Київ придивляється до білоруської опозиції

Білоруська опозиція переживає кризу віддаленої політичної боротьби та намагається вийти з неї шляхом зміни конфігурації сил. Криза стосується як ефективності дій основних суб’єктів, так і їхньої легітимності. На переформатування білоруського опозиційного поля впливають ресурсна конкуренція, настрої противників режиму Олександра Лукашенка, сусідська війна та, відповідно, новий зовнішній актор – Україна.

Наявність кризи вже деякий час визнає навіть опозиційна сила, що домінує, – Офіс Світлани Тихановської. Зокрема йдеться про реформування близьких до її команди політичних утворень. Щоправда, реформування це йде ні хитко ні гаразд.

Трансформації структур із виконавчими та представницькими функціями були анонсовані на масштабному форумі «Нова Білорусь» у серпні 2022 року. Тоді Світлана Тихановська оголосила про створення альтернативного уряду під вивіскою Об’єднаного перехідного кабінету, що говорить. Також було запущено реформу Координаційної Ради (КС), створеної ще у серпні 2020 року у розпал багатотисячних вуличних маршів протесту. До нього безлімітно за кількісним складом увійшли кілька тисяч політиків та громадських діячів.

Мета КС була позначена як подолання політичної кризи та сприяння процесу трансферу влади. Після придушення протестів за участь у раді різні терміни позбавлення волі було винесено десяткам його членів, а сама структура була визнана екстремістським формуванням.

Згідно з планом реформування, чисельність організації скорочується до 130 членів, і вона отримує функцію протопарламенту. Зокрема, КС заслуховуватиме звіти та погоджуватиме кандидатури альтернативних «міністрів».

«За правилами демократії та прозорості, всі кандидати до кабінету мають пройти схвалення представницького органу, і я розраховую на Координаційну раду. Але йде війна і наша країна під загрозою втрати суверенітету. Тому перші ключові кандидатури я призначаю зараз терміном на шість місяців для подальшого узгодження їх майбутнім представницьким органом» – заявляла Тихановська у серпні минулого року» – заявляла Тихановская в августе прошлого года.

Піврічний термін повноважень першого «уряду» закінчився 9 лютого. Однак, продовження подальших повноважень членів Об’єднаного перехідного кабінету (ОПК) або призначення нових так і не відбулося. За півроку вдалося впритул до дати сформувати лише новий склад КС. Це при тому, що всі процедури були не виборними, а за квотами для політпартій та громадських організацій, а також лідерів думок. Не було і будь-якої репресивної протидії з боку влади, оскільки нині КС є органом емігрантським.

У результаті Тихановська опинилася у незручній ситуації, яка дискредитує усі згадані політичні суб’єкти. Принаймні щодо виконання декларованих цілей. Кабінет або мав припинити свої повноваження до рішення Координаційної Ради, або бути перепризначений одноосібно з якимось переконливим обґрунтуванням.Однак поки що ситуація така: опозиційний альтернативний уряд продовжує працювати понад термін, а протопарламент вирішує якими функціями себе наділити і який регламент взаємин із Кабінетом встановити. У статуті КС написано про право узгоджувати кандидатури «міністрів» та висловлювати їм вотум недовіри. Тим часом спікером був обраний політолог Андрій Єгоров, який є координатором з міжнародної допомоги… Офісу Світлани Тихановської.

Виникає чимало інших питань. Часом у зв’язку з курйозними ситуаціями, які нагадують «міжсобойчикову» конфігурацію гілок влади всередині режиму Лукашенка. Наприклад, до Об’єднаного перехідного кабінету входить колишній міністр культури та посол Білорусі у низці країн Павло Латушко. Але політик ще раніше став членом Координаційної Ради. Виглядала б анекдотично ситуація зі звітністю перед самим собою та пролонгацією «міністерських» повноважень також самим собою. У Координаційній Раді палко обговорюють можливість подібного поєднання портфелів

Латушко зрештою заявив про свій вихід із цього органу. Щоправда, не через те, що його збентежило таке посадове поєднання. Він пояснив демарш тим, що КС має намір розпочати переговори з режимом із Лукашенком. Там начебто виступили із спростуванням. Проте сам факт скандалу між протопарламентом та протоурядом симптоматичний як провісник серйозної боротьби за владу та ресурси у білоруській опозиції.

На цьому фоні триває укрупнення нового центру сили, на лідерство в якому претендує Полк Кастуся Калиновського з білоруськими-легіонерами, що воюють на Україні. Днями на прес-конференції у Варшаві білоруський політик правого штибу, екс-кандидат у президенти Зенон Пазьняк заявив:

«Між полкомами іншими національно-демократичними організаціями ведуться консультації щодо створення військово-політичної структури – Ради безпеки – з метою захисту національних інтересів Білорусі в умовах війни в Україні та окупації Білорусі Російською Федерацією».

Ця заява була зроблена одразу після повернення Пазняка з України, де в Бахмуті він якраз зустрічався з бійцями-калинівцями. Раніше політик неодноразово заявляв, що Тихановська – проросійський проект.

«Для полку дуже важливо те, щоб Україна – ключова країна в нашому регіоні, яка вирішуватиме долю Білорусі, – була задіяна у цьому процесі. Ми зараз констатуємо, що, на жаль, так і не було створено постійних практичних контактів представників білоруської політичної опозиції з владою України, а така необхідність є», – пояснив заступник командира полку Вадим Кабанчук.

Створювана структура, за його словами, представлятиме насамперед Полк Калиновського та білоруську діаспору в Україні:

«До неї, швидше за все, входитимуть бійці, які мали відношення до Полку Калиновського, але зупинили свої контракти з різних причин. Наприклад, у мене зараз припинено контракт, оскільки військовослужбовцям ЗСУ заборонено під час воєнних дій виїжджати за кордон. Ми не маємо жодних кураторів з українського боку, які дають вказівки, що нам говорити, а що ні. Ми цілком самостійні у своїх діях».

Білоруський політолог Павло Усов зазначає, що проросійський ухил «нової опозиції» зберігався і після виборів-2020, просувався Офісом Світлани Тихановський до 2022 року, а національний компонент фактично не був пріоритетом. Ключовим було бажання зберегти електорат, який не був національно орієнтованим:

«Тоді стався поділ на національну опозицію та трохи національну, яка шукала підтримки у Москви. У своєму бажанні зберегти безідейний електорат протягом 2020-2022 років ОСТ опинився в ідеологічній порожнечі та частково втратив політичну привабливість у кризовій ситуації-2022. У політичний простір стали виходити інші суб’єкти, які завжди мали чітку антимосковську позицію, і під час війни їхній голос нарешті почули».

Політолог Артем Шрайбман вважає, що нинішня резонансна хвиля навряд чи реанімує політичну фігуру Пазьняка як лідерську:

«Поки що існує багато фрустрації на адресу Тихановської, тобто якийсь політичний кисень, який такі діячі можуть отримати. Але коли ти будуєш свій політичний фундамент на активнішій боротьбі з керівництвом демократичних сил, ніж із Лукашенком, то велике питання: наскільки такий підхід до політики масштабуємо за межами нашого опозиційного поля?»

Київ, зважаючи на все, почав уважно вивчати білоруський опозиційний політикум. Наприкінці минулого року, наприклад, Міжнародний центр протидії російській агресії провів зустріч у форматі стратегічної гри за участю низки політиків та експертів із числа опонентів Лукашенка.Заступник директора Центру Дмитро Громаков за її підсумками заявив, що це не можна назвати оглядинами опозиційних лідерів. Передбачається, що надалі на подібні заходи запрошуватимуться і провладні експерти:

«Нам потрібна об’єктивна картина, і не лише того, що відбувається всередині опозиції. Здобути ще одного «Лукашенка у спідниці» чи хунту – це не в наших інтересах. Нам цікаво створити робочу систему, яка буде передбачуваною у своїх діях».

Что касается социологии, то последний раз рейтинги основательно измерялись достаточно давно – это делал Chatham House летом 2021 года. Узнаваемость того же Зенона Пазьняка тогда была на уровне 55% против Светланы Тихановской с 95%. На просьбу отметить в списках политиков всех, за кого респонденты не проголосовали бы на президентских выборах ни в коем случае, Пазьняка выбрали 48% респондентов, а Тихановскую – 40%.

Що стосується соціології, то останній раз рейтинги вимірювалися досить давно – це робив Chatham House влітку 2021 року. Впізнаваність того ж таки Зенона Пазьняка тоді була на рівні 55% проти Світлани Тихановської з 95%. На прохання відзначити у списках політиків усіх, за кого респонденти не проголосували б на президентських виборах у жодному разі, Пазьняка обрали 48% респондентів, а Тихановську – 40%.

Однак це було за півроку до війни і менш як через рік після президентських виборів, на яких балотувалася Тихановська. Нарешті, Пазьняк виступає за парламентську республіку, а Тихановська неодноразово заявляла, що у президенти не мітить, а ставить за мету проведення нових чесних виборів. Таким чином, персон із президентськими перспективами варто шукати серед інших представників білоруської опозиції.