Криза західних союзів: чому США і ЄС більше не єдині в підходах до глобальних конфліктів

Ще донедавна трансатлантичне партнерство між США та Європейським союзом здавалося непохитним. Протягом десятиліть воно слугувало фундаментом світової безпеки, глобальної торгівлі та поширення ліберальних цінностей. Однак у 2025 році стало очевидно: альянс переживає одну з найглибших криз за всю історію свого існування.

Військово-політичні, економічні та ідеологічні тріщини не тільки розширюються, а й уже почали трансформувати архітектуру міжнародних відносин. США та ЄС – більше не синоніми Заходу в єдиній особі. Вони стають різними полюсами з протилежними поглядами на загрози, союзників і навіть на саму природу глобального лідерства.

Ключовим маркером нових протиріч стала українська криза. Друга адміністрація Дональда Трампа зайняла прагматичну, якщо не сказати холодну, позицію. США пропонують «прискорене врегулювання», в якому дії Росії та України розглядаються як рівнозначні. Вашингтон просуває компромісні резолюції в ООН і блокує ініціативи, що передбачають однозначне засудження Москви.

У Брюсселі це викликало шок. Європейські столиці – особливо Варшава, Вільнюс і Берлін – продовжують наполягати на формулюваннях про «російську агресію» і повну територіальну цілісність України. Глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн неодноразово наголошувала на необхідності стратегічної автономії ЄС:

«Ми не можемо більше покладатися на інших у питаннях нашої безпеки. Настав час будувати загальноєвропейську оборону».

На тлі погроз Трампа про можливе виведення американських військ з Європи і заяв віцепрезидента Джей Ді Венса про «розмиті цінності НАТО», європейці всерйоз обговорюють створення незалежної оборонної інфраструктури, паралельної альянсу. Це не просто зрушення, це – геополітична революція.

Якщо безпека викликає тривогу, то економіка – відкритий конфлікт. У 2025 році США і ЄС вступили в повноцінну торговельну війну. Приводом стали субсидії, дефіцит і перерозподіл ланцюжків поставок.

Обсяг взаємної торгівлі між сторонами перевищував 1,6 трлн євро у 2023 році. Але після нових тарифів і зустрічних обмежень ця цифра почала падати. Вашингтон вимагає скорочення торгового дефіциту, що досяг $156 млрд, погрожуючи штрафними заходами. ЄС, зі свого боку, звинувачує США в протекціонізмі та руйнуванні принципів вільного ринку.

Колишній єврокомісар з торгівлі Сесілія Мальмстрем попереджає:

«Ми були партнерами. Зараз ми стали конкурентами. Але в такій війні не буде переможців – тільки витрати».

Автономізація технологічного сектору, контроль над експортом напівпровідників і кліматичні стандарти – усе це стає ареною не діалогу, а суперництва.

Ще одна лінія розлому – ідеологічна. Білий дім за Трампа робить ставку на «традиційні цінності», відкидаючи концепцію мультикультуралізму, прав меншин і «ліберального інтернаціоналізму». Це виразно прозвучало в промові віцепрезидента Венса на Мюнхенській конференції з безпеки, де він відкрито звинуватив ЄС у «втраті морального компаса».

У відповідь європейські лідери посилюють риторику на захист прав людини, незалежних судів і глобального управління на основі багатосторонності. Президент Франції Еммануель Макрон назвав позицію США «небезпечним популізмом з імперським обличчям».

Американські правоконсерватори вважають Європу «м’якою» і «нерішучою». Європейці сприймають Америку як «егоїстичного гегемона». Така поляризація унеможливлює навіть вироблення спільної дипломатичної лінії з ключових світових питань – від Ірану до Тайваню.

Думки аналітиків розділилися. Песимісти вважають, що ми стаємо свідками «кінця Заходу як проекту». Руйнування інституційних зв’язків, включно з можливим виходом США з низки угод (наприклад, Паризької кліматичної), може перетворити альянс на формальність.

Помірковані голоси вважають, що йдеться не про розрив, а про переформатування. США і ЄС співпрацюватимуть там, де їхні інтереси збігаються – наприклад, у стримуванні Китаю або регулюванні ШІ, – але стануть конкурентами в торгівлі та ідеології.

Оптимісти ж, серед яких колишній радник Байдена з питань Європи Майкл Карпентер, упевнені:

«Захід адаптується. Це не криза – це дорослішання союзу. Більше автономії ЄС не означає кінець партнерства, а лише його нову форму».

Криза західних союзів – це не тимчасова буря, а частина глобального зсуву: від однополярності до багатополярності, від імперського лідерства до балансу інтересів. США і ЄС – більше не два крила одного птаха, а окремі гравці з різними порядками денними.

Питання лише в тому, чи зможуть вони адаптуватися до нових умов і залишитися союзниками – нехай не ідеальними, але прагматичними. Або ж історія відмотає нас назад, в епоху конкуруючих блоків, коли навіть «брати за цінностями» стають суперниками на геополітичній шахівниці.