Вірменія та Азербайджан кажуть, що готові до миру, але не хочуть іти на компроміси

У грудні вірменські та азербайджанські політики стали говорити про швидке підписання мирного договору між країнами. Нібито досягнуто важливих компромісів і відбувся обмін полоненими – і це вказує на довгоочікуване закінчення багаторічного конфлікту між сусідами. Як часто буває в територіальних суперечках, наміри описують бажану реальність – дійсність поки що свідчить про протилежне.

Після блискавичної військової операції Азербайджану в Нагірному Карабасі фактично невизнана республіка припинила існувати. Захоплення Степанакерта й арешт карабаського керівництва спровокував масовий виїзд вірмен із цієї території – понад сто тисяч біженців опинилися у Вірменії, у самому Карабасі з численної вірменської діаспори залишилися сотні людей. Баку зайняв спірні території і провів показовий парад у столиці регіону під керівництвом Ільхама Алієва.

Беззмінний президент правильно оцінив ситуацію в регіоні: Росія, яка загрузла в конфлікті з Україною, не захотіла втручатися в конфлікт і фактично самоусунулася. Російські миротворці, які перебувають у Карабасі, спостерігали за діями азербайджанців, виконуючи явний наказ із Москви. Усе це призвело до швидкого охолодження відносин Єревана з Кремлем.

Виступаючи в жовтні в Європейському парламенті, прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що «наші союзники у сфері безпеки не тільки не допомагали нам, а й виступали з публічними закликами до зміни влади у Вірменії». Хоча політик не згадував Росію, усім було зрозуміло, що тепер Єреван не розраховує на російську допомогу і демонстративно ігнорує заходи ОДКБ, а замість цього шукає нових союзників.

Хоча Алієв заявив, що після операції в Карабасі територіальні суперечки з сусідом вирішені, між сторонами залишається звична недовіра. Тому Вірменія прагне документально закріпити досягнутий статус у конфлікті, вже змирившись із втратою Нагірного Карабаху: у Пашиняна немає можливостей і ресурсів продовжувати обстоювати права на регіон. Мирний договір має підвести якусь риску в конфлікті і дати нові гарантії.

Головна проблема, яка залишається невирішеною, – це звільнення полонених. На початку грудня сторони домовилися про обмін 32 вірменських військових на двох азербайджанських. Більшість вірмен потрапили в полон невдовзі після закінчення війни 2020 року, інші були затримані в різний час на кордоні. Керівників невизнаної республіки серед них немає. Експерти зазначають, що угода про обмін важлива тим, що сторони уклали її безпосередньо, без посередництва ЄС, США або Росії.

Питання про статус заарештованих карабаських чиновників зависло в повітрі. В азербайджанських в’язницях утримують трьох колишніх президентів, колишніх спікера парламенту, главу МВС, командувача і заступника командувача карабаської армії, а також колишнього главу уряду і російсько-вірменського бізнесмена Рубена Варданяна. За даними Єревана, загалом в Азербайджані перебувають 55 вірменських полонених. Баку офіційно визнає тільки 33 затриманих осіб.

Угода про обмін створює важливий прецедент для гуманітарних дій надалі і показує, що робота з укладення мирної угоди триває. Ще одне питання – це можливість відведення військ від кордону, що має знизити градус напруженості. І тут виникають нові конфліктні теми. Алієв наполягає, що Вірменія не повинна намагатися взяти реванш за Карабах, а також забезпечити зв’язок між Азербайджаном і його ексклавом – Нахічеванською областю.

Проблема Зангезурського коридору має бути прописана в мирному договорі, оскільки відсутність публічних домовленостей може призвести сторони до повторення карабаського сценарію: поступового наростання напруги і спроб розв’язати питання військовим шляхом. Вірменія не згодна передавати контроль над інфраструктурою майбутнього проєкту Азербайджану, побоюючись анексії своєї території.

Нарешті, на тлі розмов про швидке укладення мирної угоди стали висловлюватися лідери Карабаху, які залишилися на волі. Вони вважають, що де-юре Республіка Арцах досі існує, незважаючи на заяви Баку, оскільки в статутних документах не прописано механізму про розпуск державних органів. Ці заяви вказують на те, що захоплення Карабаху азербайджанською армією не завершило конфлікт і до підписання остаточного мирного договору ще далеко, хай би що говорили обидві сторони.