Пробиваючись крізь кригу: чи зможуть Ізраїль і Китай налагодити відносини

За останні десятиліття Ізраїль і Китай вибудували тісні економічні, військові та технологічні зв’язки. Однак усе змінилося після вторгнення бойовиків ХАМАС на територію Ізраїлю в жовтні минулого року. Після того як КНР не засудила терористів за цю атаку і фактично розкритикувала Ізраїль за війну в Газі, відносини двох країн серйозно охололи. Однак зараз Пекін змінив свою риторику в більш позитивний для Тель-Авіва бік. Але чи зможуть Ізраїль і Китай налагодити відносини? І чи вдасться двом країнам відновити зв’язки до довоєнного рівня?

У 1950 році Ізраїль став першою країною Близького Сходу, яка визнала комуністичний уряд Китаю після його перемоги в громадянській війні. І відтоді за минулі десятиліття дві країни вибудували тісні зв’язки в економічній, військовій, технологічній і дипломатичній сферах.

Так, за даними Rhodium Group, у 2010-2017 роках КНР інвестувала в економіку Ізраїлю близько 10,8 млрд доларів у рамках 187 угод, причому помітну частку від цього становили вкладення в технологічний сектор країни. Крім того, згідно зі звітом RAND Corporation, у 2011-2018 роках ізраїльський технологічний сектор отримав найбільші інвестиції з боку Китаю, як за обсягом інвестицій (5,7 млрд доларів), так і за кількістю компаній-реципієнтів інвестицій (54 з 87).

Згідно даних American Enterprise Institute, у 2015-2018 роках Ізраїль став найбільшим реципієнтом китайських інвестицій серед країн Близького Сходу. Крім того, згідно з інформацією International Institute for Strategic Studies, КНР вклала гроші в більшу кількість проєктів у рамках ініціативи її голови Сі Цзіньпіна «Один пояс – один шлях» і схожих із нею проєктів в Ізраїлі, ніж у будь-якій іншій державі регіону, при тому, що Ізраїль навіть офіційно не приєднався до цієї ініціативи.

Зазначимо також те, що Китай є одним із найбільших торговельних партнерів Ізраїлю, відстаючи лише від США (13,7% проти 17,7%). За минулі десятиліття двом країнам вдалося вибудувати настільки тісні зв’язки, що це стало турбувати головного союзника Ізраїлю у Вашингтоні.

Показовим випадком стало те, коли в червні 2023 року прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу опублікував у соцмережах фото, на якому він отримує в подарунок від китайського посла Цай Жуня підписану Сі Цзіньпіном збірку його книжок під назвою «Керуючи Китаєм». Це відбувалося на тлі загострення стосунків між Тель-Авівом і Вашингтоном з приводу судової реформи, яку коаліція прем’єра просувала в парламенті, незважаючи на заперечення Білого дому. Нетаньяху також зазначив, що Сі Цзіньпін запросив його відвідати КНР, тим самим натякаючи на те, що в Ізраїлю є й інші партнери у світі, і він не зобов’язаний у всьому покладатися на США.

Однак усе змінилося після вторгнення бойовиків ХАМАС на територію Ізраїлю 7 жовтня 2023 року. Після того, що сталося, Китай не засудив терористичної атаки ХАМАС і навіть не назвав це угруповання як винуватця, лише побічно розкритикувавши його заявами про те, що «Китай рішуче засуджує насильство щодо мирних жителів». Навпаки, він розкритикував Ізраїль за конфлікт у секторі Газа і насильство щодо палестинців.

Позицію Китаю виклав представник юридичного департаменту МЗС КНР Ма Сіньмінь під час слухань у Міжнародному суді ООН у лютому цього року: «У прагненні до права на самовизначення застосування сили палестинським народом для опору іноземному пригнобленню і завершення створення своєї незалежної держави є невід’ємним правом, чітко закріпленим у міжнародному праві».

І досі Китай утримується від прямої критики ХАМАС і навіть приймав делегацію угруповання у квітні 2024 року. Крім того, коли у квітні Іран атакував Ізраїль ракетами та безпілотниками, Пекін назвав це «актом самооборони» у відповідь на ранній ізраїльський удар по іранському консульству в сирійському Дамаску. А на зустрічі з міністром закордонних справ Ірану Хосейном Аміром Абдоллахіяном глава МЗС КНР Ван Ї заявив, що «Іран здатний впоратися із ситуацією».

Судячи з усього, така реакція Китаю була пов’язана з тим, що після подій 7 жовтня 2023 року Сполучені Штати, яких у Пекіні вважають своїм головним геополітичним суперником, відразу ж підтримали Ізраїль. І тоді КНР зайняла протилежну позицію, прагнучи представити США як безвідповідального «розпалювача конфліктів», який не бажає слухати палестинців, які просять припинити війну. І на контрасті Пекін хотів показати себе як відповідальну державу, яка прагне миру на Близькому Сході, і тим самим привернути до себе арабські країни регіону, а можливо, навіть вбити клин між ними і Вашингтоном.

Однак така політика Китаю не могла не призвести до охолодження відносин з Ізраїлем. Уже наприкінці жовтня минулого року Ізраїль долучився до спільної заяви понад 50 країн, у якій висловлювали занепокоєння з приводу порушень КНР прав людини в населеному мусульманами регіоні Сіньцзян. А у квітні 2024 року ізраїльська парламентська делегація відвідала Тайвань, який Пекін вважає частиною своєї території, і зустрілася з президенткою країни Цай Інвень, яка заявила, що «двосторонні контакти останнім часом стали дуже активними».

Крім того, минулого року стався різкий спад у торгівлі між Ізраїлем і Китаєм. За даними Центрального статистичного бюро Ізраїлю, 2023 року загальний обсяг торгівлі між двома країнами (без урахування торгівлі алмазами) становив 14,5 млрд, що на 18% нижче, ніж 2022 року (17,6 млрд). Це найбільший спад у двосторонній торгівлі з часів світової фінансової кризи 2009 року. Подібна тенденція продовжилася і цього року: китайська митниця повідомила про скорочення торгівлі з Ізраїлем на 9,3% у річному обчисленні за січень-серпень 2024 року.

Населення Ізраїлю також помітило недружню реакцію з боку КНР. За результатами квітневого опитування Institute for National Security Studies, 54% ізраїльтян вважали Китай недружньою або ворожою країною, і лише 15% дотримувалися протилежної думки. Причому близько третини з тих, хто назвав КНР ворожою країною, дійшли цього висновку після подій 7 жовтня 2023 року.

Усе це свідчить про серйозне погіршення відносин між двома країнами. І, судячи з усього, в Пекіні усвідомили це і прагнуть дещо відійти від своєї колишньої риторики. Так, у жовтні цього року, відповідаючи на запитання про конфлікт у Газі, офіційна представниця МЗС КНР Мао Нін заявила, зокрема, що «законні національні права палестинського народу мають бути реалізовані, а обґрунтовані побоювання Ізраїлю щодо своєї безпеки заслуговують на увагу».

Така відповідь, що враховує інтереси обох сторін конфлікту, свідчить про бажання Пекіна знову повернутися до позиції балансуючого гравця на Близькому Сході, що підтримує стосунки з усіма країнами, та пом’якшити шкоду для стосунків з Ізраїлем через свою колишню риторику.

Щодо причин, які спонукали Китай саме зараз дещо відійти від своєї колишньої позиції, то, можливо, Пекін усвідомив, що його стосунки з арабськими країнами Близького Сходу, чиєї підтримки він прагнув домогтися своєю антиізраїльською риторикою, все ж мають обмежений характер. Зокрема, незважаючи на зростання торгівлі та інвестиційних проєктів із такими державами регіону, як Саудівська Аравія та ОАЕ, КНР усвідомлює, що гарантії безпеки з боку США на випадок конфлікту для них будуть важливішими за будь-які вигідні фінансові угоди з нею.

Крім того, нафтові монархії Перської затоки негативно ставляться до зближення Китаю та Ірану, який вони вважають небезпечною загрозою для свого впливу в регіоні, що також впливає на їхнє ставлення до Пекіна.

І, нарешті, нещодавня угода між Ізраїлем і ліванським угрупуванням «Хезболла» про припинення вогню, укладена за посередництва США, і заяви з боку представників ХАМАС про бажання домогтися подібної угоди свідчать про те, що конфлікт у Газі може бути незабаром розв’язано. І Китай не хоче, щоб усі лаври миротворця дісталися Вашингтону, тому прагнутиме взяти участь у мирному процесі, а для цього йому необхідно підтримувати стосунки з усіма сторонами, зокрема й з Ізраїлем.

Що ж стосується того, чи вдасться двом країнам відновити свої довоєнні стосунки, то тут є два важливих чинники. З одного боку, Китай все ще залишається одним із головних торговельних партнерів Ізраїлю, і Тель-Авів навряд чи відмовлятиметься від китайських інвестицій, незважаючи на охолодження відносин.

Так, у квітні цього року ізраїльський посол у Пекіні Іріт Бен-Абба Вітале закликала китайських підприємців посилити інвестиції в економіку Ізраїлю, особливо в нові сектори, включно з харчовими технологіями, незважаючи на конфлікт у Газі. «Ми дуже зацікавлені у співпраці з КНР у сфері всіх цих технологій, – сказала вона, – для Китаю Ізраїль, можливо, не є великим ринком, але в наш час будь-який доступний ринок – це добре».

Однак, з іншого боку, Єрусалим навряд чи забуде те, як повівся Пекін після подій 7 жовтня минулого року. Своєю фактичною підтримкою Палестини в конфлікті в Газі Китай показав, що розглядає Ізраїль не як рівноправного партнера, стосунки з яким вибудовувалися десятиліттями, а лише як одного з пішаків у своєму геополітичному протистоянні зі США.

Тому Тель-Авів навряд чи буде зацікавлений у відновленні контактів з Пекіном до довоєнного рівня. Він, найімовірніше, продовжить співпрацювати з Китаєм в економічній, торговельній і технологічній сферах, однак навряд чи піде на зближення з ним, усвідомлюючи, що ситуація, яка склалася після 7 жовтня, легко може повторитися. Наприклад, у разі загострення конфлікту Ізраїлю з Іраном або будь-якою іншою країною Близького Сходу.