Казахстан: прибалтика для нового СРСР чи Україна для Великого Турану

На початку двохтисячних один, на той час ще не дуже старий єврей-телевізійник, озвучив просту думку про те, що Казахстану непогано б визначитися з майбутнім, поки не стало пізно і на дворі сприятливі часи. Йшлося про політичних попутників: Росію, Китаї та Іран. Щоправда в тих умовах, коли барель нафти прагне $150, а статус Лідера Нації Першого Президента ще не закріплений у Конституції, таке занепокоєння здавалося дикуватим і відірваним від реальності.

Але так недоречно ця заява сприймалася лише тими, хто не замислювався, що Казахстан із самого початку незалежності активно грає в багатовекторність, яка не раз змушувала представників влади виписувати політичні піруети з метою безболісно вийти з тієї чи іншої ситуації. Щоправда завжди залишалося незрозуміло що це – власна спроба здаватися хитріше за самих себе чи справді східна мудрість, розуміння діючого вектора котрий часом залежить від рівня духовного просвітлення.

З одного боку, президент Токаєв відкрито не визнає Д/ЛНР, а Путін не ховаючись принципово не вимовляє його ім’я, хоча раніше вимовити «Касим-Жомарт Кемелевич» для нього не складало труднощів, а з іншого – Казахстан настільки глибоко ув’язнений в ЄАЕС, що вилізти звідти зараз просто неможливо.

Крім того, Кремль постійно нагадує, що кран на Каспійський Трубопровідний Консорціум знаходиться десь у надрах Ленінського мавзолею, то закриваючи його, то нараховуючи невеликі за мірками нафтового бізнесу, але цілком показові штрафи.А ще треба врахувати, що в Казахстані не лише експортні потоки тієї ж нафти, або урану налаштовані через Росію, а й дуже багато імпорту. Зокрема продовольства, що йде з ЄАЕС, а лідером із постачання, звичайно ж є Росія.

За 2021 рік країна імпортувала продуктів майже на $5 млрд і варто було Росії прикрити кордон по цукру і зерну, як на прилавках Великого Степу почав відчуватися дефіцит. І справа тут не стільки в хитрому та підступному російському сусіді, скільки у власній ліні та поголовній корупції. Ніхто просто не захотів перебудовуватися і змінювати формат, а можливо і не зміг відповісти на швидкий виклик з боку світу, що стрімко змінюється.

Російський бізнес начебто з неймовірною надією дивиться у бік Степу, як на єдину соломинку, за яку ще можна зачепитися, утримавши на плаву частину російської економіки. При цьому самому Казахстану ніяких санкцій не загрожують – країна ні з ким не воює, а за поведінку сусідів на чужій території відповідальності не несе.

Ось і виходить, що начебто здійснюється мрія Назарбаєва про потужний регіональний хаб – ворота між Європою і Азією, в поточній реальності більше схожих на хвіртку між Росією і Китаєм з Європою.

З іншого боку, останнім часом активно підігрівається тема участі Казахстану в Турані – об’єднанні тюркських держав або такими, що себе вважають. І для Астани це виглядає цілком собі привабливо: нові ринки, пантюркізм та спільні релігійні погляди. Але якщо уважно подивитися на історію османів, то там зовсім не обійшлося без суперечок зі степовими кочівниками. Втім, сучасні турки дуже шанують Кожа-Ахмеда Яссауї – знаменитого проповідника, на честь якого Амір Тимур побудував мавзолей у Туркестані.

У будь-якому союзі важливо розуміти вигоду всіх сторін і, якщо у випадку з Росією на частку Казахстану випадає така собі роль Прибалтики в новій версії «залізної завіси». Тож дружба з Туреччиною може обернутися статусом чергової «України» у новому Турані – спірною територією для розігрування чужих інтересів.

Тим більше, що турки якраз зазнають складнощів не те, що з виробництвом зернових, а й з їхньою покупкою. Про дорогі нафтопродукти в країні та загалом вартість енергоносіїв не варто навіть згадувати.

Інша справа, якби Казахстан опинився в тюркському союзі, в якому був би безмитний доступ до всіх продуктів, що цікавлять учасників. А зерно Туркам можна «віддавати» натомість на Байратари, які останнім часом викликають живий інтерес. Втім, із Центральної Азії у фокус уваги зараз не лише на Казахстані. Осінь у країнах Центральної Азії явно буде спекотною і на те є певні причини.

У Таджикистані вже була спроба розпалити соціальні невдоволення, але начебто заспокоїлася і навіть не надто виникають сутички на кордоні з Киргизстаном. А ось Узбекистан відверто проморгали. У Нукусі спалахнуло так, що вулиці були залиті «рідкістю червоного кольору, якою розганяли мітингувальників». У регіоні запровадили режим НП, а для залагодження ситуації на місце довелося вилетіти президентові.

У минулих матеріалах ми неодноразово використовували термін «шаблони кольорових революцій», який тригерит деяких читачів і викликає неоднозначну реакцію. Нехай пробачать нас ці слабонервні люди, але організація «заходів» в Узбекистані дуже схожа на січневі події в Степу: ті ж «хлопці в червоному», які керують натовпом, ті ж заклики до виходу на вулицю, ось тільки цього разу зі спробою зіштовхнути лобами Казахстан та Узбекистан.

Вкидання, що налаштовує узбеків проти казахів чи навпаки, виникло якраз у період загострення ситуації в регіоні. Що примітно, буквально одразу після того, як у Нукусі заспокоїлися хвилювання, туди висадився «десант британських журналістів», певне, для висвітлення процесу демократизації.

Втім, забігаючи наперед, після зустрічі лідерів країн Центральної Азії в Киргизстані, президент Узбекистану Шавкат Мірзієєв підписав указ про дострокове припинення режиму НП у Каракалпакстані з 21 липня.

Зрозуміло, що Нукус — це давня «етнічна міна» тривалої дії, закладена ще в СРСР, але питання – хто нарадив пану Мірзієєву запустити її саме зараз? Подібних «плям етнічного чищення» у цьому регіоні чимало, досить згадати останній конфлікт дунганів у Казахстані. І якщо зірки запалюються, значить це комусь потрібно, а якщо в «тонких місцях» почне рватися — значить версія, що настав час чергової активної фази «Великої гри», ставкою в якій є ЦА, цілком реалістична.

До речі, найтонша з країн-учасниць ЄАЕС у Киргизстані, і справа там в економіці та процесах, що відбуваються в країні:

«Імпорт продовольчих товарів у Киргизстані збільшився до 35-40%, перевищивши поріг економічної безпеки в 25-30%» – заявив Міністр економіки та комерції Даніяр Амангельдія ще в листопаді минулого року – «Сьогодні на імпорт припадає понад 70% споживчих, продовольчих товарів і більше 90% лікарських засобів»

Тобто продовольча безпека країни є дуже і дуже сумнівною.Щоб розуміти до чого наводять такі ризики, досить подивитися, як відбувався переворот у Шрі-Ланці, коли штурмуючи палац добралися до кухні і надовго затрималися біля холодильників.

Треба визнати, що має Киргизстан і якась «подушка безпеки», адже основні постачальники імпорту – Росія та Казахстан. Але при цьому уряд країни примудряється продавати гуманітарну допомогу своїм же фермерам. Була річ, міністр сільського господарства країни якось зізнався, що вони продали 1000 тонн насіння пшениці гуманітарної допомоги. Зерно, борошно, олія, крупи – все це поставляється киргизам сусідами. І вже до осені швидше за все помітно зросте в ціні, а щось, ймовірно, буде у відчутному дефіциті.

А ще для країн Центральної Азії досить потужним показником є ​​кількість надісланих на батьківщину грошей. А статистика каже нам, що кількість перекладів упала просто катастрофічно. І лідер серед тих, хто втратив свої прибутки – Киргизстан. Це означає, що восени буде набагато важче купити їжу, що послужить зростанню кількості незадоволених.

За відомостями деяких телеграм-каналів, глава ДКНБ Киргизстану Камичбек Ташієв має славу пробританської креатури і людину клану колишнього президента республіки Курманбека Бакієва. Нібито, свого часу йому вдалося обійняти свою посаду на підставі компромісного рішення, коли владу в Киргизстані ділили, дотримуючись паритету між представниками півночі та півдня.

Пишуть, що зараз він на постійному зв’язку із сином Бакієва – Максимом, який проживає в Лондоні. До якого у журналістів чимало питань, одне з яких стосується його «авіаційного сліду» у січневих подіях у Казахстані.

Залишається тільки зрозуміти – кому вигідна «Велика Гра» та хто б’ється за вплив у регіоні. Наш світ давно настільки меркантильний, що, як казав Пєлєвін: «за будь-якими грошима, коштують ще більші гроші». За будь-якими кардинальними політичними змінами, як правило, йдуть перенаправлення великих грошових потоків. Яскравим прикладом може бути історія аеропорту «Манас» після революції 2005 року. За американськими умовами до нього не можна було наближатися на кілька кілометрів, а зараз усі вантажі Афганістан – США йдуть через Алмати з повним оглядом.

У Казахстані, до речі, члени блоку NATO мають величезні ресурси, більшість з яких природні – газ, нафта, металургія.Близько 30% від видобутку вуглеводнів належить Великій Британії, і звичайно ж, вони захищатимуть свої активи та майбутні доходи. А якщо припустити, що Токаєв вирішив реорганізувати бенефіціарів від продажу надр, то зрозуміло, чому вилізли британські вуха в січневих подіях.

Для Туреччини країни регіон, крім ресурсів, цікавий продажем озброєння та посиленням свого впливу в цілому, бо, як говорив персонаж «Карткового будиночка»: «тільки дурні прагнуть грошей, адже влада дає до них доступ мало не в необмеженій кількості».

Ну і, звичайно ж, Китай, якому давно тісно у своїх кордонах. Пекін практично ніколи не воював на чужій території, принаймні успішно. Зате всі, хто хотів напасти на нього і захопити, у результаті ставали ділилися землями із захисниками.

Зараз Піднебесній як ніколи потрібні нові території, та ще й завоювати їх можна без грама пороху. Достатньо подивитися на Киргизстан, який зобов’язаний у 2022 році виплатити за боргом майже $112 млн. А загалом заборгований Експортно-імпортному банку Китаю $1 млрд 794.1 млн.

Ось і виходить, що всі великі гравці знову залучені до «Великої гри», в якій, безперечно, Росія намагатиметься захищати свою «подушку безпеки» перед рештою учасників та зрозуміло, що у разі екстреної необхідності сили ОДКБ не зможуть розірватися.

Інша річ, що якісь із ризиків лідери країн регіону спробували нівелювати на зустрічі в Чолпон-Аті, підписавши логічний «Договір про добросусідство»,  ось тільки залишилося, щоб Таджикистан і Туркменістан приєдналися до цієї угоди.

Документ, як зазначив Касим-Жомарт Токаєв, історичний, хоч і викликає критичні сумніви у критиків. Проте, наміри Казахстану допомогти у будівництві залізничної гілки Мазарі-Шаріф — Кабул — Пешавар та створенню єдиної товаропровідної системи для країн Центральної Азії говорить про розуміння необхідності зміцнення сусідської дружби та згуртування, тим більше, що осінь на думку багатьох аналітиків має бути в ЦА, м’яко кажучи, складна.Про що відкрито заявляє президент Киргизстану Садир Жапаров:

«Киргизстан повністю підтримує рішучі та мудрі дії керівництва сусідніх країн щодо наведення порядку та стабільності. Більше не можна допустити подібних безпекових криз, створених за надуманими соціально-економічними, міжетнічними, релігійними та іншими мотивами.»

Замість постскриптуму: поки що готувався матеріал глава ДКНБ Киргизстану Камичбек Ташієв пригрозив «у пух і порох рознести» тих, хто хоче зробити революцію. На думку чиновника, заяви про те, що «навесні чи восени буде революція», поширюють «люди, які не отримали крісла». Спробувати ж зрозуміти реальні причини чи що спричинить, мабуть, Ташієв не намагається.

Автор:
Засновник ФБРК у Казахстане, журналіст,
фактчекер, блогер – Кирило Павлов