Нейтральний гравець: кого підтримує Китай в ірано-ізраїльському конфлікті?

Восени цього року взаємні удари Ірану та Ізраїлю знову поставили Близький Схід на межу великої війни. В умовах загострення конфлікту Китай висловив підтримку Ірану, заявивши, що «продовжить підтримувати його в захисті суверенітету, безпеки і національної гідності». Але чи справді Пекін підтримує Тегеран? І чи потрібна йому велика війна на Близькому Сході?

Восени 2024 року ірано-ізраїльський конфлікт знову загострився. Наприкінці вересня Ізраїль ввів війська в Південний Ліван, ведучи бойові дії проти воєнізованого шиїтського угруповання «Хезболла», яке підтримує Іран. Зі свого боку Іран на початку жовтня завдав ракетного удару по Ізраїлю, використавши понад 200 ракет для атаки цілей на всій території країни.

В умовах ескалації конфлікту, що загрожує перерости в повноцінну війну на Близькому Сході, глава МЗС Китаю Ван І зустрівся з президентом Ірану Масудом Пезешкіаном на полях Генеральної Асамблеї ООН. Під час зустрічі Ван І заявив, що КНР «продовжить підтримувати Іран у захисті його суверенітету, безпеки, територіальної цілісності та національної гідності».

Крім того, міністр сказав, що Китай виступає проти іноземного втручання у справи Ірану, а також проти використання односторонніх санкцій і тиску на країну. Тим самим він не тільки вкотре розкритикував Захід за втручання у внутрішні справи Тегерана, а й підкреслив позицію Пекіна як захисника країн, що розвиваються, від тиску з боку розвинених західних країн. Подібна позиція також допомагає Китаю відстоювати свої інтереси в Ірані, особливо в енергетичній сфері та інфраструктурі, яким західні санкції можуть зашкодити.

Власне, саме торгівля енергоресурсами є ключовою сферою співпраці між Китаєм та Іраном. Обсяги цієї торгівлі складно оцінити через схеми, які обидві держави зараз застосовують для обходу американських санкцій. Однак, за оцінками The Economist, близько 10-15% сирої нафти, яку імпортує КНР, вона отримує з Ірану. Водночас до Китаю зараз йде понад 90% іранського нафтового експорту, що дає Пекіну можливість впливати на політику Тегерана.

Крім того, 2021 року обидві країни підписали угоду, за умовами якої Китай пообіцяв інвестувати в економіку Ірану 400 млрд доларів за наступні 25 років. У результаті Пекін не тільки забезпечив собі постійні поставки дешевої іранської нафти, а й отримав від Тегерана неофіційну згоду на те, що той не протестуватиме проти репресій, спрямованих проти уйгурської меншини та ісламу загалом на території самого Китаю.

Також 2023 року Іран був прийнятий до Шанхайської організації співробітництва (ШОС), а в січні цього року став членом БРІКС. В обох міжнародних організаціях провідну роль відіграє Китай.

Крім того, Іран відіграє важливу роль у рамках китайської ініціативи «Один пояс – один шлях» (Belt and Road Initiative, BRI), що має на меті посилити регіональну економічну інтеграцію, розширити торгівлю КНР з країнами-учасницями ініціативи та посилити її вплив у світі. Згідно з China BRI Investment Report, більшість китайських інвестиційних проєктів, пов’язаних із цією ініціативою, 2021 року зачіпали країни Близького Сходу та Північної Африки. Також ці держави у 2023 році отримали від КНР 15,8 млрд доларів на будівництво інфраструктури, що становить 36,7% від усіх інвестицій у цій сфері в рамках «Одного поясу – одного шляху».

Таким чином, Китаю та Ірану вдалося вибудувати стратегічне партнерство, в якому кожен з учасників отримує щось для себе. Тегеран отримує інвестиції, необхідні для його економіки, і підтримку з боку однієї з двох наддержав на міжнародній арені, тоді як Пекін успішно розширює ініціативу «Один пояс – один шлях» завдяки ключовій ролі Ірану на Близькому Сході. І разом вони протистоять впливу США в регіоні, зміцнюючи свої геополітичні позиції.

Водночас Китай, позиціонуючи себе як нейтрального гравця на Близькому Сході, розвиває стосунки і з іншими країнами регіону, зокрема і з суперниками Ірану. Так, Пекін співпрацює з Саудівською Аравією, яка також постачає йому нафту. У березні 2023 року Китай виступив посередником на останньому етапі переговорів між Іраном і Саудівською Аравією з приводу відновлення їхніх давно розірваних дипломатичних відносин, які завершилися успіхом.

Більше того, Пекін співпрацює і з іншою стороною ірано-ізраїльського конфлікту. Він вкладає значні кошти в Ізраїль, особливо в рамках проєктів, пов’язаних з ініціативою «Один пояс – один шлях». За словами аналітика The Diplomat Бай Пена, згідно з базою даних China Connects IISS, Китай у рамках проєктів BRI і подібних проєктів інвестував в Ізраїль більше, ніж у будь-яку іншу країну Близького Сходу.

У Пекіні особливо зацікавлені в купівлі ізраїльських технологічних компаній. Зокрема, 2018 року одна з китайських фірм запропонувала придбати ізраїльську компанію-виробника компонентів для центрів обробки даних ColorChip за 300 млн доларів. Однак тиск з боку США, які прагнули завадити зближенню Ізраїлю і КНР, підштовхнув ізраїльську владу посилити обмеження для подібних угод.

І хоча відносини між двома країнами дещо «охололи» після того, як Китай не став називати вторгнення угруповання ХАМАС в Ізраїль 7 жовтня «терористичним актом» і багато в чому підтримав Палестину, вони все ще продовжують співпрацювати. Так, у квітні цього року посол Ізраїлю в Китаї Іріт Бен-Абба Вітале закликала китайських підприємців збільшити інвестиції в її країну, особливо в таких сферах, що розвиваються, як харчові технології, незважаючи на ескалацію конфлікту в секторі Газа, і погіршення відносин між двома країнами. «Ми дуже зацікавлені у співпраці з Китаєм у всіх цих нових технологіях, – сказала вона, – для КНР Ізраїль, можливо, не є великим ринком, але в наш час будь-який доступний ринок – це добре».

І якщо Китай надто активно підтримуватиме Іран, то він ризикує втратити вигідне співробітництво з Ізраїлем, особливо в разі подальшої ескалації конфлікту. Власне, саме економічні інтереси й пояснюють, чому Пекіну не потрібна велика війна на Близькому Сходу.

Крім Ізраїлю, Китай також вклав мільярди доларів в енергетичні та інфраструктурні проєкти в країнах Перської затоки, включно з Саудівською Аравією та ОАЕ. І в разі повноцінної війни в регіоні, яка може втягнути в себе всіх суперників Ірану серед арабських держав, Пекін ризикує втратити всі ці інвестиції.

Те ж саме стосується і проєктів у рамках ініціативи «Один пояс – один шлях». Пекін зацікавлений у тому, що країни Близького Сходу мирно торгували з ним і брали участь у китайських проєктах, а не воювали одна з одною.

Крім того, як найбільший імпортер нафти у світі, Пекін непокоїться з приводу того, що масштабний конфлікт на Близькому Сході може вдарити по постачанню палива і призвести до підвищення цін на нього. Іранська нафта коштує дешево, проте ізраїльські удари по іранських нафтозаводах можуть змусити Китай залежати від інших, дорожчих постачальників, на кшталт Саудівської Аравії. Але й ці поставки можуть опинитися під загрозою, якщо Іран або дружні йому єменські хусити битимуть по саудівських танкерах в Ормузькій затоці або Червоному морі.

Вплив Китаю на Близькому Сході здебільшого має економічний, а не військовий або дипломатичний характер. Так, у Пекіна є військова база в Джібуті в Східній Африці, і американські ЗМІ повідомляли, що він планує побудувати другу базу в Омані. Однак усе це меркне порівняно з військовою присутністю США в регіоні.

Дипломатичний же вплив Китаю на Близькому Сході також обмежений. Яскравий приклад – у липні 2024 року ворогуючі палестинські угруповання ФАТХ і ХАМАС підписали «Пекінську декларацію», погодившись співпрацювати задля досягнення «всеохопної національної єдності» та створення тимчасового уряду Палестини після завершення конфлікту в Газі. Однак ця угода не призвела до припинення насильства, оскільки Ізраїль відкинув «Пекінську декларацію», виступаючи проти участі ХАМАС в управлінні Палестиною.

У цих умовах Китай не зацікавлений у тому, щоб конфлікт між Іраном та Ізраїлем перетворився на повноцінну війну. Так, Пекін підтримує Іран у його протистоянні зі США, оскільки що більше Вашингтон буде затягнутий у конфлікт на Близькому Сході, то менше у нього буде можливостей заважати Китаю, наприклад, у Тайванській протоці та Південно-Китайському морі. Однак унаслідок великої війни на Близькому Сході КНР може втратити більше, ніж набути, тож, найімовірніше, спробує використати свій економічний вплив для того, щоб заспокоїти протиборчі сторони та знизити загострення протистояння.