Прохання Іран не турбувати: яка буде реакція Тегерана після теракту в Кермані

Кінець грудня і початок січня були затьмарені для Ірану вбивством одного з видних генералів і найбільшим за десятиліття терактом. Обидві події стали реакцією на війну Ізраїлю з ХАМАС, але Тегеран не поспішає кидати виклик Тель-Авіву. Як не дивно, Ірану буде найвигідніше просто спостерігати, як ізраїльтянам доведеться покинути Газу.

3 січня в іранському місті Керман проходила церемонія з нагоди річниці вбивства генерала Касема Сулеймані. Траурна хода зібрала тисячі людей, які заповнили цвинтар, коли прогриміло два вибухи. За даними агентства Tasnim, біля входу було два пакети з бомбами, які могли підірвати дистанційно. Унаслідок теракту загинули 84 людини. Також з’являлися повідомлення про теракт у лікарні Афзаліпура, куди привозили поранених із Кермана, але вони не відповідали дійсності.

Президент Ірану Ебрахім Раїсі назвав причетних до вибухів у Кермані ворогами нації. Підозри впали на американські спецслужби, оскільки сам Сулеймані був убитий 3 січня 202 року внаслідок ракетного удару американських ВПС у районі аеропорту Багдада. Держдепартамент США заявив, що Вашингтон не причетний до вибухів і не бачить підстав вважати Ізраїль відповідальним за теракт.

На думку західних політиків, за терактом стояла «Ісламська держава». У підсумку угруповання дійсно взяло на себе відповідальність за теракт на кладовищі. У заяві організації було зазначено, двоє терористів підірвали «пояси смертників» у натовпі. Уже за два дні МВС Ірану повідомило про затримання підозрюваних в організації теракту та розвідувальну операцію спецслужб.

Іншою гучною подією став ракетний удар ізраїльських військових по Дамаску, унаслідок якого було вбито високопоставленого генерала іранського Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) Сайєда Разі Мусаві. Генерал довгі роки працював військовим радником у Сирії. Мусаві також називають найближчим соратником убитого раніше Сулеймані: той створював так звану «вісь опору» з радикальних угруповань у сусідніх країнах.

Хоча офіційно Ізраїль ніяк не прокоментував факт загибелі генерала і не взяв відповідальність за удар, але всім стало зрозуміло, що це зробили ізраїльські військові. Вибір Мусаві не випадковий: він координував військове співробітництво Ірану і Сирії, а також стежив за контрабандними поставками зброї «Хезболлі». Показником значущості генерала в іранській політиці стало те, що заради екстреного повідомлення про його загибель перервали мовлення на державному телебаченні.

Вибухи і ракетний удар породили нову хвилю антиамериканізму в країні. У багатьох містах збиралися натовпи людей, які скандували «Смерть Америці» і «Смерть Ізраїлю». Однак, незважаючи на яскраві висловлювання, іранське керівництво не стало йти на конфлікт. За даними The New York Times, верховний лідер Ірану аятолла Алі Хаменеї закликав іранських військових проявити «стратегічне терпіння» і уникнути втягування країни в прямий конфлікт зі США та Ізраїлем.

Останні події показують, що війна на Близькому Сході загрожує поширитися за межі сектора Газа. Ізраїль планомірно знищує керівництво ХАМАС, яке перебуває за межами Гази, переважно в Сирії та Лівії. Експерти не виключають, що ізраїльтяни навмисно провокують іранську сторону на акцію відплати, щоб розв’язати собі руки для рішучого удару по «Хезболлі», яка постійно обстрілює північ країни.

Таким чином керівництво Ізраїлю бачить вирішення проблеми Гази в усуненні впливу Ірану в регіоні. Нетаньяху, незважаючи на вимушені запевнення західних союзників у сповільненні військової операції, насправді не має наміру обмежуватися ударами тільки по палестинських територіях. Цей погляд прямо суперечить нинішній позиції адміністрації Байдена, який вважає, що конфлікт необхідно якнайшвидше локалізувати і почати переговори.

Безпрецедентний кредит довіри, який отримав Ізраїль від світової спільноти після нападу ХАМАС 7 жовтня, швидко вичерпується. До того ж ізраїльська армія чудово навчена вести наступальні операції, але не вміє довго утримувати території – і ці чинники змушують військовий кабінет шукати нестандартні рішення для продовження воєнної операції та досягнення поставлених цілей. Прем’єр Нетаньяху навряд чи змириться з тим, що Газу доведеться залишити, так і не вирішивши всіх завдань.

Пряме зіткнення з Іраном було б для Ізраїлю катастрофічним, але й Тегеран розуміє всю ризикованість відкритої війни з ЦАХАЛ. Для Нетаньяху недостатньо підірвати базу ХАМАС – щоб досягти стійкого миру, ізраїльтянам необхідно знищити всю створену генералом Сулеймані «вісь опору», куди входить і «Хезболла». Тож провокації стають дедалі ймовірнішими, якщо зважати на військову присутність США у східному Середземномор’ї. Тель-Авів може діяти ризикованіше, розраховуючи на відповідну реакцію американців.

Хто б не стояв за терактом у Кермані, це новий привід підвищити ставки, оскільки в Ізраїлю ще є час для маневру. Однак він не нескінченний: крім посилення тиску Вашингтона, зростає невдоволення агресивною позицією Нетаньяху всередині країни. Ситуація з полоненими та небажання йти на поступки значно підірвали популярність прем’єра й уряду в очах ізраїльтян. Військова операція в Газі має закінчитися найближчими місяцями, і якщо до цього моменту ХАМАС і «Хезболла» встоять – це означатиме, що Іран нічого не втратив у конфлікті з Ізраїлем, крім одного генерала.