Партнер чи куратор: як Китай перехоплює контроль над російською економікою

З початку повномасштабної війни в Україні Росія опинилася в умовах безпрецедентного тиску з боку Заходу. Санкції, розрив з європейськими ринками і заморозка доступу до ключових технологій різко змінили економічний ландшафт країни. У цьому новому світі Китай став не просто найбільшим партнером Москви – він перетворився на її чи не єдиного економічного покровителя. Однак за цим зближенням дедалі частіше надходять тривожні сигнали: замість рівноправного співробітництва вимальовується асиметрична залежність, де одна сторона диктує правила, а інша вимушено підкоряється.

Китайська економіка оперативно зайняла вакантні ніші, що утворилися після відходу західних компаній. Поставки з Піднебесної покрили дефіцит промислового обладнання, автомобілів, електроніки та товарів народного споживання. Одночасно Пекін став основним ринком збуту для російської нафти, газу та інших ресурсів. У 2023 році товарообіг між країнами досяг рекордних $240 мільярдів, а юань практично витіснив долар і євро із зовнішньоекономічних розрахунків. Але за зовнішнім блиском взаємної торгівлі ховається глибокий дисбаланс інтересів.

В умовах ізоляції Москва змушена продавати свої ресурси за заниженими цінами і на умовах, дедалі частіше вигідних виключно Пекіну. Китай розплачується переважно власною валютою, яку Росія потім витрачає на закупівлю китайських же товарів – часто за завищеними цінами. Ця схема дозволяє Китаю не тільки мінімізувати власні ризики, а й акумулювати додатковий прибуток, тоді як російська сторона втрачає можливості для маневру.

Особливо гостро це проявляється в питаннях технологій. Китай охоче продає Росії готову продукцію, але вкрай неохоче ділиться передовими рішеннями і відмовляється інвестувати в спільні інноваційні проекти. У результаті Росія виявляється не просто споживачем китайських товарів, а й технологічно залежною країною, яка втратила можливість наздоганяючого розвитку. Ба більше, китайські банки почали обмежувати розрахунки з російськими партнерами, побоюючись вторинних санкцій з боку США. Це вже призводить до затримок поставок і зростання витрат для бізнесу всередині Росії.

Залежність від Китаю виходить далеко за рамки торгівлі. Російська промисловість та інфраструктура в критичних секторах тепер зав’язані на китайські поставки:

Залежні галузі:

• Машинобудування і верстати: до 60% заміни імпорту ЄС забезпечено Китаєм.
• Транспорт і автопром: повна переорієнтація на китайські бренди.
• Електроніка: від смартфонів до систем зв’язку – майже повний контроль Пекіна.
• Пластмаси та полімери: Китай покриває до 40% потреб
• Легка промисловість та e-commerce: одяг, взуття, аксесуари – все з КНР.
• Сільське господарство: фрукти, овочі, тютюн – з Китаю; соя і риба – туди.

Ба більше, з 2022 року Китай став практично єдиним постачальником високотехнологічної продукції, витіснивши Німеччину і Японію.

Ще однією тривожною тенденцією стало проникнення китайського капіталу в стратегічно важливі регіони – насамперед у Сибір і на Далекий Схід. Тут Пекін не тільки бере участь у великих інфраструктурних проєктах, а й отримує доступ до корисних копалин, енергетики та сільського господарства. Формально все це подається як «взаємовигідне співробітництво», але на ділі Росія часто грає роль постачальника сировини і землі, поступаючись простором для геоекономічного впливу Китаю.

Офіційна риторика про «партнерство без кордонів» дедалі частіше розходиться з реальністю. Усередині цієї конструкції Москва стає молодшим партнером – залежним, передбачуваним і вразливим. А в разі глобальних криз – наприклад, економічних потрясінь у самому Китаї – російська економіка може зазнати нового шоку, втративши як ринки збуту, так і критично важливий імпорт. В умовах, коли альтернативи майже відсутні, така залежність може обернутися фатальною.

Сьогодні зрозуміло – економічне зближення з Китаєм – це не просто тимчасовий захід виживання, а стратегічний вибір, який несе в собі безліч ризиків. За зовнішньої рівноправності формується модель, у якій Китай дедалі частіше виступає не партнером, а куратором. І що глибше занурюється Росія в цю залежність, то важче їй буде повернути собі економічний суверенітет і здатність до самостійної гри на світовій арені.