Хто замінить Макрона: симпатії французів на боці його колишнього союзника

До президентських виборів у Франції ще чотири роки, але наступна виборча кампанія вже інтригує: Еммануель Макрон не зможе балотуватися, згідно з конституцією країни. У колишніх суперників президента на минулих виборах так само немає переваги – французи втомилися бачити одних і тих самих політиків у списках. Хто ж займе їхнє місце?

Буквально за кілька останніх місяців уподобання французів змінилися. Несподіванкою для всіх стала зростаюча популярність нового міністра освіти Габріеля Атталя. Його рейтинг підскочив на цілих 11 пунктів до 32% і зрівнявся з популярністю Макрона. Це сталося через кілька скандалів, пов’язаних з освітньою політикою французького уряду. Молодий міністр заборонив носити в школах абайї – традиційні арабські жіночі сукні, чим викликав гнів мусульман і підтримку правих.

Шкільна дискусія побічно призвела до підвищення популярності і Марін Ле Пен (36%). В інших колишніх кандидатів президентських перегонів справи виглядають не настільки райдужно: вкрай правий Ерік Земмур набрав цілих 63% негативних голосів, рейтинг неприйняття лідера лівих Жан-Люка Меланшона збільшився до 58%. Це означає, що у французькій політиці назріває зміна поколінь: люди втомилися від одних і тих самих осіб у виборчих списках і готові звернути увагу на нові обличчя.

Однак після бурхливих травневих мітингів проти багатостраждальної пенсійної реформи рейтинги уряду стабілізуються. У Макрона 32% схвалення, хоча це все ще далеко до рівня вересня минулого року (41%). Низка відставок в уряді та його непримиренна позиція під час протестів призвели до втрати десяти пунктів за півроку. Приблизно такий самий рівень підтримки й у глави його уряду Елізабет Борн.

Єлисейський палац почав спішно шукати інфоприводи, щоб підвищити популярність президента. Вирішили діяти перевіреними способами: Макрон прийняв Карла III і Папу Франциска, зігравши на почуттях консервативної та релігійної аудиторії. Але такі штучні прийоми навряд чи допоможуть французам забути рішення його уряду, які позначилися на житті та доходах усіх.

Фаворитом поки що уявних перегонів називають колишнього прем’єр-міністра, правоцентриста Едуара Філіпа. За даними опитувань, у політика хороші шанси змінити Макрона в Єлисейському палаці. Близько 50% респондентів вважають, що колишній прем’єр стане хорошою кандидатурою на майбутніх виборах 2027 року.

Слідом за ним іде міністр Атталь (29%), міністр фінансів Брюно Ле Мер і міністр внутрішніх справ Жеральд Дарманен (по 28%). Їхні імена у списку кандидатів також зрозумілі: Ле Мер постійно з’являється в новинах у зв’язку з економічною кризою, Дарманен був одним із головних спікерів під час літніх заворушень і міграційної кризи через ситуацію на італійському острові Лампедуза. Однак їхня популярність підтримується їхнім статусом – тоді як Філіп уже три роки не бере участі у великій політиці.

Кар’єра Філіпа нетипова для Франції. Зазвичай колишні глави кабінетів не стають президентами і вирушають до Національних зборів або Сенату, де залишаються популярними спікерами, які розгубили свій вплив. Через три роки прем’єрства під час першого терміну Макрона Філіп несподівано для всіх взяв участь у муніципальних виборах і повернувся керувати рідним Гавром, звідки почалася його політична кар’єра.

Перед відставкою про розбіжності між президентом і прем’єром говорили відкрито: рейтинг Філіпа сягав 50%, тоді як Макрон подобався не більше 38% французів. Можливо, це і стало причиною відставки: президент не хотів бачити поруч із собою фігуру, що затьмарює його самого. Починалася пандемія коронавірусу, і на зміну Філіпу прийшов нічим не примітний Жан Кастекс – безликий технократ, на якого звалили всі витрати боротьби з епідемією.

Перемога на других президентських виборах для Макрона виявилася пірровою: його партія провалила парламентські вибори – і президент втратив більшість. У цій ситуації відставка Кастекса була неминучою, але хто б не прийшов йому на зміну, всім було зрозуміло, що саме прем’єр відповідатиме за всі непопулярні заходи, які запланував Макрон на свій другий термін. Він уже не зможе балотуватися, а його протеже поховає свою кар’єру, виконуючи “чорну роботу” президента.

Вибір припав на Елізабет Борн, яка самотужки боролася з профспілками і відстоювала пенсійну реформу. Макрон самоусунувся – і категорично не бажав спілкуватися з протестувальниками, відсилаючи всіх до прем’єра. У французькій політичній моделі фігура глави уряду дуже нестійка: за конституцією, президент може в будь-який момент відправити його у відставку, залишивши кабінет. Для Борн ця посада – верх її кар’єри, оскільки за нею не стоїть жодних незалежних сил.

Можливо, тактика Едуара Філіпа виявилася виграшною. Журналісти влучно прозвали його “гаврським сидільцем”: він вчасно відійшов у тінь і випав із великої політики, щоб не заплямувати свою репутацію суперечливими рішеннями уряду під час ковіду чи пенсійної реформи. Це позначилося на його рейтингу, який значно перевищує популярність усіх інших політиків. Можна сказати, що французи люблять Філіпа просто за те, що він не зробив їм нічого поганого.

Незважаючи на ідеологічну близькість із макроністами, політик намагається поступово відходити від образу прихильника президента. І йому це вдається: дедалі більше виборців Макрона підтримують його президентські амбіції, а його критика непослідовних реформ уряду дає Філіпу додаткові бали в очах французів – у рішеннях кабінету і парламенту він не замішаний, як і у зв’язках із радикальною опозицією.

«Я не найпопулярніший, але найменш непопулярний із французьких політиків», – заявив він під час презентації автобіографії «Des lieux qui disent». І це правда: найвигіднішою стратегією для Філіпа впродовж наступних кількох років буде залишатися на місці й не робити різких рухів, щоб не розгубити симпатії тих, хто розчарувався в нинішніх політичних лідерах. Усі інші задатки для президентської посади в нього вже є.