Прем’єрно так: чи зможе Ріші Сунак утримати владу без підтримки?

Прем’єр-міністру Великобританії Ріші Сунаку вдалося подолати символічний бар’єр — уже понад сто днів він тримається на своїй посаді. Що можна вважати досягненням політика, враховуючи, в якій глибокій кризі перебуває британська політика та економіка. Чому Сунака називають «надзвичайним прем’єром»? І чи вдасться йому переламати ситуацію без будь-якої виразної підтримки?

Ганьба та скандали

Перший небілий глава уряду в історії Сполученого королівства опинився у кріслі за надзвичайних обставин. Його попередниця Лізз Трасс протрималася на посту лише сорок п’ять днів і остаточно обвалила британську економіку. Сунаку вдалося вистояти, а його призначення поклало край трасівській політиці, яка шокувала навіть її однопартійців. Торі вважали, що Сунак буде осудною кандидатурою замість хаотичної та непрофесійної Трас: 42-річний банкір встиг побувати канцлером казначейства в уряді Джонсона.

Незважаючи на добрий бекграунд, керувати британським урядом виявилося справою нелегкою із самого початку. Деякі із соратників Сунака вже пішли у відставку через податкові скандали (голова Консервативної партії Назим Захаві) та громадську критику (міністр внутрішніх справ Суелла Браверман). Віце-прем’єр Домінік Рааб, один із найближчих соратників Сунака, перебуває під слідством у справі про домагання. 

Дісталося і прем’єр-міністру: у січні його оштрафували за непристебнутий ремінь безпеки. Також розслідування проводять як мінімум шість депутатів-консерваторів.Незважаючи на швидке вигнання з ганьбою Ліз Трасс, Сунак отримав її спадщину: двозначну інфляцію (понад 10%), мляве зростання економіки та приголомшливий державний борг країни (2,5 трильйони фунтів стерлінгів). У прогнозах на 2023 рік МВФ записує Велику Британію в кінець списку G7, а її показники навіть гірші за російські. У Сунака репутація людини, яка найкраще розуміється на економічному становищі країни і може її виправити. Але, на відміну від Девіда Кемерона або того ж Джонсона, Сунак не має великого авторитету в рідній Консервативній партії, і вже чуються голоси, що в нього мало досвіду і немає виразної стратегії виходу з кризи.

Страйки

Не встиг Сунак обжитися на Даунінг-стріт, як країну захлеснув безпрецедентний за останні сорок років страйковий рух. Мітингувальники вимагають підвищення заробітної плати. Почавшись серед державних службовців, як пожежа, вона перекинулася на вчителів, лікарів та працівників транспорту. І прем’єр-міністр у цьому протистоянні виступив як справжній торі, використовуючи метод Маргарет Тетчер. Про жодні послаблення бюджетним працівникам не може бути й мови, коли країна перебуває в такій кризі. Замість поступок Сунак, подібно до «Залізної леді», воліє обмежувати трудові права.

У цьому прем’єр-міністру допомагає спадщина тетчеризму. Під час її перебування на Даунінг-стріт Тетчер проводила послідовну та жорстку антипрофспілкову політику. Якщо після Другої світової війни страйки були ефективним засобом покращення умови праці, то у 1980-ті роки часті перемоги робітників змінилися тривалим та виснажливим протистоянням, яке часто закінчувалося поразкою протестувальників. Закон 1984 року значно урізав права профспілок, до 1990-х років кількість британців, що перебувають у них, скоротилася до чверті від усього економічно активного населення.

“Ми здалися”, – пише британський економіст Джеймс Мідвей. Деполітизація робочого середовища призвела до того, що вона стала «дезінфікованою», а британці виявилися деморалізованими, журиться економіст. Прихід до влади лейбористів на чолі з Тоні Блером у 1990-х не змінив ситуацію. Захоплення неолібералізмом призвело до широкої приватизації, дерегулювання та низького оподаткування найвищих доходів, а також значного послаблення профспілок. Блер навіть пишався тим, що у Великобританії «одне з найбільш обмежувальних законодавств на Заході» щодо них.

Мідуей зазначає, що «сьогодні ми вступили на нове поле битви з інфляцією, що стрімко зростає». Уряд Сунака наполегливо відмовляється підвищити зарплати держслужбовцям і насамперед медсестрам. І це при тому, що страйкарів підтримує більшість британців.Судячи з опитувань, через сто днів його прем’єрства торі недолюблюють: лише кожен четвертий британець вважає, що «у Сунака все добре». Це не дивно: уряд Сунака складається не з амбітних новачків, а тих же консерваторів, які вже багато років правлять країною.

Ірландське питання

27 лютого прем’єр-міністр Великобританії Ріші Сунак і голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн нарешті дійшли багатостраждальної угоди щодо Північної Ірландії, яка була обтяжливою спадщиною Брекситу. Північноірландське питання було постійним каменем спотикання між Лондоном та Брюсселем. Протокол, підписаний у січні 2020 року, регулює переміщення товарів між рештою Великобританії та Північною Ірландією, яка має єдиний сухопутний кордон країни з ЄС. Досягнута угода передбачає митний контроль на цьому кордоні.

Сунак міг би зарахувати цей прорив як одну з нечисленних перемог його прем’єрства, але британські газети єхидно зауважують, що після укладення угоди, труднощі для нього тільки почалися. Північноірландське питання є надзвичайно спірним у британській політиці. Настільки, що аудієнція фон дер Ляйєн у Карла III викликала жорстку критику: надто необачно вдавати, що боротьба закінчилася і Великобританія піде на поводу у Євросоюзу.

Головним гальмом переговорів усі ці роки була позиція Демократичної юніоністської партії Північної Ірландії, яка відмовлялася від будь-якого застосування європейського права у регіоні. Незважаючи на нищівну поразку на виборах у травні 2022 року, партія на знак протесту заблокувала роботу регіональної Асамблеї. Важливим сигналом був виступ лідера ДЮП Джеффрі Дональдсона, який заявив, що угоду вивчать юристи, щоб гарантувати, що «роль Північної Ірландії у Сполученому Королівстві та на його внутрішньому ринку була відновлена». Тобто про перемогу Сунака говорити передчасно.

Впливові прихильники Брекситу заявили, що стануть на бік ДЮП. Якщо Сунак не переконає консерваторів, йому доведеться звернутися до лейбористської опозиції, оскільки прем’єр не має сильної підтримки ні в країні, ні у власній партії.«Сунак все ще намагається переконати скептично налаштованих депутатів та членів ДЮП погодитися на цей компроміс, при цьому дехто побоюється, що питання може знову розпалити напруженість, яка розірвала партію торі через Брексит», — пише консервативна The Times. Якщо Сунак не зуміє переконати своїх опонентів, на нього чекає доля своєї попередниці Ліз Трасс.

Війна як аргумент

Єдиним проривом під час недовгого прем’єрства Сунака можна вважати його зовнішньополітичну діяльність. На відміну від гучного, але не надто ефективного Бориса Джонсона, Сунак став чи не головним лобістом України в західних країнах. Тріумфальний візит президента України Володимира Зеленського переконав британських політиків розширити військову допомогу воюючій країні. Одразу після візиту Зеленського Сунак доручив Міноборони вивчити питання відправлення винищувачів до Києва, який відчайдушно потребує літаків.

Прем’єр-міністр помітно змінив свою позицію щодо постачання порівняно з минулим роком, коли його представники, здавалося, виключили ідею відправлення літаків Королівських ВПС. Обидві сторони мають свої плани з цього приводу. Для українців Великобританія є вагомим гравцем у НАТО, який може впливати на позицію американців та німців. І ті, й інші опираються масштабним військовим постачанням, насамперед важкого озброєння, побоюючись спровокувати Москву. Домовленості з Лондоном дають українцям шанс, що іншим західним країнам буде складніше відмовляти їм у постачанні зброї.

Війна у Європі стала у заявах Сунака риторичним прийомом. Подорожчання життя у Британії прем’єр-міністр списує на російського президента Володимира Путіна. Своїм опонентам Сунак відповідає, що все відбувається через напад Росії на Україну: «Брексит тут взагалі ні до чого», і відповідь лейбористів не переконує. Ці обіцянки можуть виявитися фіктивними: Британія не має таких запасів зброї та фінансових ресурсів, щоб ефективно допомагати Україні. Допомога скоріше символічна: прем’єр прагне показати виборцям, що в нинішній ситуації він хоч щось робить правильно.

План без мети

Рейтинг нинішнього уряду стрімко знижується та обіцяє кінець 13-річному правлінню Консервативної партії. Після різкого обвалу економіки при Трасі вона продовжила погіршуватися, але повільнішими темпами.Сунак намагається сформулювати єдину політику свого кабінету, але він надто різношерстий і не всі підтримують прем’єра у його починаннях. Інший головний біль Сунака – це партія, популярність якої необхідно підняти за два роки до наступних парламентських виборів. Інакше на консерваторів чекає крах.

За цей короткий термін новому прем’єру доведеться вирішити кілька нагальних проблем, які сильно впливають на його політичне виживання. Це Брексит, масові страйки, корупція та скандали в його уряді та консервативна фракція в парламенті, поточна економічна криза та застарілі «хвороби» британської економіки. Натомість Сунак запропонував свій план, який включає скорочення інфляції, повернення економічного зростання, зменшення держборгу, подолання наслідків пандемії коронавірусу та «реанімацію» системи охорони здоров’я, яка переживає колапс.

Як видно із заявлених тем, Сунак вважає за краще точково займатися тим, що йому найзрозуміліше — фінансові та економічні питання. Жодних масштабних планів щодо порятунку Британії з його програми не випливає, як і політичних проектів. Воно й зрозуміло: прем’єр-міністр не має ні політичної ваги, ні кабінету однодумців, ні згуртованої партії. Сунака називають «надзвичайним прем’єром» у тому сенсі, що після ганебного періоду Трас партія гарячково намагалася вибрати хоча б когось більш тямущого. До того ж, це було суто рішення партії, а не виборців.

Головний чинник, який робить політичну кар’єру Сунака все більш примарним, — це бідне населення. З економічної кризи 2008 року доходи британців із поправкою на інфляцію не зросли взагалі. Якщо ж економіка країни зростала докризовими темпами, то зараз мешканці Великобританії були б багатшими на 40%. Аналітики передбачають, що наступного року інфляція з’їсть все зростання доходів населення останні 8 років, а рівень життя впаде на 7%. До показників 2008 року прибутки повернуться лише до 2027 року, якщо країну не накриє нова хвиля потрясінь.

Неймовірна пропозиція

Слабкість політика ілюструє його реакцію скандали. Коли голова Консервативної партії та колишній міністр фінансів Надим Захаві забув заплатити податки та журналісти розкопали цю справу, Сунак не став звільняти соратника, а лише попросив свого радника з етики розібратися.Незважаючи на анти іммігрантські висловлювання Суелли Браверман та звинувачення Домініка Рааба у неналежній поведінці, їх начальник не реагує на заклики звільнити недбайливих підлеглих.

У парламенті прилюдно лідер лейбористської опозиції Кір Стармер влаштував прем’єру прочуханку. «Тепер видно, як він безнадійно слабкий — прем’єр-міністр хаосу, не справляється з жодною проблемою, — сказав Стармер в обличчя Сунаку. — Він навіть не може вигнати неплатників податків із власного кабінету. Чи не починає він замислюватися про те, що посада йому не під силу?». Після такої принизливої ​​для прем’єра мови йому нічого не залишалося, як усунути Захаві з посади голови партії. Однак осад є. Тепер лише 19% британців називають Сунака «сильним» прем’єром. Це при тому, що про Трас так говорили 23% опитаних, а про Джонсона цілих 30%.

Політологи вважають, що у безвихідній ситуації консерватори можуть вдатися до парадоксального рішення: покликати назад у крісло прем’єра Бориса Джонсона. Розкол у партії поділив консервативну фракцію в парламенті, і багато хто уважно стежить за помилками Сунака. У Джонсона також неважлива репутація: чого вартий скандал із ковідними вечірками та його впертість перед відставкою. Але чого не відібрати у Бориса і що немає у Сунака — це політична воля та наявність прихильників, які будь-якої миті зможуть підтримати свого кандидата. Зараз цей план уже не виглядає таким божевільним.