Токаєв об’єднує території: інформаційна активність США у Центральній Азії

Другий тиждень жовтня в Астані був просто неймовірним. Не тільки за масштабами гостей, що зустрічаються: від юного батька туркмен Сердара Бердимухамедова, який убув останнім з Астани, до еміра Катару Таміма бен Хамад Аль Таніно, який першим прибув до столиці Казахстану. Але й за грандіозністю прийнятих рішень, насиченістю івентів та рівнем безпеки. Такого, як люблять говорити у Казахстані «ритму подій», здається, ніколи не було за всю історію Незалежності. Та й ступінь важливості прийняття рішень дуже значущий.

Більшість подій, на кшталт півгодинної конференції Путіна, на якій сильно прокремлівський журналіст Андрій Колесников обізвав російського лідера «не яструбом, а голубом», гідно окремої уваги. Як і сперечатись вічно незадоволеного Лукашенка, який чомусь опинився на саміті «Азія – Росія». Можливо, хотів усім пояснити, чому Білорусь – це Азія, ну чи Росія, він навіть карту із собою захопив, але йому повірили на слово.

Той самий емоційний виступ Емомалі Рахмона, у якому президент «не жебрак, а багатої країни, де мінеральних ресурсів більше, ніж у таблиці Менделєєва», попросив не ставитися до братніх народів як у СРСР, а поважати нашу культуру та ідентичність. Помітне тремтіння голосу таджицького лідера у деяких коментаторів викликало відчуття, що Шарипич теж просить грошей, але основна маса сприйняла меседж чи не як спробу демаршу. Хоча про матеріальне Рахмон говорив у своїй короткій промові дуже часто, і навіть наприкінці додав: «Не треба в нас багато грошей вкладати!».

А ось візит Лукашенка додому до Назарбаєва варто розглядати швидше, як меседж екс-елітам Казахстану, мовляв, дивіться – чи живий ваш аманат. Аманат, до речі, це не лише назва нової партії, на яку перейменували старий Нуротан, а куди більш ємне слово за смисловим значенням. Щось на кшталт найціннішої застави, яку можна залишити. Зрозуміло, не матеріального. Традиція давня, ще з гунських часів. Але чи це заспокоїть реваншистів у їхніх спробах повторити неспокійний січень – незрозуміло. Ясно лише одне, що коли гроші не мають значення, а амбіцій стільки, що виплескуються назовні, то зупиниться у спробах досягти бажаного буде дуже складно.

Однак, повертаючись до Астани, можна безумовно визнати, такої динаміки та насиченості івентів не було ніколи, і якщо раніше ми просто вірили в Токаєва як дипломата, то зараз він усьому світу продемонстрував неймовірний рівень «аніматора». У настільному тенісі, до речі, також. Гра Токаєва та Ердогана в Казахстані вже охрестили символічним «як мірятися ракетками, а не ракетами».

І схоже, що досить стрімко здійснюються прогнози деяких журналістів щодо традицій кочівників – збиратися раз на тисячу років і наводити лад. Світ змінюється і переформатується на наших очах, віддаючись луною Кісінджера: «баланс сил сам по собі не може забезпечити світ, проте, якщо він ретельно опрацьований і неухильно дотримується, цей баланс може обмежувати масштаби та частоту фундаментальних протистоянь і не допустити їх перетворення на глобальну катастрофу ».
Це доводить і той факт, що більшість виступів Токаєва були явно спрямовані на зовнішній світ і деякі беззастережно, наприклад, щодо того, що Азія виробляє дві третини світової сільгосппродукції у світі і що з цим робити:

«Нам потрібно виробити уніфіковані підходи до оцінки відповідності значимих продуктів національним стандартам, а також створити «зелені коридори» між державами-членами СВМДА для цієї категорії товарів. Видається перспективним налагодити співпрацю СВМДА з Ісламською організацією з продовольчої безпеки, штаб-квартира якої розташована в Астані. Враховуючи сільськогосподарський потенціал наших країн, ми могли б вжити заходів для забезпечення країн, які потребують продовольством і добривами».

Захід свого часу ввів термін «м’яка сила», а Схід, схоже, починає зміцнювати тезу «м’якого слова», та й заодно «ситого світу». Дивно, але Казахстану вдається зберегти багатовекторність, навіть у нинішніх туманних умовах і що примітно, несильно змістивши фокус основних напрямів взаємодій, але посиливши споконвічно чи потенційно міцні позиції. Хоч це і дає трохи мотивами пасіонарності Гумільова, якого так любив цитувати, а може навіть і читати, свого часу Єлбаси. Втім, курчат восени вважають, а саміти за рішеннями оцінюють.

Коли роз’їхалися всі гості, президент підписав поправки до військової доктрини країни, яку розробляли ще з цього року. Вирішено посилити не лише кібер-безпеку, а й звернути увагу на «протистояння до психологічного впливу». Якщо відмотати трохи назад, то можна спробувати зрозуміти, чому звернули увагу на інформаційно-психологічну війну.

Нещодавно в Казахстані призначили нову радницю у зв’язках із громадськістю в.о. посла США Debra Lo. І насамперед Дебра зустрілася з лідерами думок, НПОшниками та НПОшницями та керівниками деяких ЗМІ. Притому серед тих, хто зустрічався, засвітилися не лише традиційні співробітники відомства, а й керівники видань, репутація яких всередині медіа цеху, скажімо м’яко, віддає душком.

Про саму Дебре Ло практично нічого в інтернеті немає, за винятком її життєрадісного облікового запису в твіттері, але колеги по цеху рекомендують уважно вивчити її послужний список та порівняти місця роботи з ареною подій PSYOP – це підрозділи психологічних операцій Пентагону, чий девіз – «Переконати. Змінювати. Впливати», а одним із перших слоганів був: «Capture their minds and their hearts and souls will follow» – щось на кшталт «захопити їхні уми, серця і душі, забравши за собою». Про це підрозділ достатньо інформації в інтернеті, включаючи книг, на кшталт «Психологічна війна та її роль в арабо-ізраїльському конфлікті», «Пропаганда – мистецтво переконання» або «Демократична освіта – скандинавський досвід для тайванського класу». Та й сам Пентагон давно не відхрещується від таких військ.

Казахстанський політолог Марат Шибутов пише, що типовим прикладом промацування інфополя є горе-експерт Євген Сатановський, якого охоче транслює російське ТБ. До речі, на тлі всього що було в Астані, досить смішно виглядають заяви Сатановського, що в Казахстані немає місця російським, а Туреччина зібралася відроджувати імперію Османа і погубити інших тюрків разом з росіянами – це їх основна мета.

З урахуванням того як раніше зустрічали російських «релокантів», або як їх прозвали в Казахстані қашики (қаштарбайтер, від казахського қаш – тікати), яких на кордоні напували гарячим чаєм, годували бауирсаками, безкоштовно допомагали з реєстрацією сім-карт або виділяли (Центр обслуговування населення) – пояснювати чомусь смішно про Туреччину та Османську імперію не має сенсу. Досить згадати заяви Ердогана, що турецький маршрут для російської нафти до Європи – найбезпечніший. Ну, не вийшло у Сатановського, не вийшло. Мабуть, вийде в інших. Сподіватися, що західні спроби увірватися до східного інфополя на цьому припиняться – наївно.

Тим більше, попереду вибори в Казахстані, холодна зима в Європі та явне посилення афганського вектора, адже не дарма ж за тиждень до СВМДА в Досі зустрічався заступник голови ЦРУ США Девід Коен, представник Держдепу США з Афганістану Томас Уест та керівники «Талібану» на чолі з начальником розвідки талібів Абдулом Хак Васіком.

Як і раніше, найслабшою ланкою в Центральній Азії залишається Киргизстан, з імпортозалежністю продовольства понад 70% і доходами населення, що стрімко знижуються.Втім, Киргизстан більшою мірою залежить від Росії та Казахстану, а Садиру Жапарову, судячи з задоволеної особи, про щось так і вдалося домовитися, адже навіть незадоволених Рахмон, хоч і не подав йому руку, але сів за стіл переговорів. Втім, це ніяк не скасовує спроб розгойдати киргизький човен західними вітрами.

У Казахстані ж, судячи з усього, реваншисти екс-еліт назарбаєвського клану, які намагаються повернути владу будь-якими засобами, «обламалися» з підтримкою Пентагону, принаймні за інформацією телеграм-каналу РПУ «Данк», після січневих подій, колишнє оточення Першого Президента Казахстану запрошувало до Дубаї політтехнологів із Міжнародного республіканського інституту (Вашингтон, США). Через ризики втрати репутації американська організація відмовила у співпраці. Мабуть, у них інші плани.

Автор:
Засновник ФБРК у Казахстані,
журналіст,фактчекер,блогер – Кирило Павлов