«Кульгавий кінь чи прем’єр на коні»: яким буде політичне майбутнє Нікола Пашиняна у Вірменії?

19 вересня 2023 року Азербайджан розпочав військову операцію проти Нагірно-Карабаської Республіки, яка довгі роки фактично перебувала під контролем Вірменії. Попри суспільний запит, вірменський прем’єр Нікол Пашинян не вступив у війну з Азербайджаном, яку він, найімовірніше, програв би, як у 2020 році. Військові дії завершилися вже 20 вересня підписанням угоди про припинення вогню, а Нагірний Карабах, по суті, перейшов під контроль Азербайджану.

У столиці Вірменії Єревані почалися масові протести з вимогою змістити Пашиняна з посади як «зрадника», і багато хто заговорив про те, що він незабаром втратить владу. Але чи так це насправді? Яке політичне майбутнє чекає на Нікола Пашиняна? І чи можуть його дії бути планом від усунення від влади суперників?

19 вересня 2023 року, у зв’язку з початком військової операції Азербайджану в Нагірному Карабасі, у вірменській столиці Єревані почали збиратися протестувальники. Вони вимагали від влади країни відмовитися від раніше досягнутих домовленостей із Баку щодо Карабаху, особливо не визнавати його частиною Азербайджану, а прем’єр-міністра Нікола Пашиняна – піти у відставку.

Вони намагалися прорвати поліцейське оточення і прорватися в будинок уряду. До вечора протестувальники зібралися навколо посольства Росії та заблокували всі виходи. Це було пов’язано з доволі двозначною позицією Москви, чиї миротворці ще з 2020 року перебувають на території Нагірного Карабаху, і яка, по суті, звинуватила в конфлікті Вірменію, та не надала підтримку союзнику по Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ).

Протести в Єревані, вересень 2023 року

Протести спробували очолити опозиційні партії, особливо активно виступав ексдепутат і голова опозиційного блоку «Мати Вірменія» Андранік Тевянін, який закликав встановити намети в центрі Єревана. В інтерв’ю DW він заявив, що виступає за відхід Пашиняна у відставку за «відмову від Арцаха».

«Ми закликаємо Пашиняна відмовитися від заяви, зробленої в жовтні 2022 року після переговорів у Празі, в якій він визнав територіальну цілісність Азербайджану, зокрема й регіон Нагірного Карабаху, що привело нас до сьогоднішньої сумної ситуації», – сказав він.

Протести в Єревані тривали до кінця вересня, то спадаючи, то наростаючи. Під час них поліція заарештовувала як простих мітингувальників, так і опозиційних депутатів і навіть представників колишнього правлячого режиму Вірменії – Левона Кочаряна, сина колишнього президента Роберта Кочаряна, який пішов з посади 2008 року. Однак протестів виявилося недостатньо для відходу Пашиняна у відставку.

Недостатньо для цього може виявитися і закликів до імпічменту з боку опозиційних членів вірменського парламенту. Ба більше, на думку експертів, чинний прем’єр цілком може пережити цю політичну кризу на своїй посаді, як пережив попередні.

«Я дійсно очікую на певну національну єдність перед обличчям загрози з боку Азербайджану», – заявив директор Центру регіональних досліджень у Єревані Річард Гірагосян. Водночас він сказав, що гнів суспільства, спрямований на Пашиняна, не буде довгим. «Гнів на уряд скоро поступиться місцем гніву на росіян за те, що вони дозволили цьому статися, і гніву щодо загрози з боку Азербайджану».

Не варто забувати, що це далеко не перша криза в політичній біографії Пашиняна. Він прийшов до влади 2018 року на хвилі Оксамитової революції, яка скинула колишній режим Сержа Саргсяна, і за два роки зіткнувся з поразкою у Другій Карабаській війні, за результатами якої був змушений підписати угоду, що віддавала контроль Азербайджану над територіями, що оточують Нагірний Карабах. Тоді також спалахнули масові протести з вимогами відставки Пашиняна, проте в червні 2021 року у Вірменії відбулися дострокові парламентські вибори, на яких його партія «Громадянський договір» здобула перемогу, і він залишився прем’єр-міністром.

Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян

На думку Гірагосяна, те, що Пашинян зберіг владу під час попередніх криз, свідчить про те, що у нього є хороші шанси пережити і цю, зберігши владу. «Це той самий уряд Вірменії, який було переобрано на попередніх виборах після поразки у війні 2020 року», – сказав він.

Гірагосян додав, що нинішня парламентська опозиція Пашиняну занадто слабка, щоб змістити його, а іншої опозиції просто не існує.

За словами єреванського політолога Армена Багдасаряна, у прем’єра є хороші шанси зберегти владу доти, доки вірмен не змусять піти з Нагірного Карабаху. «Тільки в разі евакуації 120 тисяч жителів Нагірного Карабаху до Вірменії може виникнути хвиля протестів, досить сильна, щоб викликати зміну уряду. Поки все не стане настільки трагічним, я дійсно не думаю, що такий сценарій імовірний», – заявив він DW.

Багдасарян додав, що опозиція просто активізує свою риторику, закликаючи прем’єра піти у відставку, але при цьому не пропонуючи альтернативного плану дій. «За такого порядку денного майже неможливо домогтися зміни керівництва», – сказав він.

І справді, як би це іронічно не звучало, для того, щоб змусити Пашиняна піти у відставку, опозиції потрібен свій Пашинян – тобто харизматичний лідер із програмою змін, досить популярний серед протестувальників, щоб його буквально внесли в крісло прем’єра. Однак такого немає, як немає і програми дій, крім, імовірно, бажання воювати за Карабах і зіткнутися з неминучою поразкою в конфлікті з сильнішою азербайджанською армією, чого сам Пашинян і намагається уникнути.

Деякі вірменські політики та експерти побоюються того, що змусити Пашиняна піти з посади може не внутрішній, а зовнішній тиск. Наприклад, голова партії «За Республіку» Армен Бабаджанян заявив, що «якщо ті люди, які закликають Нікола Пашиняна піти у відставку, не зможуть змусити його зробити це за допомогою протесту, цілком можливо, що Азербайджан почне військові дії проти Вірменії з благословення Москви. Мені здається, це більш правдоподібний сценарій передачі влади».

Зазначимо, що сам Пашинян зробив низку заяв, здатних спровокувати негативну реакцію з боку Москви. Так, виступаючи 24 вересня 2023 року по телебаченню, він заявив, що Росія не змогла допомогти Вірменії під час карабаської кризи. Пізніше прем’єр в інтерв’ю Wall Street Journal сказав, що не бачить переваг у знаходженні російських військових баз у республіці, а Москва «не змогла виконати своїх союзницьких зобов’язань».

Крім того, 3 жовтня вірменський парламент ратифікував Римський статут Міжнародного кримінального суду, що зачіпає вже особисто президента Росії Володимира Путіна, чий арешт раніше санкціонував МКС. Прес-секретар російського лідера Дмитро Пєсков назвав цей крок «надзвичайно ворожим» до Росії.

Президент Росії Володимир Путін

У МЗС РФ у відповідь на слова Пашиняна сказали, що «єреванське керівництво робить велику помилку, свідомо намагаючись зруйнувати багатогранні і багатовікові зв’язки Вірменії з Росією і зробивши країну заручницею геополітичних ігор Заходу». Також міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров пізніше заявив: «Захід «обходжує» Вірменію і хоче дружити з нею проти Росії».

Але водночас у Москві вустами Пєскова все ще називають Вірменію союзником, висловлюють сподівання, що вона не змінює вектор своєї зовнішньої політики, і шкодують, що представника країни не було на нещодавньому саміті ОДКБ у Мінську наприкінці листопада.

У випадку Вірменії у Росії, як не дивно, є та сама проблема, що у вірменської опозиції – відсутність свого кандидата, якого можна було б представити як альтернативу Пашиняну. Раніше Москва в республіці спиралася на так званий «карабаський клан», представники якого фактично і правили Вірменією аж до Пашиняна. До цього клану належали і попередник Пашиняна на посаді прем’єра Серж Саргсян, у 90-х колишній міністр оборони Нагірно-Карабаської Республіки, і експрезидент Вірменії Роберт Кочарян, який у 90-ті правив НКР.

Експрем’єр Вірменії Серж Саргсян

Однак після відходу Саргсяна від влади у 2018 році у Москви немає популярних кандидатів, яких можна було «продати» вірменському народу. Так, вона вся ще зберігає великий вплив у Вірменії – економічний, культурний і військовий. В опитуванні, опублікованому в травні 2023 року, вірмени назвали Росію серед головних союзників республіки на міжнародній арені. І загроза зниження впливу Росії у Вірменії як партнера і миротворця, що і показало нещодавнє загострення карабаського конфлікту, здатна знизити рейтинг Пашиняна. Але всього цього недостатньо, щоб змістити його з посади, принаймні зараз.

Не варто забувати і про те, що Росія зараз повністю зайнята війною з Україною, і на активну політику в Закавказзі, а тим більше на зміщення Пашиняна, у неї просто немає сил. Власне, її фактична бездіяльність під час військової операції Азербайджану в Карабасі пояснюється не тільки конфліктом із Пашиняном, а й цим фактором.

Фактично Москва наразі була б задоволена, якби Пашинян просто зберігав із нею відносини в руслі його попередників, не розширював контактів із західними країнами і не робив радикальних кроків, наприклад, не закривав російські військові бази на території Вірменії.

Однак в умовах, коли головний союзник не надав йому допомоги у військовому конфлікті, у прем’єра немає іншого вибору, окрім як розширювати зв’язки з іншими державами, насамперед зі США та іншими західними країнами, щоб уникнути повторення подібної ситуації. Так, 6 грудня секретар Радбезу Вірменії Армен Григорян має відвідати Вашингтон, щоб обговорити розвиток відносин республіки і Сполучених Штатів. Також Вірменія інтенсивно розвиває військову співпрацю з Францією, наприклад, Париж відправив їй бронемашини Bastion.

Усе це може призвести до подальшого погіршення відносин із Росією, але аж до завершення конфлікту з Україною вона навряд чи зможе зробити щось, щоб сприяти відходу Пашиняна від влади.

Нарешті, залишається питання – чи міг Пашинян скористатися карабаською кризою, щоб змінити статус-кво у Вірменії? Не варто забувати, що впродовж усього періоду незалежності республіки з початку 1990-х років нею фактично правив уже згаданий «карабаський клан», який став у республіці «deep state» – глибинною державою. Існування цього статус-кво підтримувало керівництво НКР за участю вірменської діаспори, і він здавався вічним.

Однак прийшовши до влади, Пашинян став цей статус-кво ламати, і кожна дія – усунення від влади представників «карабаського клану», конфлікт із Росією, пошук нових союзників, розвиток відносин зі США, викликала протидію з боку Нагірного Карабаху.

І, як пише турецька газета Daily Sabah, під час загострення карабаського конфлікту Пашинян не став протистояти військовій операції Азербайджану для того, щоб фактично нацькувати одного супротивника на іншого і в такий спосіб послабити карабаський клан, прибравши його головне джерело сили та підтримки, та зламати сформований у Вірменії статус-кво.

Чи вдалося йому це – покаже лише час. Однак уже зараз можна сказати, що наразі вірменська опозиція не змогла висунути кандидата, здатного взяти гору над Пашиняном у боротьбі за владу. І поки цього не станеться, і в неї не з’явиться свого Пашиняна, нинішньому прем’єру Вірменії втрата влади не загрожує, незважаючи на будь-яке загострення зовнішньополітичної обстановки.