум із алкоголем. Відповідь на це питання очевидна: якщо взяти до уваги рейс компанії «TezJet», який прибув з Оша до Алмати, який повернувся до Бішкека абсолютно порожнім.

Можливо, на ці питання зміг би відповісти президент Киргизстану Садир Жапаров, але він пішов у короткострокову відпустку в день засідання ОДКБ щодо обговорення ситуації в Казахстані і поки що відмовчується. Ймовірно, так само є зв’язок між цими подіями і активністю Jusan Bank, що різко зросла, в Киргизстані, який через офшорні компанії належить сім’ї Назарбаєвих.

Ще одна теза, яка викликала спірні обговорення – підвіз зброї «мирним протестувальникам». Так, воно було з награбованих магазинів зброї, але навіщо його везти в центр некерованого натовпу? Кому це треба, якщо натовпом не керували? Та й погодьтеся: набагато легше відкрити двері спеціалізованих магазинів та збройових кімнат спецслужб, ніж завозити стволи звідкись з іншої країни.

Тим більше, що, за інформацією власників тих самих магазинів, незважаючи на їхні активні прохання, стволи та боєприпаси ніхто не ввіз у безпечне місце, як це належить за протоколом. Незважаючи на обірвані телефони з боку бізнесу, силовики просто ігнорували прохання.

І ще не менш важливе питання: навіщо самоорганізованому натовпу захоплювати такі стратегічні об’єкти, як телевежа, телецентр та водоканал? Гаразд акімат, зрозуміло – це уособлення зла, разом із поліцейськими дільницями, де ще й можна звільнити ув’язнених. Але решта – це ж очевидні дії «за методичками», бо звичайній людині, яка вийшла надвір через невдоволення владою, немає потреби захоплювати об’єкти комунікації та комунальних служб.

Однією з безглуздих помилок і прорахунком організаторів січневих подій стала доставка на північ Казахстану групи, які не говорять або російською мовою. Ну, немає у нас на півночі країни людей без знання російської мови – це можна знати, якщо виходити іноді з кабінетів і спілкуватися зі звичайними людьми, бути з народом.

Ми досі чекаємо на результати офіційного розслідування, як за самими січневими подіями в Казахстані, так і за фактами тортур із затриманими з цього приводу. Втім, ілюзій та особливих надій щодо об’єктивності цього розслідування не відчуваємо, оскільки держсекретар Казахстану Ерлан Карін ігнорує пропозиції щодо допомоги в офіційному розслідуванні січневих подій. А даремно, у нас фактів більше, ніж у держсекретаря.

Автор:
Засновник ФБРК у Казахстане, журналіст,
фактчекер, блогер – Кирило Павлов