«Особливості національного перевороту»: чому сталася конституційна криза у Пакистані

3 квітня 2022 року в Пакистані розпочалася конституційна криза. Весь наступний тиждень пакистанці були прикуті до телеекранів, стежачи замість звичних серіалів за тим, як у країні було розпущено, а потім знову зібрано парламент, втрутився Верховний суд, і свою посаду втратив прем’єр-міністр. У провладних ЗМІ та самому парламенті кричали про «американську змову» з метою усунути уряд. І в центрі всієї драми знаходилася одна людина – прем’єр-міністр Імран Хан, політик, лідер та спортсмен. Але що стало причиною конституційної кризи в Пакистані? І як тепер розвиватимуться відносини у трикутнику Пакистан-США-Китай?

Переворот – справа звична

Для початку варто зазначити, що для Пакистану державні перевороти не є чимось незвичайним. З часів розпаду Британської Індії в 1947 році, частиною якої був Пакистан, і аж до теперішнього часу в країні змінилося 34 прем’єр-міністри та виконуючі обов’язки. Більше того, за 75 років існування держави в його історії було кілька періодів, коли пост прем’єра взагалі був відсутній.

У Пакистані було кілька військових переворотів, останній з яких стався 1999 року, і армія продовжує грати величезну роль країні. Фактично над кожним пакистанським урядом постійно занесено «дамоклів меч» того, що якщо його дії не сподобаються військовим, то цілком може бути зміщене.

Якщо порахувати середній час перебування прем’єра Пакистану при владі, то виявиться, що становить близько півтора-двох років. Таким чином, пакистанці давно звикли до постійної зміни влади, причому шляхом перевороту. Цілком можна жартувати, що це видовище у них замість вечірніх серіалів.

У той же час, незважаючи на постійні усунення влади, є в політиці Пакистану та константи. Одна з них – це стосунки з Китаєм. Причина цього – спільне протистояння двох країн з Індією, яке залишається незмінним з моменту створення Домініону Пакистану у 1947 році. Саме цього року розпочалася Перша індо-пакистанська війна. У ході цієї та подальших територіальних конфліктів між двома країнами загинули або були змушені втекти мільйони людей.

У цій ситуації Пекін, який має свої рахунки та територіальні війни з Делі, є природним союзником для Ісламабаду. Прикладом їх зближення є Афганська війна 1979-1989 років, коли після введення радянських військ до Афганістану США, Китай і Пакистан стали надавати активну підтримку моджахедам, поставляючи їм зброю і створюючи на території Пакистану бази для бойовиків.

Розпад СРСР серйозно змінив ситуацію у світі, проте зближення Китаю та Пакистану на тлі їхнього протистояння з Індією лише посилилося. Прикладом цього є Китайсько-Пакистанський економічний коридор (КПЕК), створений у 2013 році. Метою цього проекту є швидкий розвиток інфраструктури Пакистану та зміцнення його економіки через будівництво транспортних мереж, енергетичних проектів та особливих економічних зон. Початкова вартість реалізації КПЕК оцінювалася в 46 млрд дол., але до 2017 року зросла до 62 млн дол.

В рамках цього проекту в Пакистані будуються та реконструюються залізничні лінії та автомагістралі, прокладаються трубопроводи для транспортування газу та нафти, у тому числі з Ірану. Експерти порівнюють КПЕК із планом Маршалла, прийнятим США для відновлення країн Європи після Другої світової війни.

Для Китаю проект означає сухопутний вихід до Індійського океану, причому без залучення суперника з Делі, а також до Ірану. Крім того, він стане альтернативою транспортного потоку через обтяжене територіальними суперечками різних країн Південно-Китайське море і контрольовану США через свою військову базу вузьку Малакську протоку. У цих обставинах можна говорити і про появу в Пакистані китайської військової бази для захисту КПЕК від будь-яких несподіванок, наприклад, у районі порту Гвадара, що закріпить присутність Пекіна у регіоні.

Вид на мыс Гвадар и перешеек

Однак цей союз зовсім не на користь США, який розглядає Китай як свого головного суперника у сфері глобального домінування. І тут у гру вступає прем’єр-міністр Пакистану Імран Хан, що найголосніше кричить про «американську змову» з метою її повалення.

Любовний трикутник

3 квітня 2022 року в парламенті Пакистану мало пройти голосування з питання вотуму недовіри уряду Імрана Хана, яке у разі успіху могло призвести до відходу останнього у відставку. Проте віце-спікер парламенту Касім Хан Сурі зняв це питання з порядку денного, назвавши голосування частиною «американської змови» з метою усунення прем’єра. За його словами, Вашингтон був незадоволений незалежним курсом Хана у зовнішній політиці. Як доказ зазначалася дипломатична телеграма з зустрічі 7 березня між колишнім пакистанським послом і високопосадовцем американського Держдепартаменту. Офіційні особи США заперечують наявність змови.

На думку аналітиків, причиною для дій опозиції щодо усунення Імрана Хана стало те, що військові дали зрозуміти, що вони більше не підтримують його уряд. А оскільки саме армія фактично є головною силою в державі, без її підтримки режим Хана мав мало шансів на збереження влади.

Бывший премьер-министр Пакистана Имран Хан

Незважаючи на це, того ж дня прем’єр оголосив, що порадив президенту країни Аріфу Алві розпустити парламент, що сталося. На тлі цих новин пакистанська рупія впала по відношенню до долара, фондовий ринок впав у колапс, а Міжнародний валютний фонд (МВФ) призупинив свою діяльність у країні саме в той момент, коли офіційні особи Пакистану мали домовитися з ним про наступний транш фінансової допомоги. у розмірі 6 млрд дол. У країні розвивалася політична криза.

У справу змушений був втрутитися Верховний суд, який розглянув скарги опозиції на спроби уряду розпустити парламент і за чотири дні визнав дії Імрана Хана неконституційними. Фактично це означало визнання дій прем’єра конституційним переворотом. Верховний суд також ухвалив рішення, що парламент має відновити роботу не пізніше ніж 9 квітня.

У зазначений день парламент знову зібрався, проте голосування щодо вотуму недовіри уряду пройшло лише після опівночі. Того ж дня спікер Асад Кайсер та віце-спікер Касім Хан Сурі подали у відставку. Після опівночі 10 квітня 174 члени парламенту проголосували за вотум недовіри Імрану Хану, змістивши його з посади прем’єра. Таким чином, Хан став першим прем’єром в історії Пакистану, якого усунули з посади вотумом недовіри.

Вже 11 квітня новим прем’єром став лідер опозиції Шахбаз Шаріф, який на той період був у в’язниці за звинуваченням у відмиванні грошей. Він був звільнений через три дні.

Однак, прихід до влади нового уряду не означає завершення конституційної кризи в Пакистані. Після голосування з вотуму недовіри на вулиці вийшли сотні тисяч прихильників Імрана Хана, протестуючи проти його усунення. Причому кістяк протестувальників складала молодь.

Сам Хан та його прихильники вбачають причину кризи у його «незалежній зовнішній політиці», яка не сподобалася «іноземним державам», насамперед США, які й профінансували дії опозиції щодо повалення прем’єра. Справді, Хан близько співпрацював як з Китаєм, так і з Росією, а 24 лютого, у день початку бойових дій на території України, він взагалі перебував у Москві на зустрічі з Володимиром Путіним. Проте, на думку експертів, ці заяви спрямовані більше на пакистанську аудиторію та покликані виправдати провали екс-прем’єра у внутрішній політиці.

За словами колишнього пакистанського сенатора Сехар Камран, до усунення Хана від влади призвели насамперед внутрішні причини. Серед них – економічна криза, інфляція, некомпетентність, погане управління, нездатність виконувати свої обіцянки, відсутність співпраці з опозицією та напружені стосунки з військовими.

Справді, за Хана всього за місяць курс рупії впав по відношенню до долара вдесятеро. У країні розвивається соціально-економічна криза на тлі глобальної інфляції, що виявилася подорожчанням продуктів харчування та енергетики, причому з тенденцією на погіршення. Саме від вирішення економічних проблем багато в чому і залежить виживання нового уряду Шаріфа, який інакше може розділити долю Хана. Що ж до втручання США в ситуацію в Пакистані, то, звичайно, воно зацікавлене у появі одного зі своїх старих партнерів у регіоні більш згідливого та дружнього уряду. Однак у Вашингтона, зайнятого більш суттєвими проблемами, включаючи питання Тайваню та війну між Україною та Росією, нині просто немає ні можливостей, ні бажання організувати в Пакистані державний переворот.

В інтересах США послабити співпрацю між Китаєм і Пакистаном, включаючи насамперед питання Китайсько-Пакистанського економічного коридору, проте у Вашингтоні добре розуміють, що будь-який уряд в Ісламабаді приречений на тісні відносини з Пекіном. Так, Шариф відразу після вступу на посаду поспішив підтвердити прагнення подальшого розвитку КПЕК.

У цій ситуації США швидше схильні підтримувати дестабілізацію в регіоні Південної Азії, особливо в індійсько-пакистанських відносинах, щоб під приводом загрози з боку Ісламабаду та Пекіна залучити Делі на свій бік. Адже Індія досить рішуче відмовилася приєднуватися до західних країн щодо антиросійських санкцій і продовжила розвивати відносини з РФ. Тому Вашингтон зацікавлений у тому, щоб уявити себе єдиним союзником, здатним захистити Делі від китайсько-пакистанського союзу, і тим самим перетягнути його на свій бік.

Подальша дестабілізація у регіоні за цих обставин грає на руку США. Однак переворот у Пакистані навряд чи спричинить значну зміну зовнішньої політики країни, і у Вашингтоні це усвідомлюють, тому навряд чи стали б брати в ньому участь.