Румунія дивиться на Угорщину: на президентських виборах лідирує проросійський кандидат

Бухарест шокований результатами президентських виборів: у першому турі лідером виявився ультраправий проросійський кандидат, який обійшов фаворита перегонів, соціал-демократа. Це перший випадок у пострадянській історії Румунії, коли націоналісти отримали значну підтримку виборців.

Наступного дня після першого туру президентських виборів у неділю, 24 листопада, молоді люди вийшли на вулиці кількох великих румунських міст, повідомляє Newsweek Romania: «Якщо в понеділок на вулиці було лише кілька сотень людей, то вже тисячі людей вийшли на вулиці [цього вівторка] в Бухаресті, у Брашові, у Клужі й у Тімішоарі, скандуючи “Геть легіонерів”, маючи на увазі румунський фашистський рух 1930-х і 1940-х років».

Підсумки першого туру президентських виборів у Румунії виявилися несподіваними для всіх. У лідери вийшов незалежний кандидат Келін Джеорджеску, який раніше входив до ультраправого «Альянсу за об’єднання румунів» (AUR). Він набрав 22,86% голосів, його суперник, лідер Соціал-демократичної партії (PSD) і чинний прем’єр-міністр Марчел Чолаку – 19,23%. Другий тур виборів відбудеться 8 грудня.

Для перемоги в першому турі необхідно було набрати понад 50% голосів. Чолаку вважався фаворитом перегонів, а його головним конкурентом – лідером AUR Джордже Сіміоном, який у підсумку посів лише четверте місце. Також значно менше голосів отримала представниця ліберал-консерваторів Олена Ласконі, яка посіла третє місце. Джеорджеску опитування передбачали 16-17% і максимум третє місце.

Полеміка між Чолаку і Джеорджеску розгорнулася навколо подальшого розвитку країни. Прем’єр заявляв, що в нього є «чіткий план зі створення більш розвиненої Румунії, яка нікого не залишить позаду, внутрішній план, заснований на економічному зростанні та інвестиціях, і план зі зміцнення впливу й авторитету Румунії за кордоном»». Чолаку назвав «політичними екстремістами» політиків, які незадоволені членством Румунії в ЄС і НАТО, і закликав «політично ізолювати» їх.

Його опонент говорив прямо протилежні речі. Джеорджеску неодноразово піддавався критиці за його скептичну позицію щодо відносин Румунії з НАТО і ЄС, а також за проросійські висловлювання. Наприклад, 2022 року він заявляв, що Північноатлантичний альянс не захищатиме жодного зі своїх членів у разі нападу Росії. Окремою темою в його політичній програмі стала критика американської військової допомоги Україні, яка межує з Румунією.

Його кампанія в TikTok була дуже популярною: політик вихваляв Путіна і фантазував про «пробудження румунського народу». Національна аудіовізуальна рада Румунії навіть звернулася до Єврокомісії з проханням провести розслідування щодо соцмережі, «яка підтримала політичну кампанію кандидата Джорджеску всупереч своїм власним критеріям».

Ставка політика на соцмережі виправдалася: Джеорджеску був відносно невідомою фігурою в румунській політиці. Він обіймав кілька посад у румунському міністерстві довкілля в 1990-х роках і місії в ООН. Його антиєвропейська і націоналістична риторика, міркування про іноземні компанії, які «експлуатують румунські ресурси», виявилися зрозумілими і близькими виборцям, втомленим від правління лібералів після революції 1989 року.

Колишній соратник Джеорджеску, лідер AUR Джордже Сіміон також відомий своїм євроскептицизмом. Політик виступає за об’єднання Румунії та Молдови, за що Кишинів кілька разів забороняв йому в’їзд у країну, а Україна оголосила персоною нон ґрата. Прямо перед виборами румунський телеканал Digi24 розповів про існування записів зустрічей, які нібито провів Сіміон зі співробітниками російського ГРУ. Сіміон заперечував свої зв’язки з російськими спецслужбами, проте цей скандал, імовірно, вплинув на його рейтинг і дозволив Джеорджеску обігнати свого колишнього соратника.

«Ті, хто голосував за Джорджеску, представляють електорат, роздратований поганими політичними рішеннями останнього часу. Але вони повинні серйозно запитати себе, чи хочуть вони президента, здатного закликати до виходу з НАТО і ЄС. Що стосується її суперниці, колишньої журналістки Олени Ласконі, то вона, схоже, зараз бореться самотужки. Вона опиняється в ситуації, коли їй потрібні голоси всіх партій», – зазначає румунська газета Adevarul.

Незважаючи на вступ до ЄС у 2007 році, Румунія залишається відносно бідною за європейськими мірками країною. Для багатьох румунів це членство означало насамперед можливість вільно пересуватися іншими країнами в пошуках роботи. Однак це також спричинило зростання цін, які дедалі більше наближалися до західноєвропейських цін. Купівельна спроможність громадян поступово знижувалася, незважаючи на доходи, отримані за кордоном. Румунська влада так і не змогла впоратися з нестримною корупцією і реформувати багато інститутів. Нестабільність і відчуття «задвірок» Європи створили хороший ґрунт для ідей таких кандидатів, як Джеорджеску. 

Хоча більша частина виконавчої влади перебуває в руках прем’єр-міністра, президент країни має значні повноваження щодо ухвалення рішень у сфері національної безпеки та зовнішньої політики. Цим Румунія нагадує інші європейські країни, такі як Фінляндія та Чехія. Війна в Україні призвела до значної зміни в розстановці сил у регіоні: через кризу Румунія з периферійної країни ЄС виявилася однією з центральних. І цю можливість місцева влада не хоче втрачати.

Те ж саме відбувається і в інших центральноєвропейських країнах: після приходу до влади правих уряди в Угорщині та Словаччині Віктор Орбан і Роберт Фіцо скористалися ситуацією кризи, щоб ставити свої умови для партнерів по ЄС і НАТО, хоча до війни вони не могли б собі цього дозволити. Хоча звинувачення в проросійських симпатіях можуть бути виправданими, однак це не означає, що праві угорські чи румунські політики справді планують вихід з НАТО або ЄС: для них подібна риторика – один з інструментів тиску на Брюссель.

Проте підстави для занепокоєння залишаються: Румунія – один із важливих плацдармів для альянсу, особливо після початку війни в Україні. Плани щодо розміщення нових баз НАТО можуть змінитися в разі приходу Джеорджеску або іншого правого кандидата. Досвід протистояння Орбана і ЄС показує, що у Брюсселя не вистачає політичної волі, щоб впоратися з непокірним прем’єром, – і провокує інших чинити не менш жорстко. Яким би не був підсумок виборів у Румунії, шанс вирішити внутрішні проблеми за рахунок зовнішньої кризи – занадто спокусливий сценарій, щоб відмовлятися від нього.