У пошуках виходу: чому Вірменія хоче покинути ОДКБ?

У червні 2024 року прем’єр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що країна покине очолюваний Росією військовий союз ОДКБ. Це сталося відразу після того, як Єреван і Вашингтон домовилися підвищити відносини до рівня стратегічного партнерства. Чи справді Вірменія збирається вийти з ОДКБ, і чи пов’язано це зі спробами зміцнити відносини із Заходом?

12 червня прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян під час «урядової години» в парламенті заявив, що країна вийде зі складу Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Це створений на початку 2000-х років під егідою Росії військово-політичний блок, до якого входять шість держав: сама РФ, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизія і Таджикистан.

«Ми вийдемо з ОДКБ, ви мене цим лякаєте? У нас усе добре, ми вирішимо, коли підемо. Ви що думаєте, що ми повернемося назад? Не хвилюйтеся», – сказав Пашинян у відповідь на зауваження опозиційного депутата про те, що вірменська влада лише критикує ОДКБ, але не йде з міжнародної організації.

Крім того, у своєму зверненні до депутатів парламенту прем’єр розкритикував ОДКБ за нездатність захистити Вірменію. Він також звинуватив інші держави блоку в тому, що вони підтримали Азербайджан у вересні минулого року, коли той почав військову операцію в Нагірному Карабасі, щоб приєднати регіон до своєї території. «Виявилося, що члени організації не виконали свої зобов’язання за договором (про колективну безпеку) і планували військові дії проти нас разом з Азербайджаном», – сказав Пашинян.

Однак незабаром після виступу Пашиняна міністр закордонних справ країни Арарат Мірзоян, судячи з усього, прагнучи пом’якшити його жорсткі заяви, підкреслив, що прем’єр ще не оголошував про повний вихід з ОДКБ. «Ті, хто стверджує, що прем’єр-міністр сказав, що Вірменія виходить з ОДКБ, помиляються», – заявив глава МЗС країни. Крім того, Мірзоян, цілком імовірно, намагався пом’якшити можливу негативну реакцію з боку Москви, якій навряд чи могли сподобатися слова Пашиняна про вихід із підконтрольного їй військово-політичного блоку.

Водночас своїми заявами вірменський прем’єр багато в чому лише зафіксував реальний стан справ. Ще в лютому цього року він сказав, що членство Вірменії в ОДКБ «заморожено», оскільки члени блоку «не виконали своїх зобов’язань у сфері безпеки» щодо Єревану, маючи на увазі, зокрема, напади Азербайджану на Вірменію і захоплення її територій у 2021 і 2022 роках. А на початку травня вірменська влада заявила, що не братиме участі у фінансуванні міжнародної організації.

У відповідь на слова Пашиняна міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров на початку березня назвав «Вірменію» невдячною і наголосив, що Єреван має вирішити, залишиться він в ОДКБ чи ні. І якщо він вирішить піти, попередив глава МЗС РФ, «нам доведеться переглянути багато аспектів російсько-вірменських відносин». І ось тепер Лавров отримав відповідь на свій ультиматум.

Цікаво те, що Пашинян сказав про можливий вихід Вірменії з ОДКБ відразу після того, як Єреван і Вашингтон домовилися, що підвищать відносини до рівня стратегічного партнерства. За результатами заключного засідання стратегічного діалогу двох країн, яке відбулося 11 червня цього року і в якому взяли участь глава МЗС Вірменії Мірзоян і заступник держсекретаря у справах Європи та Євразії Джеймс О’Браєн, сторони «обговорили прогрес у зміцненні двосторонніх відносин і окреслили бачення поглиблення зв’язків 2024 року, яке буде офіційно сформульовано в Меморандумі про взаєморозуміння, щоб підвищити статус двостороннього діалогу до Комісії стратегічного партнерства».

Також представники двох країн «позитивно оцінили співпрацю на підтримку поточних реформ і демократичного розвитку Вірменії та наголосили на її прагненні до тіснішої співпраці з євроатлантичними інституціями та Заходом». І вони обговорили розширення торговельно-економічних зв’язків, і співпраці з питань санкцій та експортного контролю.

Крім того, сторони торкнулися і питання військового співробітництва, «визнавши важливу роль допомоги США в ініціативах щодо трансформації оборонної сфери Вірменії та розвитку її правоохоронної системи». Представники оборонних відомств двох країн також «високо оцінили початок перших щорічних штабних перемовин між Генеральним штабом ЗС Вірменії та Європейським командуванням США у травні 2024 року і вирішили розпочати двосторонні консультації у сфері оборони для визначення цілей співпраці». Це особливо важливо для Вірменії, яка постійно чекає чергового нападу з боку сильнішого у військовому плані Азербайджану.

Власне, ще в березні цього року політичні експерти з американського аналітичного центру RAND Corporation Джо Хаберман і Пол Кормарі писали, що США мають надати Вірменії можливості для того, щоб захистити себе, водночас виставивши чіткі очікування щодо меж узятих на себе зобов’язань. І тепер, з підвищенням рівня стосунків Єревана і Вашингтона до стратегічного партнерства, цей сценарій цілком може стати реальністю.

Водночас зазначимо, що хоча в рамках стратегічного партнерства Вірменія і може очікувати на допомогу США в реформуванні своєї оборонної сфери, однак Вашингтон не бере на себе зобов’язань допомагати їй у разі загострення конфлікту з Азербайджаном. Якщо Азербайджан влаштує черговий напад на Вірменію, то американські солдати навряд чи вирушать її захищати. Радше мета Вашингтона полягає в тому, щоб Єреван зміг сам захистити себе.

Саме в умовах зміцнення співпраці зі США Пашинян і заговорив про можливий вихід з ОДКБ. І це видається цілком логічним кроком, оскільки, вступаючи в цю організацію, Вірменія вважала, що в разі війни з Азербайджаном Росія і ОДКБ як головні гаранти безпеки країни прийдуть їй на допомогу. Однак під час конфліктів із Баку у 2020-2023 роках союзники Єревана по ОДКБ фактично не стали йому допомагати, а Білорусь, наприклад, і зовсім постачала Азербайджану передове озброєння просто перед війною. У цих умовах Пашинян відчуває себе відданим і хоче позбутися членства у військовому союзі, який не працює. І він прагне розвивати співпрацю з тими державами, які можуть допомогти Вірменії встояти перед новим нападом з боку Азербайджану в майбутньому, – тобто із західними країнами.

Однак, як зазначають ті ж експерти RAND Corporation, в інтересах Єревана обмежити своє військове співробітництво з Москвою, при цьому не провокуючи її повною відмовою від нього. Цю думку поділяє і Васіф Гусейнов з азербайджанського аналітичного центру AIR, який вважає, що в умовах залежності Вірменії від Росії в економічній сфері «її повний вихід з орбіти Москви не видається реалістичним» нині. РФ все ще зберігає монопольне становище в деяких сферах торгівлі з Вірменією, а також в енергетичному секторі країни, і не в інтересах Пашиняна занадто провокувати її.

Тому, навіть якщо Вірменія і покине в майбутньому ОДКБ, то вона, найімовірніше, не відмовиться повністю від стосунків із Росією та іншими членами організації. Пашинян, ймовірно, продовжить розвивати співпрацю із західними країнами, зміцнюючи обороноздатність країни на випадок майбутнього загострення конфлікту з Азербайджаном. Він також буде поступово все більше виводити Єреван з орбіти Москви, щоб скоротити залежність від неї. В умовах, коли колишні союзники не хочуть допомагати йому в боротьбі з сильнішим противником, у вірменського прем’єра просто немає іншого виходу.