Сербія як новий майданчик світової дипломатії: амбіції Вучича і виклики саміту в Белграді

Президент Сербії Александр Вучич 24 квітня 2025 року в ефірі телеканала Informer TV анонсував амбітний план: провести в Белграді глобальний саміт за участю Володимира Путіна, Дональда Трампа, Емманюеля Макрона, Джорджі Мелоні, Фрідріха Мерца та інших світових лідерів навесні 2026 року. Ця ініціатива, за його словами, покликана зміцнити роль Сербії як нейтрального посередника в умовах геополітичної турбулентності. Однак наскільки реалістичні ці плани, і які виклики вони несуть для Белграда? 

Вучич не вперше пропонує Белград як майданчик для діалогу. Ще в січні 2025 року він називав сербську столицю «ідеальним місцем» для перемовин Путіна і Трампа, наголошуючи на її історичній ролі в період холодної війни та нинішньому статусі «друга всіх». Однак раніше він висловлював сумніви в здійсненності такої зустрічі, зазначаючи, що «ніхто не хоче поступатися». Тепер же, судячи із заяв, сербський лідер перейшов від гіпотетичних міркувань до активних дій.

Ключовий момент – синхронізація із зовнішньополітичною стратегією Вучича. У травні 2025 року він планує відвідати США, де має намір обговорити організацію саміту з Республіканською партією і особисто Трампом, а 9 травня візьме участь у параді Перемоги в Москві, де зустрінеться з Путіним. Ці візити підкреслюють прагнення Белграда балансувати між Заходом і Росією, незважаючи на тиск ЄС. Нагадаємо, Європейський Союз критикував рішення Вучича брати участь у московських заходах, називаючи це «порушенням критеріїв членства». 

Ідея белградського саміту вже викликала змішані реакції:

1. ЄС: дипломатична настороженість. Віцепрезидент Європейської комісії Марош Шефчович, який брав участь у липневому 2024 року саміті з критичних сировинних матеріалів у Белграді, раніше зазначав, що Сербія «відіграє центральну роль у стратегічних ланцюжках створення вартості». Однак новий формат, що передбачає участь Трампа і Путіна, може викликати питання у Брюсселя, особливо на тлі заяв сербського міністра інформації Бориса Братіни, який публічно спалював прапор ЄС;
2. США: невизначеність. Успіх переговорів Вучича у США багато в чому залежить від позиції Дональда Трампа, чиї зовнішньополітичні пріоритети залишаються непередбачуваними. У квітні 2025 року сербський президент уже провів «сердечну» розмову з Трампом, але деталі їхнього діалогу не розкриваються;
3. Росія: тактична підтримка. Для Кремля Белград – важливий союзник у регіоні, який відмовився приєднатися до санкцій. Участь Путіна в саміті могла б посилити російський вплив, проте Москва, ймовірно, чекатиме конкретних гарантій від організаторів. 

«Сербія намагається використати свій унікальний статус, але її ініціатива ризикує стати заручником більш масштабних протиріч», – коментує політолог Іван Преображенський в інтерв’ю EADaily. 

Перешкоди на шляху до саміту:

1. Логістика та безпека. Белград, попри заяви Вучича про його «унікальну придатність», стикається з викликами організації заходу такого рівня. Наприклад, у листопаді 2024 року обвалення навісу на вокзалі в Нові-Саді, що призвело до загибелі 16 осіб, спричинило хвилю протестів і відставку прем’єр-міністра Мілоша Вучевича. Ці події підірвали довіру до компетентності влади;
2. Геополітичні ризики. Запрошення Трампа, який до 2026 року може не обіймати посаду президента, і Путіна, чий візит до ЄС неможливий через санкції, створює правові та іміджеві складнощі. Крім того, участь Зеленського, про яку згадував Вучич, малоймовірна без попередніх домовленостей із Москвою;
3. Внутрішньополітична нестабільність. Студентські протести, що тривають з листопада 2024 року, послаблюють позиції Вучича. Опозиція звинувачує його в «авторитаризмі та зв’язках із Кремлем», що може ускладнити мобілізацію ресурсів для саміту. 

«Організація подібного заходу вимагає не тільки дипломатичної спритності, а й внутрішньої консолідації. Сербія поки що демонструє більше амбіцій, ніж можливостей», – зазначає західний аналітик Марк Галлоті в матеріалі AP News. 

Сценарії розвитку подій варіюються від оптимістичних до песимістичних: 

• Умовний успіх. Якщо Вучичу вдасться заручитися підтримкою ключових гравців, саміт може стати майданчиком для неформальних переговорів, аналогічних до зустрічей у Гельсінкі (2018) або Женеві (2021). Це зміцнить імідж Сербії як медіатора; 
• Часткова реалізація. Можливе проведення форуму в усіченому форматі – без Путіна або Трампа, але за участю європейських лідерів. У цьому разі акцент зміститься на економічні питання, як-от розвиток «зеленої» енергетики та сировинного співробітництва, про що йшлося на саміті в липні 2024 року; 
• Провал. Тиск ЄС, внутрішні протести або відсутність інтересу з боку Вашингтона і Москви можуть призвести до скасування заходу. 

«Вучич грає в багатовимірні шахи. Його мета – не стільки саміт, скільки демонстрація того, що Сербія залишається незалежним гравцем в умовах, коли ЄС і НАТО посилюють вплив на Балканах», – вважає експерт Фонду Карнегі Ліна Хаддад в інтерв’ю Versia. 

Ініціатива Вучича – це смілива спроба перетворити Сербію на глобальний дипломатичний хаб, однак її реалізація залежить від чинників, які Белград не має сил контролювати. Успіх саміту стане можливий тільки за умови, що великі держави будуть зацікавлені в діалозі більше, ніж у протистоянні. Поки ж Сербії належить довести, що вона готова не тільки говорити про «миротворчу місію», а й забезпечити стабільність усередині своїх кордонів.