Розпад Антанти: як розлад у відносинах Франції та Німеччини вплине на майбутнє Євросоюзу?

Від самого створення Євросоюзу відносини між Францією та Німеччиною були основою, на якій будувалася міжнародна організація. Однак в умовах кризи у відносинах Парижа і Берліна подальший розвиток ЄС поставлено під сумнів, а очікувана поразка правлячих партій двох країн на швидких виборах до Європарламенту може ще більше погіршити ситуацію. Як розлад у відносинах Франції та Німеччини вплине на майбутнє ЄС, і які країни можуть прийти їм на зміну як лідери європейської спільноти?

В умовах найбільшого з часів Другої світової війни військового конфлікту в Європі, зростання націоналістичних настроїв у європейських країнах і тривалої економічної кризи Євросоюз як ніколи потребує міцних і дружніх відносин між двома його найбільшими державами, які фактично стояли за створенням самого європейського співтовариства, – Францією і Німеччиною. Однак відносини між Парижем і Берліном далекі від безхмарних, і розлад між ними продовжує посилюватися.

І річ навіть не в різниці підходів до політики між харизматичним і красномовним президентом Франції Емманюелем Макроном і серйозним і стриманим канцлером Німеччини Олафом Шольцем. І навіть не в тому, що досить прохолодні особисті стосунки між лідерами двох країн, за словами експертів, уже давно стали притчею во язицех. Основна проблема франко-німецьких відносин полягає в тому, що з більшості ключових питань позиції Парижа і Берліна сильно розходяться.

Яскравий приклад – ситуація навколо російсько-української війни. Наприкінці лютого цього року президент Макрон заявив, що не відкидає варіант із відправленням європейських військ на територію України в майбутньому. Тим самим, за словами джерела Bloomberg, він хотів викликати занепокоєння з боку російського керівництва, особливо тих, хто займається плануванням військових дій.

Однак радикальні заяви французького лідера суперечили позиції Шольца, і щойно вони потрапили на перші шпальти світових газет, німецький канцлер поспішив сказати, що виключає відправку військ європейських країн на територію України.

За словами однієї з французьких офіційних осіб, зокрема через ці розбіжності Макрон вважає Шольца лідером, який не володіє ні сміливістю, ні амбіціями, який не здатний планувати на довгострокову перспективу. У Берліні ж французького президента вважають авторитарним політиком, який вважає за краще пропонувати якісь грандіозні ідеї, а не втілювати їх у життя.

Інший приклад, де розлад у відносинах між Францією і Німеччиною особливо помітний – це питання Китаю. Коли на початку травня цього року голова КНР Сі Цзіньпін прибув із візитом до Франції та провів переговори з Макроном і головою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн, Шольц відмовився зустрітися з ним. Водночас, поки французький лідер говорить про необхідність «стратегічної автономії» Європи в таких сферах, як безпека, оборона і промисловість, зокрема від Пекіна, і провокує конфлікт із ним, Берлін виступає різко проти спроб Парижа провести розслідування субсидій на китайські електромобілі, що потрапляють на європейський ринок.

І незважаючи на відмову від спільних переговорів із главою КНР, ще в середині квітня сам Шольц прилетів до Китаю з триденним візитом, під час якого намагався захистити інтереси німецьких компаній, що працюють на території Піднебесної, зокрема від можливих дій у відповідь із боку Пекіна у відповідь на розслідування ЄС. І тут він виступив не як представник об’єднаного європейського співтовариства, а насамперед як німецький лідер, який усвідомлює, яким ударом для німецького бізнесу, що інвестував величезні гроші в китайську економіку, стане будь-який конфлікт із Китаєм.

Нарешті, третій приклад – це вибір кандидата на посаду голови Єврокомісії. 6-9 червня цього року відбудуться вибори до Європарламенту, після чого глави країн-членів ЄС повинні будуть зустрітися, щоб визначитися з кандидатурами на керівні посади в органах влади міжнародної організації. У звичайній ситуації лідери Франції та Німеччини мали зустрітися перед виборами, щоб узгодити вибір кандидатур на посади голови Єврокомісії (ЄК) і голови Європейської ради. Оскільки посаду Європейського центрального банку обіймає представник Франції – Крістін Лагард, то найвпливовіша посада в ЄС – голова ЄК, зазвичай дістається кандидату від Німеччини, який автоматично отримує підтримку з боку німецької влади.

Однак зараз Макрон зовсім не поспішає підтримувати кандидата від ФРН, тобто чинну главу Єврокомісії Урсулу фон дер Ляєн, яка аж до 2019 року обіймала посаду міністра оборони Німеччини, незважаючи на її неодноразові спроби заручитися його підтримкою. Ба більше, нещодавно депутат Європарламенту від партії Макрона «Відродження» Паскаль Канфін сказав, що французький лідер цілком може віддати свій голос за екс-голову Європейського центрального банку і колишнього прем’єра Італії Маріо Драгі, щоб він обійняв високу посаду в рамках ЄС.

Що стосується самої Німеччини, то, згідно з POLITICO, високопоставлений член Соціал-демократичної партії, до якої входить і Шольц, Маркус Тонс також заявив про можливу підтримку Драгі замість фон дер Ляєн. З одного боку, це може означати, що Франція і ФРН все ж таки зможуть узгодити кандидатуру на посаду голови Єврокомісії. Однак, з іншого, це може ще більше посилити протиріччя серед правлячої коаліції Німеччини, якщо не всі партії, що входять до неї, підтримають вибір соціал-демократів.

Щоб згладити очевидний розлад у відносинах між двома державами, Макрон наприкінці травня прибув із триденним візитом до ФРН. Його приїзд був обставлений як важлива дипломатична подія, перш за все, оскільки він став першим візитом французького лідера до Німеччини за 24 роки. Крім того, візит Макрона був приурочений до 75-річчя Основного закону ФРН.

Під час свого візиту Макрон знову виступив із грандіозними ідеями європейських реформ. Так, він запропонував подвоїти бюджет ЄС, щоб стимулювати інвестиції в європейську промисловість, сферу штучного інтелекту та екологічні проекти. «Давайте подвоїмо наш європейський бюджет, або збільшивши його розмір, або за рахунок спільних стратегій кредитування, або за допомогою наявних інструментів», – заявив він. «Удвічі більше державних інвестицій у нашу Європу, спільно».

Однак його амбітні пропозиції знову зіткнулися з байдужою і навіть дещо негативною реакцією Берліна. І деякі німецькі політики вже почали турбуватися щодо розладу у відносинах Франції та Німеччини. «Макрон заслуговує на відповідну реакцію на свої ініціативи; на його регулярно, якщо не постійно, простягнуту руку», – сказав прем’єр-міністр Північного Рейну-Вестфалії від Християнсько-демократичного союзу Хендрік Вюст. «Німецькі політики реагують занадто нерішуче».

Однак, навіть якщо Макрон і Шольц все ж таки досягнуть згоди з деяких питань, у Європі на них дедалі більше дивляться як на політичних «кульгавих качок», які скоро можуть втратити владу. Згідно з опитуваннями POLITICO, на швидких виборах до Європарламенту французька ультраправа партія «Національне об’єднання» Марін Ле Пен може обійти «Відродження» Макрона на 16% голосів, а соціал-демократи Шольца за результатами виборів можуть посісти третє місце, знову ж таки відставши від німецьких крайніх правих.

А оскільки зараз Макрон обіймає посаду президента вдруге й востаннє, і піде від влади 2027 року, а Шольц може залишити посаду канцлера вже наступного року після парламентських виборів, лідери інших європейських країн дедалі більше замислюються, чому вони мають дозволяти Франції та Німеччині, які конфліктують, визначати майбутнє всього європейського співтовариства. Йдеться, насамперед, про прем’єра Італії Джорджію Мелоні та главу уряду Польщі Дональда Туска, які на тлі російсько-української війни та ослаблення франко-німецького союзу стали важливими політичними гравцями в рамках ЄС.

Так, за словами Мелоні, «Італія більше не слідує за Францією і Німеччиною, але відіграє провідну роль». «Якщо італійці підтримають мене, ми зможемо змінити Європу».

І справді глава італійського уряду цілком може стати справжнім «творцем королів» у ЄС після виборів до Європарламенту, оскільки фон дер Ляєн запекло потребує її підтримки для того, щоб залишитися на посаді голови Єврокомісії.

Крім того, з Мелоні активно намагаються вступити в союз як її соратниця з ультраправого флангу Марін Ле Пен, так і угорський прем’єр Віктор Орбан, який у липні стане головою Ради ЄС (фактично Ради міністрів), і в якого є свої амбітні плани на те, як змінити Європу. У результаті вплив глави уряду Італії може лише посилитися.

Що ж до Дональда Туска, то після початку російсько-української війни він набуває дедалі більшого впливу в рамках ЄС як один із найрадикальніших союзників Києва, готових іти на загострення відносин із Москвою. Крім того, Польща є одним із головних союзників США в Європі, і активно розвиває відносини не тільки з чинним президентом Джо Байденом, а й з його суперником на майбутніх виборах цього року Дональдом Трампом, до якого з візитом нещодавно літав президент країни Анджей Дуда. У результаті статус Варшави в Європі може зміцнитися незалежно від того, хто сяде в крісло глави Білого дому після листопадових виборів.

Як з приводу франко-німецького союзу висловився голова комітету з бюджету Європарламенту Йоган Ван Овертвельдт, «якщо ви бачите, що Франція і Німеччина рухаються в різних напрямках, то зазвичай справи взагалі не рухаються». Однак якщо Париж і Берлін не налагодять свої відносини найближчим часом і знову не продемонструють, що готові спільно вести Європу вперед, знайдуться ті, хто зробить це за них.