Між Москвою і Брюсселем: чи залишаться Сербія і Росія союзниками?

На початку вересня на полях Східного економічного форуму у Владивостоці віце-прем’єр Сербії Александр Вулін назвав свою країну стратегічним партнером і «союзником Росії». Це відразу ж викликало різку критику в Брюсселі, де заявили, що близькі зв’язки з Москвою «несумісні» з бажанням Белграда приєднатися до ЄС. Але чи залишаються Сербія і Росія союзниками в умовах, коли Белград не визнає захоплення українських територій і постачає зброю Києву? І чи вдасться Сербії й надалі лавірувати між Росією та ЄС?

4 вересня на полях Східного економічного форуму у Владивостоці віце-прем’єр Сербії Александр Вулін на зустрічі з президентом Росії Володимиром Путіним назвав свою країну стратегічним партнером і «союзником Росії». У відповідь російський лідер передав вітання президенту Сербії Александру Вучичу і запросив його взяти участь у саміті БРІКС, який відбудеться в Казані наприкінці жовтня.

Настільки тепле спілкування між Москвою і Белградом одразу ж викликало різку критику з боку Брюсселя. Прес-секретар Єврокомісії із закордонних справ і політики безпеки Петер Стано заявив, що близькі зв’язки з Росією «несумісні» з прагненням Сербії приєднатися до ЄС. «Підтримка або навіть розширення зв’язків із Росією під час її незаконної агресії проти українського народу несумісна з процесом вступу до Євросоюзу», – сказав він.

Сербія отримала статус країни-кандидата на вступ до ЄС ще 2012 року, і відтоді повноцінним членом міжнародного об’єднання вона так і не стала. За словами Стано, у Брюсселі очікують, що в рамках процесу вступу країни-кандидати, будуть погоджувати свою зовнішню політику з ЄС. «Ми чекаємо, що Сербія не буде поглиблювати свої зв’язки з Росією», – додав він.

Настільки різка реакція з боку ЄС може бути пов’язана з тим, що останніми роками здавалося, що Сербія робить кроки для зближення із Заходом. Так, у липні Белград підписав угоду з ЄС про розробку родовища літію для виробництва акумуляторів для електромобілів. А наприкінці серпня 2024 року Сербія уклала угоду з Францією про заміну своїх застарілих російських літаків «МіГ» на французькі Rafale.

Крім того, від початку російсько-української війни в лютому 2022 року Белград підтримав резолюцію ООН, яка засуджує агресію Росії проти України, а також відмовився визнати захоплення Росією українських територій. Ба більше, Сербія через треті країни поставила Україні снаряди на суму 800 млн євро, що становить третину від усього обсягу європейських поставок Києву. Сам Вучич підтвердив, що поставки Україні були масштабними, заявивши, що його не цікавить, хто зрештою використовуватиме снаряди, тим самим знявши з себе відповідальність за те, що сербську зброю використовуватимуть проти Росії.

Але найдивовижніше те, що Москва, яка зазвичай активно реагує на будь-які кроки, які вважає ворожими для себе, цього разу нічого не зробила, окрім запиту у Белграду про його позицію щодо причетності до постачання боєприпасів Києву. А прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков заявив, що російська влада обговорить це питання з «нашими сербськими друзями». І відтоді в Москві продовжують називати Вучича своїм «другом» і «надійним партнером».

Однак настільки м’яка реакція Росії на дії Сербії стає менш дивовижною, якщо врахувати, що при всіх своїх діях зі зближення із Заходом Белград також продовжує співпрацювати і з Москвою. Для початку, Сербія так і не долучилася до антиросійських санкцій, які запровадили західні країни після початку російсько-української війни, незважаючи на зростаючий тиск з боку ЄС.

Крім того, Сербія уклала з Росією угоду про постачання газу на три роки, не тільки забезпечивши собі приплив енергоресурсів на пільгових умовах, а й посиливши свою позицію як країни-експортера газу в сусідні держави. Також економіка країни виграла через те, що Сербія відмовилася вводити санкції проти Росії. Після початку війни і мобілізації в Росії у вересні 2022 року багато росіян переїхали до Сербії, заснувавши там свої компанії, зокрема у сфері IT, тим самим пожвавивши слабкий внутрішній ринок. Також сербські авіакомпанії отримали великий прибуток від частих рейсів між Москвою і Белградом, оскільки Сербія залишилася єдиною європейською країною, куди можна полетіти з Росії без обмежень.

Крім того, Сербія все ще користується підтримкою Росією в питанні Косово, оскільки Москва не визнає Косово незалежною країною, а вважає її частиною сербської території. Також, як член Ради Безпеки ООН, вона може блокувати всі спроби Косова увійти в ООН, і використовувати свій вплив у світі, щоб завадити республіці приєднатися і до інших міжнародних організацій.

Щоправда, деякі експерти кажуть, що незважаючи на всі гучні заяви про «дружбу» з Росією, президент Вучич зараз намагається дещо дистанціюватися від неї, що призводить до певного «охолодження» відносин між двома країнами. Так, за словами джерела Financial Times, коли в липні цього року заступник міністра закордонних справ Росії Олександр Грушко прилетів до Белграда і зустрівся з Вучичем, то їхня зустріч була «холодною». «Грушко сів і став зачитувати список із 23 скарг, включно з невдоволенням Кремля з приводу рішення Белграда постачати Україні боєприпаси, – розповіло джерело, – коли Грушко дочитав приблизно до середини списку, Вучич встав, оголосив, що зустріч закінчено, і пішов».

Також сербський лідер досить холодно відреагував на запрошення Путіна взяти участь у саміті БРІКС у жовтні, сказавши, що в цей час до Сербії прибудуть важливі гості, і він ухвалить рішення пізніше. Фактично, він ухилився від участі в саміті.

Однак, незважаючи на певне «охолодження» стосунків між Росією та Сербією, поки що Москва не готова публічно критикувати Вучича за ті ж самі поставки боєприпасів Україні, продовжуючи називати його «другом» і «партнером». Експерти вважають, що найближчому соратникові сербського лідера віцепрем’єру Александру Вуліну, який останніми роками зачастив із візитами в Росію, зустрічаючись не тільки з Путіним, а й з його високопоставленими силовиками, вдалося продати Росії просту ідею: Вучич – найкращий союзник Москви на Балканах.

Так, часом Белграду доводиться робити кроки, спрямовані проти Росії, але все це робиться під тиском Заходу, який хоче зіпсувати вікову російсько-сербську дружбу. Москва ж не повинна вірити Заходу і потрапляти в його «пастку».

І, судячи з усього, поки що Росія готова вірити в цю ідею. І справа тут не в якихось особливих дипломатичних талантах Вуліна, а в тому, що Вучич наразі дійсно є головним, хоча б формально, союзником Росії на Балканах. Він не вводить антиросійських санкцій, підтримує торговельні та економічні відносини з Москвою без обмежень, критикує Захід і підживлює проросійські настрої всередині країни.

Якщо Росія не буде підтримувати режим Вучича, то вона втратить останні важелі впливу на Балканах, які й без того серйозно ослабли з моменту розпаду СРСР. А з огляду на війну з Україною і зростаюче протистояння із Заходом, у Москви зараз просто немає можливостей для того, щоб проводити на Балканах більш послідовну політику, яка не ґрунтувалася б лише на контактах із місцевими, хоча б на словах, проросійськими політиками.

Тому Росія поки що воліє, як на інших напрямках своєї зовнішньої політики, працювати з тими лідерами, яких вона вже знає. І, навіть попри певні недружні кроки з боку Вучича, вона не готова йти на відкритий конфлікт із ним, підтримуючи видимість дружніх відносин.

Що ж до постійних спроб лавірувати між Москвою і Брюсселем, то в цьому і полягає суть нинішнього зовнішньополітичного курсу Белграда. Амбівалентність і «багатовекторність» у зовнішній політиці багато в чому дає змогу режиму Вучича утриматися при владі, допомагаючи йому не тільки укладати вигідні угоди з усіма могутніми акторами, включно з ЄС, Росією, Китаєм і США, а й представляти себе як найкращий варіант для всіх, як усередині країни, так і за кордоном. «В один момент до вас із візитом приїжджає (голова КНР) Сі Цзіньпін. Потім, через кілька днів, прибувають Олена Зеленська (дружина президента України Володимира Зеленського) і Дмитро Кулеба (колишній глава МЗС України). Потім він (Вучич) приходить у Російський культурний центр і виголошує там ревізіоністську промову. А потім, через два дні, він уже в ЄС, обговорює там плани зростання», – сказав із цього приводу експерт з Інституту гуманітарних наук у Відні Іван Вейвода.

Щоправда, подібний прагматизм у підсумку може призвести до того, що Вучича за кордоном почнуть сприймати як ненадійного партнера, який не готовий визначитися, на чиєму він боці. Але поки що, принаймні у відносинах із Росією та ЄС, цього не сталося, і Москва та Брюссель дозволяють сербському лідеру лавірувати між ними, отримуючи вигоду з усіх боків. І поки Вучич нічого не втрачає від такого зовнішньополітичного курсу, він дотримуватиметься його й надалі.