Нова угода на Близькому Сході: чи можливий швидкий мир?
Несподіване зближення Ізраїлю та Саудівської Аравії призвело до розмов про нову «суперугоду», яка може покласти край арабо-ізраїльському конфлікту. Принаймні, таку мету позначили сторони. Але реальність виглядає куди складнішою, ніж бажання політиків, і насамперед успіх переговорів залежить від третьої сторони – адміністрації Байдена.
Спадкоємний принц Саудівської Аравії і фактичний правитель країни Мухаммед бен Салман назвав угоду, що готується, найбільшою історичною домовленістю з часів закінчення Холодної війни. «Кожен день ми все ближче», – натякав принц на мирний пакт між країнами. Про настання історичного миру говорив і ізраїльський прем’єр Біньямін Нетаньяху під час Генасамблеї ООН.
Проєкт мирного врегулювання на Близькому Сході має стати значною перемогою американського президента Джо Байдена, яку він піднесе виборцям під час передвиборчої кампанії. Хоча, за словами американських дипломатів, усі сторони говорять гучні слова про історичну угоду, на ділі жодного договору досі не існує на папері – триває активний переговорний процес, якому поки що не видно кінця.
Головна перешкода, яку хочуть подолати в Ізраїлі, – це визнання країни. Саудівська Аравія десятиліттями відмовлялася встановлювати дипломатичні відносини, поки не буде вирішено палестинське питання. Перспективи майбутньої угоди досі туманні, оскільки зараз в Ізраїлі ультраконсервативний уряд, який не має наміру йти на поступки в цьому питанні. Палестинсько-ізраїльські мирні переговори було зупинено 2014 року і відтоді жодних зрушень не було.
Саудівська Аравія висловила свою позицію ще 2002 року. Тоді король Абдалла запропонував так звану Арабську мирну ініціативу. Вона передбачала примирення з Ізраїлем у разі визнання Палестини, відходу ізраїльських військових з окупованих територій і повернення до кордону 1967 року. За такий варіант висловилася і Ліга арабських держав. Проте кілька арабських держав підписали у 2020 і 2021 роках окремі “угоди Авраама” з Ізраїлем без дотримання необхідних пунктів ініціативи.
Офіційно Ер-Ріяд досі дотримується запропонованого плану. Наприклад, міністр закордонних справ Саудівської Аравії принц Фейсал бен Фархан заявив, що палестинська проблема має бути вирішена на основі відомого принципу: “дві держави для двох народів”. “Угоди Авраама” виглядають абстрактними, оскільки в них не було жодних конкретних кроків щодо врегулювання. Палестинське керівництво і зовсім назвало їх зрадою.
Ізраїль формально також дотримується старої риторики. Під час свого виступу в ООН про нормалізацію відносин з арабськими країнами прем’єр Нетаньяху показав карту, де палестинські території входять до складу Ізраїлю. За його словами, палестинське питання в переговорному процесі займає набагато менше місця, ніж думають: Нетаньяху назвав їх галочкою, яку просто необхідно проставити.
Невідомо, як адміністрація Байдена зможе вирішити ці протиріччя. Експерти бачать два шляхи: або Нетаньягу доведеться шукати нових партнерів по урядовій коаліції для компромісу з саудитами, або Ер-Ріяд задовольнятиметься обіцянками, а не реальними поступками Ізраїлю. Відомо, що бен Сальман не настільки лояльний до палестинців, як його батько, проте повністю відмовити в допомозі одновірцям він не може. Також наслідний принц претендує на лідерство в регіоні, тому одних обіцянок Нетаньяху буде недостатньо.
Політологи зазначають, що США приділяли значно менше уваги Близькому Сходу останніми роками і тепер мають намір надолужити згаяне. Після хаотичної дипломатії Трампа Штати опинилися перед зростаючим впливом Росії та Китаю в регіоні, з яким доводиться боротися. Крім того, невирішеною залишається іранська проблема, і у Вашингтоні з тривогою дивляться на військове зближення Тегерана і Москви.
Для Байдена нова близькосхідна угода – це вагомий аргумент у передвиборчій кампанії та шанс залучити впливових єврейських виборців. Для саудитів угода стане ще одним кроком до домінування в регіоні, заради якого бен Салман витрачає величезні кошти. Прагматичний підхід наслідного принца передбачає нові правила, без традиційного поділу на своїх і чужих.
Раніше Ер-Ріяд відновив дипломатичні відносини зі своїм регіональним конкурентом Іраном за посередництва Китаю. Те ж саме сталося з Катаром. Несподіваними стали бажання Саудівської Аравії приєднатися до блоку БРІКС і рішення повернути Сирію в Лігу арабських держав після 12 років ізоляції. Така незвичайна відкритість робить нову угоду з Ізраїлем можливою.
Участь американців у переговорах може бути вигідна бен Салману: в обмін на визнання Ізраїлю той отримав гарантії безпеки для Саудівської Аравії в регіоні та допомогу у створенні власної ядерної програми. Раніше він заявив, що сподівається на розвиток програми мирного атома в країні та початку збагачення урану. «Якщо Іран отримає ядерну зброю, ми теж повинні її мати», – заявив принц.
Поява збагаченого урану в Саудівської Аравії і тим більше власної ядерної програми навряд чи потрібна і ізраїльтянам, і американцям. Але проти тих і інших грає час. За такого поспіху Байдена переговорні позиції саудитів мають найкращий вигляд. Без виграшу не залишиться і Нетаньягу: угода – це великий крок у завершенні арабо-ізраїльського конфлікту і додаткові очки у внутрішній політиці.
Без значної підтримки в Конгресі Байден скутий у діях і може запропонувати саудитам або стати провідним союзником поза НАТО, або укласти стратегічну безпекову угоду, що розширить співробітництво в галузі оборони та розвідки. Форма не так важлива, як зміст: Ер-Ріяд хоче домовитися про систему безпеки, яка нагадувала б п’яту статтю статуту НАТО, коли напад на одну країну розглядається як напад на весь військовий блок.
Хоча сторони активно нарощують зв’язки, експерти не очікують значного прориву у відносинах між Ізраїлем і Саудівською Аравією найближчими роками. Переговорний процес швидше призведе до нормалізації відносин, ніж до остаточного вирішення арабо-ізраїльського конфлікту. Без вагомих пропозицій президента США все може закінчитися символічними обіцянками і ритуальними фразами. Питання полягає в тому, як далеко готовий зайти Байден заради перемоги на виборах.